Дюго́нь, або дюгон (фр. dugong — морська корова) — рослиноїдний морський ссавець ряду сиреноподібних. Поширений переважно в Індійському океані.
| Дюгонь Період існування: міоцен — сучасність | |
|---|---|
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Сирени (Sirenia) |
| Родина: | Дюгоневі (Dugongidae) |
| Підродина: | Dugonginae |
| Рід: | Дюгонь (Dugong) Lacépède, 1799 |
| Вид: | Дюгонь (D. dugon) |
| Біноміальна назва | |
| Dugong dugon | |
Зовнішній вигляд ред.
Найдрібніший представник ряду сирен: довжина тіла 2,5-4 м, вага досягає 600 кг/ Максимальна зафіксована довжина тіла (самець, спійманий в Червоному морі) дорівнювала 5,8 м. Виражений статевий диморфізм: самці більші за самок.
Невелика малорухома голова переходить в масивний веретеноподібний тулуб, який закінчується хвостовим плавцем, розташованим горизонтально. Хвіст формою відрізняється від хвоста ламантинів і нагадує хвіст китоподібних: дві його лопаті розділені глибокою виїмкою. Передні кінцівки перетворилися на гнучкі ластоподібні плавники завдовжки 35-45 см. Від нижніх кінцівок залишилися тільки рудиментарні тазові кістки, приховані в мускулатурі. Шкіра груба, до 2-2,5 см завтовшки, покрита рідким волоссям. Забарвлення з віком темніє, стаючи темно-свинцевим або бурим; черево світліше.
Голова маленька, округла, на короткій шиї. Вушних раковин немає. Очі маленькі, глибоко посаджені. Ніздрі зрушені вгору сильніше, ніж у інших сирен; забезпечені клапанами, які закриваються під водою. Морда виглядає обрубаною; закінчується м'ясистими губами, що звисають вниз. Верхня губа несе жорсткі щетини-вібриси і роздвоєна посередині (у молодих особин сильніше); така її будова допомагає дюгоню зривати водорості. Нижня губа покрита ороговілими ділянками. У молодих дюгоней близько 26 зубів: по 2 різці і по 4-7 пар корінних зубів на верхній і нижній щелепі. У дорослих зберігається 5-6 пар корінних зубів. Крім того, у самців верхні різці перетворюються на бивні, що виступають з ясен на 6-7 см. У самок верхні різці невеликі, іноді не прорізуються. Корінні зуби циліндрової форми, позбавлені емалі і кореня.
У черепі дюгоня сильно збільшені в розмірах передщелепні кістки. Носові кістки відсутні. Нижня щелепа заломлена вниз. Мозкова коробка мала. Кістки скелета товсті і міцні.
Розповсюдження ред.
У минулому ареал був ширший: дюгоні проникали на північ до Західної Європи. На думку деяких дослідників, послужили прототипом міфічних русалок. Пізніше збереглися тільки в тропічному поясі Індійського і південного Тихого океану: від Червоного моря уздовж східного узбережжя Африки, у Перській затоці, біля північно-східного узбережжя Індії, поблизу Малаккайського півострова, Північної Австралії та Нової Гвінеї, а також поблизу деяких тихоокеанських островів. Загальна протяжність сучасного ареалу дюгоней оцінюється в 140 000 км берегової лінії.
В даний час найбільша популяція дюгоней (більше 10 000 особин) мешкає у Великому бар'єрному рифі та в Торресовій протоці. Крупні популяції поблизу узбережжя Кенії та Мозамбіку сильно скоротилися після 1970-х років. Біля узбережжя Танзанії останній екземпляр дюгоня спостерігали 22 січня 2003 р., після 70-річної перерви. Невелика кількість дюгоней водиться у Палау (Мікронезія), поблизу о. Окінава (Японія) та в протоці Джохор між Малайзією і Сингапуром.
Спосіб життя ред.
Дюгоні мешкають в теплих прибережних водах, мілководих бухтах і лагунах. Іноді виходять у відкрите море; заходять в гирла і естуарії річок. Тримаються над глибинами не більше 10-20 м. Велику частину активності складає годування, пов'язане з чергуванням припливів і відпливів, а не зі світловим днем. Годуватися дюгоні припливають на мілководді, до коралових рифів і мілин, на глибину 1-5 м. Основу їх раціону складають водні рослини з родини рдестових, а також морські водорості. У їх шлунках знаходили і дрібних крабів. При годуванні 98% часу проводять під водою, де «пасуться» по 1-3, максимум 10-15 хвилин, потім піднімаються на поверхню для вдиху. По дну часто «ходять» на передніх плавниках. Рослинність зривають за допомогою м'язистої верхньої губи. Перед тим, як з'їсти рослину, дюгонь зазвичай прополіскує її у воді, мотаючи головою з одного боку в інший. В день дюгонь споживає до 40 кг рослинності.
Тримаються поодинці, але над кормовими місцями збираються групами по 3-6 особин. У минулому спостерігалися стада дюгонів до декілька сотень особин. Живуть переважно осіло; деякі популяції здійснюють денні і сезонні переміщення, залежні від коливання рівня води, температури води і доступності їжі, а також антропогенного тиску. За останніми даними протяжність міграцій при необхідності становить сотні і тисячі кілометрів. Звичайна швидкість плавання — до 10 км/год, але наляканий дюгонь може розвивати швидкість 18 км/год. Молоді дюгоні плавають переважно за допомогою грудних плавників, дорослі — хвоста.
Дюгоні зазвичай мовчазні. Тільки збуджені і налякані, вони видають різкий свист. Дитинчата бекають. Зір у дюгонів розвинений слабо, слух — добре. Неволю переносять набагато гірше, ніж ламантини.
Розмноження ред.
Розмноження продовжується цілий рік. Самці дюгоней б'ються за самок, використовуючи свої бивні. Вагітність триває рік. Самка народжує 1 дитинча, рідко 2. Пологи проходять на мілководді; новонароджений при довжині тіла 1-1,2 м важить 20-35 кг, досить рухомий. Під час занурень дитинчата чіпляються до спини матері; молоко смокчуть в перевернутому положенні. Дитинчата, що підросли, вдень збираються в зграї на мілководді. Самці у вихованні потомства участі не беруть.
Молочне вигодовування продовжується до 12-18 місяців, хоча вже в 3 місяці молоді дюгоні починають поїдати траву. Статева зрілість наступає в 9-10 років, можливо, пізніше. На молодих дюгоней полюють крупні акули. Тривалість життя — до 70 років.
Статус популяції ред.
Дюгоней винищують через м'ясо, що нагадує смак телятини, а також через жир, шкуру і кістки, які йдуть на вироби під слонову кістку. У деяких азійських культурах частини тіла дюгоней використовуються в традиційній медицині. Від звіра масою 200—300 кг отримують 24-56 л жиру. Через полювання і деградацію місця існування на більшій частині ареалу дюгонь став рідкісним або зник. Так, за оцінками, які засновані на частоті вилову дюгоней тенетами, його чисельність в найкращій частині ареалу, поблизу берегів Квінсленда, з 1962 по 1999 р. скоротилася з 72 000 до 4 220 особин.
В даний час вилов дюгоней заборонений. Полювання дозволене як традиційний промисел аборигенних народів. Дюгонь занесений в Червону Книгу Міжнародного Союзу Охорони Природи зі статусом «вразливий вид» (англ. Vulnerable).
Джерела ред.
Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974.
Посилання ред.
- Дюгонь // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |