Чеза́ре або Це́зар Бо́рджа (італ. Cesare Borgia; 13 вересня 1475, Рим — 12 березня 1507, Віана) — політичний діяч, герцог Валанський і романьольський, принц Андрії і Венафро, граф дійосський, правитель Пйомбіно, Камеріно й Урбіно, гонфалоньєр і генерал-капітан Святої церкви. Син Родріго Борджіа, майбутнього Папи Олександра VI і Ваноцци де Каттані. Старший брат Лукреції Борджіа. Чезаре є однією з найбільш неоднозначних особистостей в історії. Спочатку батько Чезаре готував його до отримання духовного сану, оскільки в той час молодші з хлопчиків традиційно продовжували династію.
| Чезаре Борджіа | |
|---|---|
| кат. Cèsar de Borja i Catanei | |
| Народився | 13 вересня 1475 Суб'яко, Папська держава |
| Помер | 12 березня 1507[…] (31 рік) Віана, Королівство Наварра ·кровотеча |
| Поховання | Віана :
|
| Країна | Папська держава |
| Діяльність | кондотьєр, католицький священник, католицький диякон |
| Alma mater | Пізанський університет і Перудзький університетd |
| Вчителі | Filippo Deciod |
| Знання мов | давньокаталанськаd і італійська |
| Учасник | Italian War of 1499–1504d |
| Титул | герцог |
| Посада | Кардинал-диякон, Gonfalonier of the Churchd, Bishop of Pamplonad, Metropolitan Archbishop of Valenciad, Апостольський адміністратор[d], Апостольський адміністратор[d], Апостольський адміністратор[d], Апостольський адміністратор[d], Captain General of the Churchd і abbot of Cuixád |
| Військове звання | генералісимус |
| Конфесія | католицька церква |
| Рід | Борджіа |
| Батько | Олександр VI |
| Мати | Ваноцца де Каттані |
| Брати, сестри | Лукреція Борджіа, Pier Luigi de Borgiad, Giovanni Borgia, 2nd Duke of Gandiad і Gioffre Borgiad |
| У шлюбі з | Charlotte of Albretd |
| Діти | Louise Borgia, Duchess of Valentinoisd |
| Автограф | |
| Нагороди | |
| | |
|
Чезаре Борджа, якого Макіавеллі взяв за зразок для свого «Правителя», був розумним, вродливим, атлетичної статури, часом просто чарівним і завжди абсолютно безпринципним і нерозбірливим у засобах. Йому приписується єдина добра справа, яку він зробив за своє життя: він відкрив спеціальну лікарняну палату, в якій могли жити та лікуватися старі повії, що відійшли від справ через слабке здоров'я або похилий вік.
У віці семи років Чезаре отримав частку в катедральних зборах Валенсії, а трохи пізніше посаду в папській канцелярії. До дев'яти років він також був ректором Гандії та скарбником Картахени. Ці призначення, само собою, здійснювалися з подачі його батька, Родріго, а всі посади стосувалися церковної власності, що означало їх збереження під контролем клану Борджіа.
У Чезаре був молодший брат, друга дитина Ванноцци, Джованні, і після смерті їх зведеного брата, Педро Луїса, Родріго призначив його другим герцогом Гандії. Таким чином, Родріго вирішив, що Чезаре повинен просуватися по лінії духовенства, посилюючи присутність Борджіа в церкві. Джованні міг стати на цьому шляху першою жертвою Чезаре.
Навчання Чезаре ретельно спланував його батько. До дванадцяти років його вчили репетитори в Римі. Потім його відправили до Перуджі, під опікою вчителя з Валенсії, якого пізніше за його заслуги підвищили до сану кардинала. В університеті Чезаре вивчав юриспруденцію та гуманітарні науки, потім переїхав до Пізи, де студіював теологію. По закінченні навчання його батько, тепер уже папа Олександр VI, зробив його кардиналом.
У 1498 році Чезаре був готовий повністю розпрощатися з кар'єрою священника і прийняти шляхетський титул. Попри те, що формально він ще був кардиналом, його батько організував весілля між Чезаре і Карлоттою, дочкою короля Неаполя. Як придане було багате місто Таренто. Щоб прискорити переговори, Чезаре з полегшенням скинув сутану, відрікся від даних ним священних присяг і отримав титул герцога Валентіно. Однак король Неаполя виявився людиною з амбіціями й відмовив папі.
