Підводні човни проєкту 651 — серія дизельних підводних СРСР. Побудовано і передано флоту 16 човнів цього проєкту, планувалося побудувати 32 човни. Розроблений для оснащення крилатими ракетами. Проєкт вирізнявся покращеними умовами проживання для екіпажу.
| Підводні човни проєкту 651 | |
|---|---|
| Під прапором | СРСР |
| Спуск на воду | 1963—1968 рр (16 човнів) |
| Виведений зі складу флоту | 1988—1994 рр |
| Проєкт | |
| Тип ПЧ | Дизельний підводний човен з ракетами крилатими (проєкт 651Е — аеробний) |
| Розробник проєкту | ЦКБ-18 |
| Класифікація НАТО | Juliett |
| Основні характеристики | |
| Швидкість (надводна) | 16-19 вузлів (30-36 км/год) |
| Швидкість (підводна) | 14 вузлів (27 км/год) |
| Робоча глибина занурення | 240 м |
| Гранична глибина занурення | 300 м |
| Автономність плавання | 90 діб |
| Екіпаж | 96 осіб |
| Розміри | |
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 85,9 м |
| Ширина корпусу найб. | 9,7 м |
| Середня осадка (по КВЛ) | 8 м |
| Водотоннажність надводна | 3200 т |
| Озброєння | |
| Торпедно- мінне озброєння | Носові: 6 ТА калібру 533-мм (16 торпед), кормові 4 ТА калібру 406-мм (12 торпед) |
| Ракетне озброєння | 4 крилаті ракети П-5, П-6 або П-500 4К-80 «Базальт» |
Конструкція ред.
Двокорпусна.
Корпус ред.
Міцний корпус поділений на 8 відсіків:
1.Носовий торпедний; 2.Житловий, акумуляторний; 3.Ракетний, акумуляторний; 4.Головний пост; 5.Житловий, акумуляторний; 6.Дизель-генераторний; 7.Електромоторний; 8.Кормовий торпедний.
На перших човнах легкий корпус виконувався з маломагнітної сталі, але після кількох років експлуатації в металі цього корпусу виявили тріщини, тому в подальших кораблях повернулися до звичайної сталі. З восьмого човна легкий корпус почав покриватися звукоізолюючим шаром гуми товщиною 50 мм.
Енергетичне обладнання ред.
Дизель-електрична, двовальна. 2 головних дизеля 1Д-43 по 4000 к.с., 2 головних електромотори ПГ-141 по 6000 к.с. Допоміжний дизель-генератор 1ДЛ42 1720 к.с., 2 електродвигуна економічного ходу ПГ-140 по 150 к.с., акумуляторні батареї САБ «30/3» або 48СМ.
Озброєння ред.
Основним озброєнням були 4 крилаті ракети П-5 (SS-N-3 Shaddock) для стрільби по нерухомим береговим цілям, або П-6 (SS-N-3 Shaddock) для стрільби по кораблях. В основному на човнах встановлювалися ракети П-6, бо човни призначалися для боротьби з авіанесучими групами ймовірного ворога. Ракети знаходилися в контейнерах поза міцним корпусом, дві спереду рубки і дві позаду. Переозброєння човнів з одного типу ракет на інший відбувалося за дві доби. Старт ракет відбувався тільки з надводного положення. Аби уникнути задимлення забирачів повітря задніх ракет їх запускали першими. Ракети обох типів могли бути оснащеними ядерною головною частиною. Управління ракет виконувалося з допомогою наведення з літаків-коректувальників, а пізніше в модифікації 651К була встановлена на човнах система для отримання наведення ракет з супутників.
Торпедне озброєння могло використовуватися на глибинах до 100 м. Запас торпед калібру 533-мм зберігався в першому і другому відсіку на стелажах, завантаження виконувалося через додатковий люк, розташований між першим і другим відсіком. Торпеди цього калібру могли бути оснащені ядерною головною частиною.
Кормові ТА калібру 406-мм використовувалися для підводної самооборони від атакуючих човнів ворога. Ці торпеди можна було запускати з глибини до 250 м.
Модифікація по проєкту 651К ред.
Через проблеми з самостійним наведенням ракет і через малу надійність наведення з літаків було встановлено на човні К-81 супутникова антена і комплекс апаратури «Касатка-Б» для отримання цілевказань з розвідувальних супутників.
Модифікація по проєкту 651Е ред.
Наприкінці 70-х років човни було переведено з срібно-цинкових акумуляторних батарей на стандартні свинцеві, через що можливості човнів значно погіршилися. Цю проблему спробували вирішити встановленням на дизельні човни допоміжного атомного реактора. Як експериментальний був вибраний човен К-68 цього проєкту. Модернізація отримала шифр 651Е. Розробку проводило ЦКБ «Лазурит», головний конструктор Кваша М.Й. Додаткова атомна енергетична установка була виконана в циліндричному корпусі і встановлювалася поза міцним корпусом в хвостовій частині човна. Модернізація завершилася у 1985 році. Випробовування пройшли успішно, встановлення додаткової ядерної установки дозволило суттєво збільшити час підводного ходу, з відносно низькою швидкістю. Але в серію ці ядерні мініреактори так і не пішли, мабуть через Перебудову.
Човен К-68 в 1990 році був перейменований на БС-68, а в 1992 переданий в резерв, в 2004 чи в 2005 був переданий на утилізацію, на завод «Нерпа» в Мурманській області.
Сучасний статус і перспективи ред.
14 з 16 човнів пішли на металобрухт, дві були продані за кордон.К-24 продана у ФРН у 1994 році, використовується як музей з позначенням U-461 на корпусі. К-77 продана у Фінляндію, де зробили з неї ресторан, потім була перепродана у США, де з 1997 використовувалася як туристичний атракціон в м. Санкт-Петербург у штаті Флорида. У 2000 знімалася у фільмі «К-19». З 2000 по 2007 рік була експонатом музею авіаносця «Саратога» у м. Провіденс. На рубці було написано U-484. Затонула під час шторму 17 квітня 2007 року. Піднята через 15 місяців, але на ремонт грошей не знайшли і човен був відправлений на металобрухт у травні 2010 року.
Представники ред.
| Назва | Місце побудови (заводський №) | Закладений | Спущений на воду | Прийнятий флотом (Флот) | Виведений з флоту |
|---|---|---|---|---|---|
- Прим.: ТОФ — Тихоокеанський флот, ПФ — Північний флот, БФ — Балтійський флот, ЧФ — Чорноморський флот.
Типи аеробних підводних човнів ред.
Див. також ред.
Посилання ред.
Примітки ред.
Література ред.
- А. Е. Тарас. Дизельные подводные лодки 1950—2005. — М. : АСТ, Мн.: Харвест, 2006. — 272 с. — ISBN 5-17-036930-1.