Borophagus вимерлий рід підродини Borophaginae групи псових ендемічних для Північної Америки з епохи середнього міоцену

Borophagus — вимерлий рід підродини Borophaginae, групи псових, ендемічних для Північної Америки з епохи середнього міоцену до епохи пізнього пліоцену 12—2 млн років тому.

Borophagus Період існування: 12–2 млн р. т. PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N середній міоцен — пізній пліоцен

Borophagus secundus skull
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Хижі (Carnivora)
Родина:	Псові (Canidae)
Підродина:	†Borophaginae
Триба:	†Borophagini
Підтриба:	†Borophagina
Рід:	†Borophagus Cope, 1892
Типовий вид
†Borophagus diversidens (4.5–2 Ma)
Інші види
†Borophagus dudleyi (6–4 Ma) †Borophagus hilli (5.5–5 Ma) †Borophagus littoralis (12–9 Ma) †Borophagus orc (9–7 Ma) †Borophagus parvus (7–5 Ma) †Borophagus pugnator (9–5 Ma) †Borophagus secundus (9–5 Ma)
Синоніми
†Cynogulo Kretzoi, 1968 †Hyaenognathus Merriam, 1903 †Porthocyon Merriam, 1903 †Osteoborus
Вікісховище: Borophagus

Еволюція ред.

Борофаги, як і інші борофагіни, відомі як пси, що розчавлюють кістки. Хоча це не наймасивніші з борофагінів, вони мали розвиненішу здатність розчавлювати кістки, ніж попередні, більші роди, такі як Epicyon, що, здається, є еволюційною тенденцією групи (Turner, 2004). Протягом епохи пліоцену Borophagus почали витіснятися родами Canis, такими як Canis edwardii, а пізніше Canis dirus. Ранні види Borophagus донедавна були віднесені до роду Osteoborus, але зараз роди вважаються синонімами.

Характеристика ред.

Реставрація Чарльза Р. Найта, 1902 рік

Типовими ознаками цього роду є опуклий лоб і потужні щелепи; палеонтологи в минулому вважали борофага, ймовірно, сміттярем. Його крихкі премоляри та сильні м'язи щелепи були б використані для розколу кісток, як у гієни Старого Світу. Проте скам'янілості борофага настільки рясні й географічно поширені, що деякі палеонтологи зараз стверджують, що борофаг мав бути одночасно панівним хижаком свого часу, а отже, і активним хижаком, оскільки лише живлення стервом не могло б утримувати таку велику популяцію. Вони відзначають, що не всі м'ясоїдні тварини зі здатністю чавити кістки є падлоїдами, як-от сучасна плямиста гієна; натомість вони інтерпретують здатність чавити кістки як пристосування до соціального полювання, де перевагу віддають повному використанню туші. Вважається, що доросла тварина була ≈ 80 см у довжину, схожа на койота, хоча значно потужніша.

Примітки ред.

↑ Wang, Xiaoming; Richard Tedford; Beryl Taylor (17 листопада 1999). . Bulletin of the American Museum of Natural History 243. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 8 липня 2007.
Lambert, David (1985). The Field Guide to Prehistoric Life. New York: Facts on File. с. 163. ISBN 0-8160-1125-7.
↑ Wang, Xiaoming; and Tedford, Richard H. Dogs: Their Fossil Relatives and Evolutionary History. New York: Columbia University Press, 2008. pp112-3
Palmer, D., ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Editions. с. 220. ISBN 1-84028-152-9.

[Wang-1] Wang, Xiaoming; Richard Tedford; Beryl Taylor (17 листопада 1999). . Bulletin of the American Museum of Natural History 243. Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 8 липня 2007.

[2] Lambert, David (1985). The Field Guide to Prehistoric Life. New York: Facts on File. с. 163. ISBN 0-8160-1125-7.

[Wang,_Xiaoming_2008._pp112-3-3] Wang, Xiaoming; and Tedford, Richard H. Dogs: Their Fossil Relatives and Evolutionary History. New York: Columbia University Press, 2008. pp112-3

[4] Palmer, D., ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Editions. с. 220. ISBN 1-84028-152-9.