| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (серпень 2015) |
Українська діаспора в Казахстані за своєю чисельністю одна з найбільших серед українських громад світу (після української діаспори в Російській Федерації та США).
У 1989 році в Казахстані проживало 896 200 українців (5,4% населення республіки).
У 1998 близько 796 000 громадян Казахстану самоідентифікували себе українцями. Українці розселені переважно на півночі Казахстану. Значний відсоток їх проживає в Караганді, Астані, Павлодарі, Семеї, Талдикоргані, Шортанди й Алмати, а також у місцевостях навколо цих міст.
Українські поселенці в Північному Казахстані на Західному Сибіру іноді називали цей регіон Сірим Клином.
Історія ред.
Російська імперія ред.
Першими українцями на казахській землі вважаються заслані до північного Казахстану (Західного Сибіру) учасники придушеного 1768 р. гайдамацького руху, відомого в історії під назвою «Коліївщина». Активніше формування української етнічної групи в Казахстані починається з другої половини XIX століття, коли сюди в пошуках вільних земель стали прибувати переселенці з Таврійської, Катеринославської, Херсонської, Харківської, Полтавської, Київської, Чернігівської, Подільської та Волинської губерній. На початок XX ст. до Казахстану й Центральної Азії переселилося понад 100 тис. українців. Значно посилився український переселенський рух до Казахстану після столипінської аграрної реформи. Питома вага українців у всьому населенні Казахстану зросла з 1,9% в 1897 р. до 10,5% в 1917, причому переважна їх більшість концентрувалася в Акмолинській (7,5% населення в 1897 р. і 29,5% — в 1917) і Тургайській (відповідно 1,0 та 21,6%) областях.
За переписом 1926 року етнічні українці становили суттєву частку населення у Кустанайській окрузі Верхньо-Тобольського краю (41,3%) та Кокчетавському (28,5%), Петропавлівському (23,8%), Атбасарському (40,9%), Акмолінському (25,5%) повітах Ішимського краю та Павлодарському повіті Іртишського краю (32,6%).
Казахська РСР ред.
У 1930-ті роки значні міграційні потоки спрямовувалися в новостворювані промислові центри Казахстану. З розгортанням суцільної колективізації розпочався також процес примусового виселення з України так званих розкуркулених селян. Протягом 1930—1931 рр. у північні та східні райони СРСР, зокрема до Казахстану, було виселено майже 64 тис. українських родин. Значна кількість українців була переселена до Казахстану в 1939—1940 рр. внаслідок депортації із Західної України. 1941 р. з України евакуйовано чимало заводів та десятки тисяч фахівців. Багато з них залишилися в Казахстані на постійне проживання. Протягом 1941—1942 рр. з України евакуйовано до Казахстану також 52 дитбудинки. Частину дітей було передано на патронування та всиновлення, інших працевлаштоване — в колгоспах, радгоспах, на промислових підприємствах. Наприкінці Другої світової війни тюрми й концтабори Караганди, Джезказгана поповнювалися в'язнями-українцями, переважно тими, хто звинувачувався в належності до ОУН-УПА. На січень 1953 р. на спецпоселенні в Казахстані, переважно в Карагандинській області, перебувало 7,9 тис. українців. Чимало українців залишилися в Казахстані в період освоєння цілини в 1954—1960 рр. Робітничі колективи ряду новостворених радгоспів у Кустанайській та Акмолинській областях майже повністю складалися з українців.
На початку 1930 р. в республіці на українську мову викладання переводилося 400 шкіл, готувалися до випуску підручники, стали виходити українські газети. В Октябринському районі, де абсолютно переважали українці, всі школи мали бути переведені на українську мову навчання. Однак невдовзі політика українізації в Казахстані була згорнута, школи в українських селах переведено на російську мову викладання, українські газети закрито. За браком практично будь-яких умов для національно-культурного розвитку українська спільнота Казахстану поступово втрачала свою етнічність. Найбільш виразно це виявлялося в ставленні до мови: своєю рідною мовою назвали українську в 1926 р. 78,7% українців Казахстану, у 1959 — 60,4%, у 1970 — 51,5%, у 1979 — 41,3%, у 1989 — 36,6%[джерело?].
Сучасність ред.
Соціологічне дослідження засвідчило, що, незважаючи на тривале перебування українців в іншоетнічному середовищі (а 27% їх народилися вже в Казахстані), вони в цілому зберегли етнічну самобутність. Так, українською мовою володіє переважна більшість опитаних: 36% — вільно, 24 — досить вільно, 16 — із певними труднощами, 15 — можуть порозумітися і лише 8 не володіють зовсім. 61% обстежених зазначив, що хотів би мати можливість дати своїм дітям середню освіту в школах із українською мовою навчання.
Сьогодні відбувається активний процес національно-культурного відродження української спільноти, яке спирається на положення Конституції (ухвалена Верховною Радою Республіки Казахстан у січні 1993 р.) щодо вільного розвитку культур етносів країни. Найактивніші громади українців діють в Астані, Караганді, Павлодарі й Семипалатинську.
Громадські організації ред.
Громадські організації Українців у Казахстані об'єднує Асоціація «Українці Казахстану» (Михайло Парипса) у складі якої понад 10 культурних центрів та товариств, 6 творчих колективів, українська гімназія в Астані, українські школи, бібліотеки. Виходить тижневик українською мовою «Українські новини».
2005 року в Астані було утворено другу республіканську організацію українців (у складі 11-ти регіональних українських національно-культурних центрів) — Об'єднання «Рада українців Казахстану» (голова Юрій Тимошенко). Наразі її очолює Юрій Євгенович Тимощенко, який із жовтня 2010-го до кінця 2011 р. був заступником голови Асамблеї народу Казахстану (голова АНК — Президент Н.Назарбаєв), а нині є депутатом Мажилісу Парламенту Республіки Казахстан. До цього об'єднання належать українці переважно в другому і третьому поколіннях. Серед них є чимало відомих представників як колишнього, так і нині діючого політичного істеблішменту.
«Рада українців Казахстану» ініціювала та провела 5 республіканських і 2 міжнародні фестивалі «Україна в моєму серці», бере активну участь у численних державних заходах культурологічного спрямування.
Чисельність ред.
Примітки ред.
- Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7. — С. 2704, С. 2842]
- Олесіюк Т. Сіра Україна. Українська дочерня осельча держава в Середній Азії (Сірий Клин-Казахстан) /Український Суходоловий Інститут. Женева: [б.в.], 1947. 50 с.
- оціночні дані
- Чисельність населення Республіки Казахстан по окремим етносам на початок 2016 року stat.gov.kz