Аль-Малік аль-Муаззам Гіяс ад-Дін Туран-шах ібн Аюб (помер 2 травня 1250) — емір Хісн Кайфи (1239–1249), емір Дамаска (1249–1250), останній єгипетський султан з династії Аюбідів.
| Туран-шах ібн Аюб توران شاه بن أيوب | ||
| ||
|---|---|---|
| 1249 — 1250 | ||
| Попередник: | Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад | |
| Спадкоємець: | Шаджар ад-Дурр | |
| Смерть: | 2 травня 1250 Єгипет | |
| Національність: | Курд | |
| Країна: | Аюбіди | |
| Релігія: | Іслам, сунітського спрямування | |
| Рід: | Аюбіди | |
| Батько: | Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад | |
| Діти: | Аль-Мувагід Абдаллах ібн Туран-шах | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
За часів правління у Єгипті його батька, султана Ас-Саліха, Туран-шах перебував в Іраку, де керував Хісн Кайфою. 1249 року французькі війська під командуванням короля Людовика IX, який оголосив Сьомий хрестовий похід, вторглись до Єгипту й 6 червня захопили Дам'єтту. У листопаді того ж року хрестоносці почали наступ на Каїр. У той момент несподівано помер султан Ас-Саліх. Оскільки Туран-шах, будучи спадкоємцем престолу, був далеко від Єгипту, кохана наложниця султана Ас-Саліха Шаджар ад-Дурр і головний шейх приховали факт смерті султана, потай викликали Туран-шаха з іракськими військами та почали видавати укази від імені покійного. Одним з таких указів військам було наказано скласти присягу Туран-шаху як спадкоємцю престолу.
8–11 лютого 1250 року армія хрестоносців під проводом графа Робера I д'Артуа була вщент розбита Фахр ад-Дінином під Ель-Мансурою (причому, у битві загинули і граф Робер д'Артуа, й атабек Фахр ад-Дін). У той час до Ель-Мансури на чолі своїх військ підійшов Туран-шах. У березні 1250 року французи були остаточно розбиті, а король Людовик IX потрапив у полон до султана Туран-шаха.
Убивство Туран-шаха II Редагувати
Туран-шах прибув на чолі своєї гвардії «муаззія» й одразу почав розставляти на ключові військові й адміністративні посади своїх воєначальників, усуваючи від влади мамлюків-бахридів на чолі з Шаджар ад-Дурр, яким він був зобов'язаний своїм сходженням на престол. Таке протистояння дуже швидко призвело до відкритого конфлікту, що підігрівалось палким норовом і пристрастю до спиртного султана Туран-шаха. Деякі джерела повідомляють, що султан відкрито ображав мамлюкських емірів, а будучи п'яним навіть бив їх. Окрім того, Туран-шах звинуватив Шаджар ад-Дурр у прагненні захопити владу у державі. На початку 1250 року Туран-шах ужив невдалої спроби відбити у мамлюків Каїр. Під час однієї з подальших п'яних гулянок султан знову почав бійку з емірами мамлюків, у результаті якої еміри підбурили заколот, а Туран-шаху довелось тікати. Султан сховався у дерев'яній вежі, але після того як мамлюки підпалили її, Туран-шах кинувся у Ніл, однак один з емірів, майбутній султан Бейбарс, наздогнав його та вбив.
Правління Туран-шаха II тривало лише 40 днів.
Джерела Редагувати
- Айдин Аріф огли Алі-заде. Хроніка мусульманських держав I-VII століть хіджри. — 2-е, випр. і доп. — М. : Умма, 2007. — С. 322. — ISBN 5-94824-111-4.
- Династія Аюбідів /www.kurdist.ru
- Рижов К. В. Всі монархи світу. Мусульманський Схід VII–XV ст.— М.: Вече, 2004[недоступне посилання з липня 2019]
- Семенова Л. А. Салах ад-Дин и мамлюки в Египте. 1966
- Фильшнинский И. М. История арабов и Халифата (750—1517). — 3-є, випр. і доп. — М. : АСТ:Восток-Запад, 2008. — С. 258—260. — ISBN 978-5-17-039553-8.