Олександр, не прощаючи відмов, тут же уклав союз з новим королем Франції, Людовіком XII, який заявив своє право на королівства Мілана і Неаполя, бувши прямим спадкоємцем свого попередника. В обмін на дозвіл розлучитися з першою дружиною Людовик обіцяв надати Чезаре принцесу. Йдеться про Шарлотту д'Альбре, сестру короля Жана III Наваррського. Приданого було ще більше, одруження — розкішним, а шлюбна ніч — бурхливою.
Чезаре, тепер у статусі союзника французького короля, став генералом армії Людовика XII, здобувши переконливу перемогу в Романьї, суміжній території з папськими угіддями. Повернувшись до Риму в 1500 році з тріумфом, він вів за собою заковану в золоті ланцюги Катерину Сфорца, пані двох завойованих ним міст. Її ув'язнили, і її смерть була лише питанням часу, якби французи вчасно не заступилися за неї.
Ювілейний 1500 став для Олександра VI і Чезаре початком періоду занепаду. Чезаре розважав натовп римлян, вбиваючи биків на площі Святого Петра. Відданий Бурхард у своїх щоденниках описав кілька розпусних сцен, що відбулися в перші місяці нового століття. Мова йде не тільки про безсердечні розстріли беззбройних полонених, але і про те, як Олександр, Чезаре і Лукреція з неприхованою пожадливістю спостерігали за тим, як п'ятдесят римських блудниць злягалися з палацовими стражниками в надії отримати приз «за найкраще виконання». Напідпитку гуляці відрізали язик і відрубали руку тільки за те, що він посмів пародіювати Чезаре. Венеціянця, який мав безглуздість написати памфлет, який критикує Борджіа, втопили в Тибрі.
Однак повернення до Риму з тріумфом для Чезаре було явно недостатньо. Коли ювілейні дари упокоїлися в його скринях, він отримав щедрий подарунок від батька, який нещодавно призначив дев'ять нових кардиналів, які зробили «пожертвування» в тисячі дукатів. Але Борджіа все одно жадали більшого. Вирішивши, що другий чоловік Лукреції, герцог Бішельє, більше їм не знадобиться (проти сімейства Бішельє в Неаполі повстали спільно Франція й Іспанія), Чезаре особисто придушив його, поки той був в ослабленому стані після недавнього замаху. Теж, до речі, влаштованого людьми Чезаре. І хоча Олександр спочатку не планував вбивство, ініціатива сина дозволила йому вигідно прилаштувати Лукрецію втретє.
Після смерті Олександра в 1503 році, котра відбулась за вельми дивних обставин, дехто із сучасників Чезаре вважав, що саме він винний у смерті батька, дехто навіть значно пізніше дотримувався такої думки, зокрема в 1893 році Джоном Кольером була намальована картина «Келих вина від Чезаре Борджіа», Чезаре втік до Іспанії, де хоробро бився серед найманців і помер через майже три роки. Обвінчавшись в 1498 році з Шарлоттою, Чезаре так більше і не побачив ні власну дружину, ні дочку Луїзу. Шарлотта ж, навпаки, залишилася вірна чоловікові до самого кінця. Разом з дочкою вона пішла в монастир і до самої своєї смерті вела побожний спосіб життя. Луїза потім вийшла заміж, народила шістьох дітей, багато з яких зробили непогану кар'єру на військовій ниві. Долі позашлюбних дітей Чезаре, Камілли та Джіроламо, склалися по-різному. Камілла стала настоятельницею монастиря і була відома своїм благочестям. Син же, Джіроламо, перетворився на віроломного вбивцю, на чиїх руках кров, щонайменше, кількох людей. Він помер, залишивши спадщину у вигляді двох дочок, але їх доля невідома. Таким чином, схильності Чезаре, упокоїлися разом з його сином.
Цікавий факт Редагувати
Чезаре Борджія, герцог Валентіно є одним з героїв роману української письменниці Лори Підгірної "Омбре. Над темрявою і світлом". Дія твору відбувається і на території сучасної України, насамперед у м. Кам'янці-Подільському.
Джерела Редагувати
- The Life of Cesar Borgia by Raphael Sabatini in "btm" format[недоступне посилання з липня 2019]
Примітки Редагувати
- SNAC — 2010.
- Find a Grave — 1996.
- Diccionario biográfico español — Real Academia de la Historia, 2011.
- ↑ Istituto dell'Enciclopedia Italiana Enciclopedia on line
- ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- Pidhirna, Lora; Підгірна, Лора (2018). Ombre : nad temri͡avoi͡u i svitlom : istorychno-avanti͡urnyĭ roman. Kyïv. ISBN 978-966-948-064-4. OCLC 1052459581.