Типи морфологічної структури тіла водоростей

Типи морфологічної структури тіла водоростей — певні плани будови евкаріотних водоростей. Водорості дуже різноманітні за будовою, однак альгологи пропонують звести до декількох типів морфологічної структури, які відповідають основним ступеням морфологічної диференціації тіла водоростей в процесі їх еволюції. Найчастіше розрізняють 8 або 10 типів структури евкаріотних водоростей: монадний, гемімонадний, кокоїдний, сарциноїдний, трихальний і гетеротрихальний (або нитчастий), паренхіматозний і псевдопаренхіматозний (тканинний), сифональний та сифонокладальний і один - амебоїдний, що утворився в результаті катагенезу. Інколи виділяють ще й харофітний^{[джерело?]}.

Монадний або джгутиковий тип

(з грец. monados — одиниця) — форма, для якої характерний рух за допомогою джгутиків. Монадні водорості одноядерні, зазвичай мають стигму та пульсаційні вакуолі. Монадний тип трапляється серед одноклітинних, колоніальних і ценобійних форм. Кількість джгутиків, їхня довжина, наявність мастигонем і субмікроскопічних лусочок, характер їхнього розміщення на поверхні джгутика, спосіб і місце прикріплення джгутиків, характер їхнього руху дуже різноманітні у світі водоростей, але постійні всередині окремих природних груп споріднених організмів.

Амебоїдна будова водоростей (з грец. amoibe – зміна) – варіант монадного типу морфологічної структури тіла водоростей, у якого немає твердої клітинної оболонки й постійної форми внаслідок утворення псевдоподій. Багато амебоїдних організмів ведуть прикріплений спосіб життя. Вони можуть будувати різної форми будиночки: тонкі, ніжні чи товстостінні, грубі, безбарвні чи забарвлені. Нерідко амебоїди утворюють колонії різноманітних розмірів і форми як за допомогою слизу, так і без нього. Цей тип властивий для видів хлорарахніофітових (Chlorarachniophyta), золотистих (Chrysophyta), жовтозелених (Xanthophyta) та інших водоростей. Деякі автори розглядають амебоїдну будову як самостійний тип структури^{[джерело?]}.

Гемімонадний тип

Тип, клітини якого є нерухомими, проте зберігають деякі ознаки, властиві монадним організмам — або стигму, або пульсаційні вакуолі, або псевдоцилії. Клітинам цього типу властива полярна будова, характерна і для монадних організмів. Клітини часто утворюють колонії різноманітних форм як за допомогою слизу, так і без нього. Гемімонадний тип у науковій літературі ще називають «пальмелоїдний», «капсальний», «тетраспоральний», «трансгресивний».

Кокоїдний тип

(з грец. kokkos — зерно) — тип, у якого немає жодних ознак монадної будови. Кокоїдні форми є одно- чи багатоядерними, одноклітинними чи об'єднаними в колонії та ценобії, нерухомими, не мають стигми, джгутиків і пульсаційних вакуолей. Велика різноманітність водоростей кокоїдного типу пов'язана з наявністю клітинних покривів із різними виростами і скульптурованістю. Цей тип структури розповсюджений майже в усіх відділах водоростей.

