Тернавіоти

Тернавіоти — міщанський, козацько-старшинський, згодом — дворянський рід.

Герб Тернавіотів

Його родоначальником був Стерій Іванович Тернавіот (бл. 1650 — після 1718), грек, уродженець Македонії, який оселився в Ніжині бл. 1671. Був ніжинським війтом (1711—18), ктитором Ніжинського Благовіщенського монастиря, разом із сином тримав на відкупі індуктний збір, що дало йому можливість придбати маєток (с. Плоске Ніжинського полку).

Його доньки побралися з представниками впливових козацько-старшинських родів — Войцеховичів та Жуковських. Старший син Стерія — Петро (бл. 1700 — після 1774), ніжинський війт (1727—60), бунчуковий товариш (із 1760), який від шлюбу з донькою ніжинського протопопа Павла Яворського мав синів Івана (бл. 1721 — до 1790), відставного полковника, предводителя дворянства Ніжинського та Батуринського повітів, та Федора (бл. 1725—1747), поручика лейбгвардії Ізмайловського полку.

Єдина дочка Івана Петровича — Єлизавета (бл. 1773 — р. с. невідомо), остання представниця роду, стала дружиною секунд-майора Миколи Єремійовича Родзянка (бл. 1748 — після 1800). Сином молодшого брата Петра Стерійовича — Івана (бл. 1705 — р. с. Невідово), бунчукового товариша, був Степан Іванович (у чернецтві Софроній; бл. 1725—1771), випускник Києво-Могилянської академії, ієромонах Києво-Печерської лаври, намісник Свято-Троїцького шпитального монастиря, повірений у справах лаврської друкарні, стряпчий (постійний уповноважений) Києво-Печерської лаври при дворі імператриці Єлизавети Петрівни, архімандрит костромського Богоявленського монастиря (1756—59), засновник та перший ректор Костромської духовної семінарії (1760—71) та одночасно настоятель Миколо-Бабаївського монастиря (1760—71). Можливо, що від Івана Стерійовича бере початок однойменний київський купецький рід.

Пам'ять

У рамках виконання пакету законів про декомунізацію у м. Ніжин було перейменовано вул. Урицького на вул. Тернавіотів.

Джерела

• Мицик Ю. А., Томазов В. В. Тернавіоти // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 65. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии, т. 2: Полк Нежинский. К., 1893;
• Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник, т. 5,вып. 1. К., 1996;
• Томазов В. Греки в Україні (з історії українських аристократичних родів грецького походження). «Берегиня» (К.), 2000, число 1—2(24—25);
• Онищенко Н. Тернавіоти. В кн.: Греки в Ніжині: Збірник статей і матеріалів, вип. 1. Ніжин, 2000; Її ж. Тернавіоти. Там само, вип. 2. К., 2001.

Примітки

1. Томашевська С. Реальна історія про Попандопало з міста на Інгулі // http://persha.kr.ua/article/76576-realna-istoriya-pro-popandopalo-z-mista-na-inguli.html
2. Мицик Ю., Томазов В. Тернавіоти / Енциклопедія історії України. — Т. 10 : Т — Я. — К. : Наукова думка, 2013. — С. 65
3. http://www.nizhynrada.org/news/1508/pereymenuvannya-vulits.html