Шахти села Жовте

Шахти в селі Жовте Покровського району Донецької області працювали у 80-х роках XIX століття - на початку ХХ століття. Станом на 2017 рік, жодна з них не діє.

Фрагмент геогностичної карти братів Носових, 1869 рік, із позначенням кам'яновугільних відкладень по річці Солона

Родовище вугілля по долині річки Солона та її притоків розроблялося ще в середині XIX століття в районі села Селидівка (нині - місто Селидове). Будівництво Катерининської залізниці та пов’язані з ним геологічні розвідки у першій половині 80-х років XIX століття, зокрема під керівництвом В.Домгера і Д.Стемпковського, дозволили поширити «фронт гірничих робіт» далеко на захід. Зокрема, в районі сучасного села Жовте, яке до революції належало дворянському роду Бахіревих, була відкрита вугільна шахта, яка розробляла пласт f₃ «Бахіревський». Шахта досить швидко вичерпала себе, але на пласт, який вона розробляла, згодом вийшли Преображенський і Західно-Донецький рудники, які краєзнавці міста Покровська вважають за перші капітальні вугільні підприємства району.

Кустарна шахта отримала назву «Божедарівська копальня», була відкрита в середині 80-х років XIX століття. Її власником був місцевий поміщик В.І.Бахірев. Розроблявся пласт вугілля, що спікається, потужністю 0,7 м на глибині 17 м.. Шахта була розташована на височині між долинами річки Солона і її притоком Солоненькою (ближче до останньої річки). Згідно із статистичними даними Ради З’їзду гірничопромисловців півдня Росії, у другій половині 80-х років передбачувана продуктивність копальні складала 0,6…0,8 млн. пудів вугілля на рік. У період з 1 вересня 1889 по 1 вересня 1890 року із Бахіревського рудника було відвантажено по станції Гришине 26 вагонів вугілля. Станом на 1893 рік, рудник вже значився не діючим.

«В північно-західній частині маєтку [Бахіревих] розвіданий пласт кам'яного вугілля, товщиною в 2 фути і 4 дюйми... Вугілля це належить до типу вугілля жирного, напівспікаючого, такого, що горить сильним рівним полум’ям і дає багато жару...», - так описав це родовище інженер І.П.Табурно. Мова йшла про пласт вугілля f₃ «Бахіревський», який і розроблявся в зазначеному маєтку. Крім того, В.І.Бахірев в межах свого маєтку на глибині 30 м розвідав пласт f₁ «Лисогорівський», мова про який піде пізніше.

Тут на наприкінці XIX – на початку ХХ століття закладали рудник «Сольовий» Жовтянського кам'яновугільного товариства, з перспективою вийти на видобувну здатність шахт не менше 7 мільйонів пудів на рік, але за умови негайного будівництва тут залізниці. Анонімне кам’яновугільне товариство «Жовте» утворилося для експлуатації кам'яного вугілля на придбаних в Бахмутському повіті при Жовтій 2250 десятинах землі... Рудник, що закладався, був на відстані 8 верст від станції Гришине. На території майже 700 десятин залягали потужні пласти вугілля, придатного для коксування. Але даних про роботу цього рудника до 1917 року не знайдено. Парадокс полягав у тому, що коли у 1915 році таки відкрили залізницю Гришине – Селидівка із роз’їздом Солоний, запаси вугілля в районі Жовтої було вже вичерпано.

Втім, копальня Бахірева в зоні тяжіння до станції Гришине числилася такою, що діє, навіть станом на 1924 рік. Справа в тому, що на початку 20-х років минулого століття вантажний рух на ділянці залізниці Чунишине – Селидівка, на якій знаходився роз’їзд Солоний, був майже відсутній, і фактично від Гришиного до Селидівки – Цукурихи паровоз засилали тричі на тиждень під вантажний склад. До 1924 року навіть велася дискусія про демонтаж колії від Чунишиного до Селидівки, або й навіть до Курахівки.

Примітки

1. Луковенко С.П. (2008). Они были первыми. Очерки из истории Гришинского каменноугольного района 1795-1917 г.г. Красноармейск. 
2. Гуров А.В. (1893). Гидрогеологическое исследование (изучение подземных и родниковых вод) Павлоградского и Бахмутского уездов Екатеринославской губернии в виду обводнения и орошения края, с приложением главы о полезных ископаемых (Отчет Екатеринославскому губернскому земству). Х. 
3. Труды XIII Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 20-го ноября по 4-е декабря 1888 года. – I часть (протоколы и доклады). Х. 1889. 
4. Труды XIV Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 10-го по 24-е ноября 1889 года. – I часть (отчёты, протоколы и доклады). Х. 1890. 
5. Ведомость № 7-й о количестве минерального топлива, отправленного с копей, расположенных по Курско-Харьковско-Азовской, Донецкой и Екатерининской железным дорогам за время с 1-го сентября 1889 года по 1-е сентября 1890 года // Труды XV Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в г. Харькове с 1-го по 14-е ноября 1890 года. – I часть (отчёты, протоколы и доклады). Х. 1891. 
6. Хлопицкий В.И., Табурно И.П. (1900). Результаты разведок, произведенных на земле крестьян дер. Гришино гг. Хлопицким и Табурно. СПб. 
7. Гапеев А.А. (1927). Геологический очерк Западной окраины Донецкого бассейна. Л. 
8. Табурно И.П. (1902). Пояснительная записка к сооружению Рудничная-Лозовской железной дороги. СПб. 
9. В.М.Коробков (1901). Горнопромышленный указатель Донецкого бассейна. Х. 
10. Промышленная Россия: 1923-1924 г.: Справочная книга // Издание газеты «Экономическая жизнь». – В. 3-х частях / II часть. М.-Л. 1924. 
11. Баграев. Выгодно ли закрыть линию Рутченково – Гришино // Вестник Екатерининской железной дороги, № 57. 1924.