Трихальний тип

(з грец. trichos — волосок, батіг) — талом має вигляд нитки з послідовно розміщених одна за одною одноядерних клітин і може бути простим або розгалуженим. Утворюється внаслідок вегетативного поділу, що відбувається в одній площині. Клітини, з яких складається нитка, мають полярну будову, здатні рости лише в одному напрямку, що збігається з віссю ядерного веретена, і ділитися у площині, перпендикулярній до цієї осі. Їм властива найважливіша особливість рослинних організмів — спроможність до необмеженого росту впродовж вегетативної фази життєвого циклу і можливість виникнення багатоклітинних макроскопічних таломів. Якщо всі клітини можуть ділитися, то такий ріст називається дифузним. Якщо ріст відбувається на обмежених ділянках — зонах росту (меристемні зони), — то залежно від їхнього розміщення розрізняють інтеркалярний ріст (меристемна зона міститься в середній частині нитки), базальний ріст (унаслідок поділу клітин, розміщених в основі нитки) й апікальний ріст (здійснюється поділом верхівкових клітин). Таломи можуть складатися з морфологічно однакових ниток або мати на кінцях ниток клітини, що відрізняються від інших. Такі відмінності найчастіше бувають тоді, коли водорість веде прикріплений спосіб життя: у цьому випадку нижня клітина часто перетворюється в безколірний ризоїд або стопу. Нитки можуть бути простими чи розгалуженими, одно- чи багаторядними, вільноживучими чи прикріпленими, поодинокими чи об'єднаними. Трихальний тип властивий стрептофітовим (Streptophyta), зеленим (Chlorophyta), червоним (Rhodophyta), жовтозеленим (Xanthophyta), золотистим (Chrysophyta) водоростям.

Гетеротрихальний тип

(з грец. heteros — інший, грец. trichos — волосок) — форма з ускладненим варіантом нитчастої будови, для якої характерні дві системи ниток: сланкі, що виконують функції прикріплення до субстрату, та висхідні, клітини котрих виконують функції фотосинтезу та розмноження. Висхідні, своєю чергою, можуть бути диференційовані на опірні й асиміляторні. Різнонитчаста слань характерна для багатьох зелених (Chlorophyta), стрептофітових (Streptophyta), бурих (Phaeophyta), червоних (Rhodophyta), золотистих (Chrysophyta), жовтозелених (Xanthophyta) водоростей.

Псевдопаренхіматозний тип

Тип, в якому об'ємні багатоклітинні слані утворюються внаслідок зростання ниток розгалуженої різнонитчастої слані, що часто супроводжується морфофункціональною диференціацією псевдотканин. Простежується поступове ускладнення таломів від примітивніших, із незрослими, а лише переплетеними й об'єднаними спільним слизом нитками, до одновісної слані (утворюється внаслідок зростання ділянок однієї сильно розгалуженої нитки) і до багатовісної (утворюється внаслідок зростання багатьох розгалужених ниток). У багатовісних таломах часто можна диференціювати: 1) зовнішній коровий шар, який складається із темно-забарвлених клітин, що виконують асиміляційну функцію; 2) центральний (осьовий) шар — великі, слабо забарвлені або безбарвні клітини, що виконують опорну та провідну роль; 3) інколи проміжний шар — великі безбарвні клітини, що запасають продукти асиміляції. Таломи з несправжніх тканин особливо характерні для багатьох червоних (Rhodophyta) і зелених (Chlorophyta) водоростей.

Паренхіматозний тип

Тип, у якому об'ємний макроскопічний талом утворюється внаслідок здатності до поділу клітин первинних ниток у різних площинах. Здатність до необмеженого росту і поділу клітин у різних напрямках призвели до морфофункціональної диференціації груп клітин залежно від розміщення у слані, тобто до тканин. У межах паренхіматозного типу структури спостерігають поступове ускладнення слані від простих, утворених лише двома типами тканин — корою та серцевиною, до складних, які можуть містити до чотирьох типів тканин — меристодерму, кору, проміжну тканину, серцевину. Такий тип наявний у бурих (Phaeophyta), зелених (Chlorophyta), а також у деяких червоних (Rhodophyta) водоростей і є найвищим в еволюційному плані ступенем морфологічної диференціації тіла водоростей.

Сифональний тип

(з грец. sipho — трубка, з лат. siphon — труба, сифон, кишка) — тип, у якого всередині таломів немає клітинних перегородок, зате наявна велика кількість ядер, тобто кожна особина є гігантською клітиною. У багатьох водоростей сифональні таломи можуть мати досить складну диференціацію, зокрема, утворювати прикріплювальні структури, що нагадують ризоїди та висхідні асиміляторні частини, проте вони не відділяються поперечними перегородками. Цей тип наявний у деяких зелених (Chlorophyta) і жовто-зелених (Xanthophyta) водоростей. Виникнення цього типу структури призвело до формування великих таксонів, які, особливо в минулі геологічні епохи, мали значне поширення в морях і океанах світу. Однак цей напрям морфологічної еволюції водоростей виявився тупиковим, він не витримав конкуренції з водоростями, еволюційний шлях яких був пов'язаний із вегетативним поділом клітин.

