Часосло́в, або молитвосло́в — церковно-богослужбова книга, що містить молитви щоденних церковних служб, призначена для вжитку священиків, читців і співаків. Назва походить від слова «часи» (години) — частини церковної служби добового кола богослужінь.
Крім незмінних молитов, у Часослові вміщені змінні піснопіння (тропарі, кондаки), пасхалія, потрібні вказівки церковного уставу тощо.
Історія часослова Редагувати
Витоки часослова слід шукати в молитві ранньої церкви. Літургіст Хуан Матеос зокрема виділяє чотири етапи становлення часослова у цьому періоду: побутування молитви як приватної побожності, єгипетська монастичне богослужіння, парафіяльне богослужіння та міська монастична традиція, яка розвивається з IV століття. Наприкінці І – поч. ІІ ст. Дідахе рекомендує вірним молитися «Отче наш» тричі на день, не вказуючи на це конкретно визначено часу, що свідчить про існування звичаю переривати цикл дня молитвою. Климент Александрійський згадує про традицію деяких християн молитися о третій, шостій та дев’ятій годині дня окрім звичних молитов зранку, ввечері та вночі, сам однак з цією традицією не погоджуючись. Про подібну практику в африканській церкві свідчить Тертуліан, пояснюючи вибір цих годин тим, що третя нагадує про зіслання Святого Духа, шоста імітує молитву Петра в Яфі, а дев’ята наслідує приклад Петра та Івана, що йшли в храм на молитву. У праці «Про піст» Тертуліан повертаючись до теми «малих часів», додає згадку про смерть Господню як причину для молитви о дев'ятій годині.
Часослов в Україні Редагувати
Часослов був найпопулярнішою церковною книгою в середньовічній Україні, мав багато видань та широко вживався як читанка при навчанні грамоти; чимало текстів Часослову завчалося напам'ять.
Часослови у вигляді книг з'явилися в Західній Європі в XIII ст., проте особливого поширення набули в XIV–XV ст., у зв'язку зі зростанням грамотності. Їх виготовляли в ремісничих майстернях усіх країн Європи; найбільшу популярність здобули французькі та фламандські.
Перше складання «Часослова» приписують преподобному Саві Освяченому, що включив до нього чинопослідування щоденних церковних служб. Доповнення до «Часослова» зроблено, як вважають, святими Іваном Дамаскином і Феодором Студитом.
Перше видання Часослову кирилицею з'явилося 1491 в Кракові за ініціативи Швайпольта Фіоля в друкарні, заснованій за сприяння багатого краківського міщанина, райці, «правдивого гірничого короля Угорщини» Яна Тужона (Йоганна Турзо). Знані видання: Львівське (1609), Острозьке (1612), друкарні Києво-Печерської лаври (1616, 1625, 1626, 1640, 1657), пізніше Почаївські Молитвослови (Василіян) 1755 та 1793 років і багато інших.
Цікавим було оформлення київського друкованого «Часослова» 1616 р. У ньому немає лицевих гравюр, але багато гравірованих заставок (великих і менших) світського змісту, в стилі Ренесансу, наприклад, із сиренами, грифами, амурами, а також заголовних букв, так званих ініціалів — фігурних літер із зображеннями дітей, птахів, тварин, рослинних образів взятих із міфології, композиція яких відзначається своєю складністю.
Книгу видано в 4-ту частку аркуша (ін-кварто, 4°). У повному вигляді вона має 192 сторінки в лінійних рамках. Друк у дві фарби (чорна та червона). Основний текст надруковано створеним у Стрятині шрифтом (10 рядків — 89 мм).
Точна і повна назва цього видання невідома, оскільки вихідний лист не зберігся в жодному з примірників, що дійшли до нас. Той заголовок, під яким вона відома бібліографам, є власне надписанням першого нумерованого листа, що знаходиться після двох передмов книги. Цим і пояснюються розбіжності часу виходу книги з друку: П. Строєв, І. Сахаров, В. Ундольский і І. Каратаєв відносять його на початок 1617 р., а П. Кеппен і митрополит Євгеній (Болховітінов) — до 1616 р. Втім, через відсутність титульного аркуша, дата 1616 р. — теж умовна. У кінці другої передмови, що збереглася, зазначено: «Пис[ано] месяца декамврия 20 дня.., літа от р. Х. 1616». Виходячи з цього, деякі бібліографи вважали книгу надрукованою на початку 1617 р. Однак на прикладі інших київських видань першої половини XVII ст. можна встановити, що передмови і післямови писалися, як правило, під кінець друкування тиражу книги. Ймовірно, друкування «Часослова» почалося в другій половині 1616 р. і завершилося в грудні. Проте неможливо виключати й той факт, що книга вийшла у світ на початку 1617 р.
У 2016 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей – 525 років з часу виходу у світ перших друкованих староукраїнською мовою книжок у Кракові Ш. Фіолем («Осьмогласник», «Часословець», «Тріодь цвітна» для церковного вжитку) (1491).
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Хуан Матеос. Витоки Часослова // Світло єси, Христе: Богослужіння добового кола : антологія досліджень / упор. Е. Квінлан, В. Рудейко . — Львів : УКУ, 2012, с. 59-70
- J.P. Audet, La Didache. Instructions des Apotres (Paris 1958), стт. 234, 171-73
- Clement of Alexandria, Stromata 7:7 (PG 9:455)
- Tertullian, De oratione 25: CCL 1, p. 272
- Tertullian, De Ieiunio X, 6 (CCL II, ст. 1268)
- Ярослав І. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Я. Ісаєвич. — Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002. — С. 168.
- . Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 3 лютого 2018.
Література Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Часослов |
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Вінець друкарства київського. До 400-річчя з часу видання київського «Часослова» (1616) // Дати і події [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.], 2016, друге півріччя: календар знамен. дат № 2 (8) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 132—135.
Посилання Редагувати
- Часослов // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 725-726.
- Часослов [ 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Часослов // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2043. — 1000 екз.
Це незавершена стаття про книгу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття про християнство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |