Язиликая (тур. Yazılıkaya — розписна скеля) — хетське святилище у скелях поблизу Богазкьоя у Центральній Анатолії (Туреччина).
| Язиликая | |
| Дата створення / заснування | 13 століття до н. е. |
|---|---|
| Культура | Хатті |
| Країна | Туреччина |
| Адміністративна одиниця | Чорум (іл) |
| Метод виготовлення | Наскельний рельєфd |
| Статус спадщини | частина об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО[d] |
| Площа | 1,8 га |
| Язиликая у Вікісховищі |
Координати: 40°01′30″ пн. ш. 34°37′58″ сх. д. / 40.02500000002777369° пн. ш. 34.63278000002777191° сх. д.
Дослідження Редагувати
Відкрито французьким ученим Шарлем Тексьє[en] в 1838 році. Досліджено в 1838—1839 роках. Написи Язиликая розшифровані і прочитані французьким дослідником Еммануелєм Ларошем[en] в 1952—1969 роках. Найраніші частини комплексу та найдавніші зразки кераміки, виявлені при розкопках в Язиликая, відносяться до XV століття до Р. Х., але головні споруди, написи, скульптури і рельєфи богів були створені під час правління передостаннього хетського царя Тудхалія IV в 1250—1220 роках до Р. Х.
Язиликая складається з центрального приміщення, до якого прибудований храм того ж типу, що й храми столиці Хетського царства — Хаттуса, і бічного приміщення із зображеннями ряду безіменних богів і демонів. Це бічне приміщення — найдавніша частина всього святилища, створена ще до правління Тудхалія IV. Воно неодноразово перебудовувалося до кінця Хетського царства, коли біля входу у приміщення були висічені фігури левоголових демонів.
У центральній храмовій частині Язиликая на скелях зображений хуритський пантеон богів: бог бурі Тешуб зі свитою близьких йому богів, хуритська Іштар — Шавушка, боги місяця і сонця, тощо. Написи, містять хуритські імена богів і деякі інші хуритські слова виконані хеттскими (лувійськими) ієрогліфами.
Святилище і храм Язиликая використовувалися останніми хетськими царями для відправлення заупокійного культу їх династії, що мала хуритське походження. Язиликая — найзначніший зразок монументального стилю, характеризувалася поєднанням хуритських і лувійських південно-анатолійських елементів і тривав у мистецтві південній частині Малої Азії і Сирії і після знищення Хетського царства.
Література Редагувати
- Bittel K., Naumann R., Otto H. «Yazilikaya, Felsbilder, Inschriften und Kleinfunde», Leipzig 1941
- Laroche E. «Les dieux de Yazilikaya», Revie hittite et asianique, 1969, t.27.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Язиликая