Тихий (Ужгородський район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тихий.

Ти́хий — село в Україні, в Закарпатській області, Великоберезнянському районі. Населення — 505 чол. Центр Тихівської сільської ради.

село Тихий
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Великоберезнянський район
Рада	Тихівська сільська рада
Основні дані
Засноване	1599
Населення	505
Площа	59,463 км²
Густота населення	8,49 осіб/км²
Поштовий індекс	89032
Телефонний код	[phone]
Географічні дані
Географічні координати	48°55′13″ пн. ш. 22°49′34″ сх. д. / 48.92028° пн. ш. 22.82611° сх. д. / 48.92028; 22.82611Координати: 48°55′13″ пн. ш. 22°49′34″ сх. д. / 48.92028° пн. ш. 22.82611° сх. д. / 48.92028; 22.82611
Середня висота над рівнем моря	574 м
Водойми	річка Тишанка
Відстань до обласного центру	85 км
Відстань до районного центру	42 км
Найближча залізнична станція	Луг
Відстань до залізничної станції	8 км
Місцева влада
Адреса ради	89032, с. Тихий
Карта
Тихий
Тихий
Мапа

Географія

Селом протікає річка Безіменна, ліва притока Ужа. Крайнє східне село Лемківщини.

Поряд розташоване Лютнянське газове родовище.

Історія

Засноване у 1588 році шолтисом.

У той час тут мешкали 3 родини. Свою назву село здобуло від або від урочища, або від прізвища шолтиса — Тихий.

Згадка у 1599- як Tiha, у 1773- Ticha, 1808- Ticha, 1851-Tichy, 1813-Tiha.

У 1599 р. тут проживало 20 родин, у 1715 р. не менше 27 сімейств. Село мало свій млин.

Релігія

храм Успіння пр. богородиці. 1892.

Місця, де стояли найдавніші храми в верхній та нижній частинах села, дотепер називаються Гробище і Церковний Грунь.

У середині XVII ст. спорудили церкву св. Михайла в урочищі Кибзюв Грунь або Церковний, те місце звуть Святий Михаїл. Тоді ж спорудили храми в сусідніх селах Гусному (1655) і Сухому (1679). У 1751 р. за священика Івана Волосянського згадують дерев'яну церкву св. арх. Михайла, що була в поганому стані і мала три дзвони та всі необхідні образи і церковні книги. В Сухому тодішній парох А. Бачинський записав 16 грудня 1881 р. на форзаці Требника дату, коли згоріла дерев'яна церква в Лютій, — 13 грудня 1874 p. Через п'ять років після запису, близько 1887 р. таке ж лихо («нечаяний пожар серед полудня») спіткало Михайлівську церкву в Тихому. На тому ж місці силами всього села почали будувати муровану церкву. Камінь брали поблизу села, а вапно — з урочища Вапельниця. Будівництво тривало 5 років, і в 1892 р. відбулося освячення нового храму. На прохання громади майстер-італієць прискорив будівництво, тому замовлений у будапештській майстерні іконостас довелося, за переказом, вкорочувати на 1 м.

У книзі про Кострино костринський парох М. Лендєл записав переказ про те, як у 1800 р. костринці не погодилися обміняти дзвін із жителями Тихого, і тоді тишани самовільно зробили обмін уночі.

В 1892 р. завалилася тишанська церква і дзвін розбився, що спростовує версію про пожежу. На місці дерев'яної церкви збудували муровану, яку посвятив лютянський парох Евген Бачинський у 1897 p., і це знову суперечить даним, зібраним у Тихому. М. Лендєл наголошує, що тишани не мали священика, який би очолив будівництво, і спорудили муровану церкву лише завдяки цілеспрямованості, сильній волі та енергії вірників.

Над входом датою спорудження було вказано 1892 p., а нині написали 1881, що, очевидно, не відповідає дійсності. Найменший дзвін купили Юрій Гойдра, Юрій Баран та Михайло Бартованець у 1922 р. В 1936 р. за священика Юлія Пукана, кураторів Василя Герзанича та Василя Куклишина посвятили ще два дзвони. В 1991 р. зробили ремонт храму.

Колись в цьому храмі в селі Тихий на Великоберезнянщині вінчали, хрестили, освячували… Тепер церковка стоїть пусткою цілий рік — лише один день, 27 вересня, на храмовий празник Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, вона оживає. У церкві немає цінних старовинних ікон чи іншої утварі (все цінне забрав із собою останній греко-католицький парох усередині 40-х років минулого століття, коли був змушений покинути й церкву, й паству — тікав від совєтів). Головна цінність храму на обійсті Герзаничів — древнє Євангеліє, те саме, друковане 1645-го року. Старопис має навіть автограф єпископа Поповича, поставлений 1864-го року. Його газда береже, як зіницю ока. Читають з нього про діяння Господа на літургії лише раз на рік — 27 вересня на Здвиги, як кажуть русини про цей празник.

Біля церкви є хрест, що теж має незвичну історію. Він зроблений із дорогого мармуру (таких хрестів усього два на Закарпатті, зазначає нинішній парох із Тихого). На ньому надпис: «Цей хрест на славу Божу поставив Василь Герзанич, 1918». Це був однофамілець Михайла Михайловича — Герзаничів у Тихому багато. Чоловік йшов на першу світову воювати, й перед тим, як залишити рідне село, зайшов до церкви помолитися — аби Господь уберіг від смерті на війні. Він повернувся живим через шість років, й поставив цей хрест — на знак подяки за своє життя.

Поряд розташоване Лютнянське газове родовище.

Туристичні місця

- храм Успіння пр. Богородиці. 1892.

- Біля церкви є хрест, що теж має незвичну історію. Він зроблений із дорогого мармуру (таких хрестів усього два на Закарпатті)

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 577 осіб, з яких 282 чоловіки та 295 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 504 особи.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,80 %
російська	0,20 %

Відомі люди

Уродженцем села є Гафіч Володимир Петрович — сержант Збройних сил України, загинув 2014 року під час російського вторгнення.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 26 червня 2018. 
2. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. 
3. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. 
4. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.