Сифонокладальний тип

(з грец. sipho — трубка, з лат. siphon — труба, сифон, кишка, грец. clados — гілка) — багатоклітинна структура, якій властива велика кількість ядер у кожній клітині. Сифонокладальні таломи утворюються внаслідок особливого типу поділу — сегрегативного, коли поділ ядра (каріокінез) випереджає поділ цитоплазми (цитокінез). Часто сифонокладальні таломи мають складну функціональну диференціацію, наприклад, на сланку та висхідну частини, на ризоїди й опірні багатоядерні нитки. Сифонокладальний тип характеризується різноманітними морфологічними варіантами: пухироподібні слані, нерозгалужені чи сильно розгалужені нитчасті слані з різною диференціацією, великі об'ємні слані. Цей тип відомий лише у зелених водоростей (Chlorophyta).

Сарциноїдний тип

(з лат. sarcina — тюк, вузол, sarcio — зв'язувати) — тип, для якого характерною ознакою є поєднання кокоїдного габітусу зі здатністю до вегетативного клітинного поділу, завдяки чому утворюються ракетоподібні, тетраедричні або іншої (але не нитчастої) форми нагромадження з багатьох клітин, які згодом легко розпадаються. Сарциноїдні водорості нерухомі впродовж вегетативної фази життєвого циклу. Це одноклітинні чи колоніальні організми з неполярною будовою клітин і міцною клітинною оболонкою. Різноманітність сарциноїдних водоростей зумовлена різною формою нагромаджень клітин, формою та розміщенням хлоропластів, кількістю ядер тощо.

Харофітний тип

(з лат. назви водорості хара — лат. Chara L.) — структура, що характеризується великими багатоклітинними таломами членистокільчастої будови — складається з головного пагона, ризоїдів, які відходять знизу, і кільцями сидячих на пагоні членистих бокових пагонів. Міжвузля (частини головного пагона між місцями розміщення кілець) і членики бокових пагонів утворені лише однією сильно витягненою клітиною, часто покриті ззовні шаром корових клітин. Цей тип властивий лише видам із порядку харальні (Charales).

Примітки

1. Костіков І. Ю. та ін., 2006, с. 41.
2. Калинець-Мамчур З., 2011, с. 198, Типи морфологічної структури тіла водоростей.
3. Водоросли. Справочник / Вассер С. П., Кондратьева Н- В., Масюк Н. П. и др.— Киев : Наук, думка, 1989.— 608 с — ISBN 5-12-000486-5

Джерела

• Бойко, М. Ф. Ботаніка. Систематика несудинних рослин: підручник / М. Ф. Бойко. — Київ: Ліра-К, 2016. 272 с. М. ISBN 978-966-2609-39-4.VI
• Костіков І. Ю.; Джаган В. В.; Демченко Е. М.; Бойко О. А.; Бойко В. Р.; Романенко П. О. (2006). (Навчальний посібник) (вид. 2-ге, перероблене). К.: Арістей. с. 476. ISBN 966-8458-67-2. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 7 січня 2022. 
• Калинець-Мамчур З. (2011). Словник-довідник з альґології та мікології (для студ. вищ. навч. закл.). Серія «Біологічні Студії». Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. с. 399. ISBN 978-966-613-821-0. 
• Якубенко, Б. Є., et al. Ботаніка з основами гідроботаніки (водні рослини України). Підручник для студентів класичних університетів. Киïв: Фітосоціоцентр, 2011. 535 с.

1. Типи морфологічної структури тіла водоростей у Google