Усов Павло Олексійович У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Усов Павло Олексі йович У сов рос Павел Алексее

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Усов.

Павло́ Олексі́йович У́сов (рос. Павел Алексеевич Усов; 12 липня 1900(19000712), місто Кунгур, тепер Пермський край, Російська Федерація — 31 січня 1988, Одеса, Українська РСР) — радянський військово-політичний діяч, член Військової ради Одеського військового округа, генерал-лейтенант (1954). Кандидат у члени ЦК КПУ у вересні 1952 — лютому 1960 року. Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання.

Усов Павло Олексійович
рос. Павел Алексеевич Усов

Народився	12 липня 1900(1900-07-12) Кунгур
Помер	31 січня 1988(1988-01-31) (87 років) Одеса
Поховання	Другий християнський цвинтар
Громадянство	Російська імперія СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	військовий керівник
Учасник	німецько-радянська війна і Громадянська війна в Росії
Військове звання	Генерал-лейтенант
Партія	КПРС
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За оборону Радянського Заполяр'я» Медаль «За взяття Берліна» Медаль «За визволення Праги»

Життєпис ред.

Народився в селянській родині. Закінчив реальне училище.

З червня 1918 по 1927 рік — у Червоній армії. Учасник Громадянської війни у Росії, воював проти військ адмірала Колчака. Служив політичним керівником кулькоманди 2-го батальйону 11-го Алма-Атинського стрілецького полку 4-ї Туркестанської стрілецької дивізії.

Член РКП(б) з листопада 1919 року.

Пічсля демобілізації перебував на партійній роботі в Талди-Курганському повіті, працював на керівній роботі в шкільному відділі обласного комітету КП(б) Казахстану. З травня 1937 року — директор обласних партійних курсів у місті Петропавловську Казахської РСР.

З серпня 1941 року — в Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. У 1941—1942 роках — на політичній роботі в штабі армійської оперативної групи на Карельському фронті. У 1942 — лютому 1944 року — начальник політичного відділу 38‑ї армії Воронезького та 1-го Українського фронтів. У лютому 1944 — 1945 року — заступник начальника політичного управління 1-го Українського фронту.

Після війни — на командній військово-політичній роботі в Центральній групі радянських військ.

У квітні 1948 — квітні 1949 року — член Військової ради Південно-Уральського військового округа.

У липні 1952 — листопаді 1956 року — член Військової ради Одеського військового округа.

У 1957 році вийшов у відставку, проживав в Одесі. Похований на 2-му Християнському цвинтарі міста Одеси.

Військові звання ред.

Нагороди ред.

орден Леніна (10.01.1944);
два ордени Червоного Прапора (14.02.1943; 25.08.1944);
орден Вітчизняної війни І ст. (11.03.1985);
орден Кутузова ІІ ст. (06.04.1945);
орден Червоної Зірки (6.11.1947);
медаль «За бойові заслуги» (21.02.1945)
медаль «За оборону Радянського Заполяр'я» (1944)
медаль «За взяття Берліна» (1945)
медаль «За визволення Праги» (1945)
медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)
медалі.

Джерела ред.

[1]
[2]