Сімоне Індзагі (італ. Simone Inzaghi, нар. 5 квітня 1976, П'яченца, Італія) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри став тренером.
Сімоне Індзагі | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
Особисті дані | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Народження | 5 квітня 1976 (47 років) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
П'яченца, Італія | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
Зріст | 185 см | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Вага | 82 кг | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Громадянство | Італія | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Позиція | нападник | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Юнацькі клуби | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
1992-1994 | «П'яченца» | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
Національна збірна | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
** Тільки на посаді головного тренера. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
Сімоне Індзагі у Вікісховищі |
Більшу частину ігрової кар'єри провів у «Лаціо», з яким виграв ряд національних трофеїв, а також Суперкубок УЄФА. Крім цього провів кілька матчів за національну збірну Італії.
У 2016—2021 був головним тренером ФК «Лаціо», з червня 2021 — головний тренер міланського «Інтернаціонале».
Клубна кар'єра Редагувати
Народився 5 квітня 1976 року в місті П'яченца. Вихованець футбольної школи клубу «П'яченца». Не пробившись до основного складу, молодий форвард був відправлений в оренду в «Карпі», в якому провів один сезон, взявши участь у 9 матчах Серії С1. Наступний сезон Сімоне Індзагі провів також на правах оренди у клубі «Новара», який на той момент виступав в Серії С2. У цьому клубі Індзагі забив свій перший гол на дорослому рівні. Два наступних сезони Сімоне Індзагі провів в оренді у нижчолігових клубах «Лумеццане» і «Брешелло».
У 1998 році він повернувся в «П'яченцу», сезон 1998/99 видався для Індзагі дуже вдалим. Сімоне в 30 іграх зумів відзначитися 15 разів і привернув увагу провідних італійських клубів. В підсумку влітку 1999 року Сімоне Індзагі підписав контракт з римським «Лаціо», в якому майже одразу виграє свій перший трофей — Суперкубок УЄФА 1999 року. Загалом перший сезон у складі «орлів» Сімоне провів вдало: Індзагі забив 7 м'ячів у 22 матчах чемпіонату, а також 9 м'ячів в 11 матчах розіграшу Ліги чемпіонів (в тому числі і чотири голи в одній грі проти «Марселя», тим самим повторивши досягнення Марко ван Бастена). В сезоні 1999/00 Сімоне Індзагі у складі «Лаціо» став переможцем Серії А, Кубка та Суперкубка Італії. У цьому ж сезоні Сімоне дебютував і в національній збірній Італії в матчі проти іспанців.
У наступні сезони Сімоне продовжував регулярно грати за римський клуб, проте не був головним голеадором команди, тому вигравши 2004 року другий у кар'єрі Кубок Італії, на початку 2005 року він був відправлений в оренду в «Сампдорію», але його від'їзд був не довгим, і вже наступний сезон він знову почав у складі «Лаціо». Правда, грати він став все менше: за 2 наступних роки він з'явився на полі у матчах Серії А лише 12 разів. Настав час змінити обстановку, і Сімоне перебрався в «Аталанту». Індзагі намагався знову знайти свою гру, але це йому не вдалося: він з'являвся на полі в 19 іграх, але забитими голами не відзначився.
Влітку 2008 року Сімоне Індзагі знову повернувся в «Лаціо», незважаючи на те, що він не був в планах тренера Деліо Россі. У цьому сезоні він забив свій перший м'яч в чемпіонаті з вересня 2004 року у ворота «Лечче», вигравши знову з командою Кубок та Суперкубок Італії. В наступному сезоні 2009/10 він взагалі майже перестав виходити на поле і зігравши 17 січня 2010 року проти «Аталанти» останній матч за клуб, 23 травня 2010 року Індзагі вирішив завершити футбольну кар'єру. Забивши в цілому 55 м'ячів, він став одинадцятим бомбардиром усіх часів в історії «Лаціо».
Виступи за збірні Редагувати
1993 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 4 іграх на юнацькому рівні, відзначившись одним забитим голом.
29 березня 2000 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії під керівництвом Діно Дзоффа в товариській грі з Іспанією (0:2). Сімоне вийшов на 60-й хвилині замість Стефано Фйоре, зігравши разом зі своїм старшим братом Філіппо. Згодом Сімоне зробив ще два виступи за збірну під керівництвом Джованні Трапаттоні, зігравши у товариських матчах Англією (1:0) 15 листопада того ж року і Румунією (2:0) 16 листопада 2003 року.
Кар'єра тренера Редагувати
Після завершення ігрової кар'єри, Сімоне залишився в «Лаціо», де став працювати з юнацькими командами.
7 січня 2014 року призначений головним тренером молодіжного складу «Лаціо», з яким в тому ж сезоні виграв Кубок Італії Прімавери, який молодіжка «орлів» до того не вигравала протягом 35 років. Того ж року виграв з командою і Суперкубок Прімавери, вперше в історії «Лаціо». У сезоні 2014/15 він повторив успіх у Кубку, але програв Суперкубок «Торіно».
3 квітня 2016 року, після звільнення Стефано Піолі, Індзагі став виконувачем обов'язків тренера першої команди «Лаціо». Через тиждень дебютував на тренерській лаві в матчі проти «Палермо» (3:0). З 12 очками в 7 матчах він привів «б'янкоселесті» до восьмого місця у чемпіонаті.
Перед сезоном 2016/17 тренером «Лаціо» був призначений Марсело Б'єлса. Однак, оскільки аргентинський спеціаліст залишив свою посаду через менш ніж тиждень після початку роботи, Індзагі був призначений головним тренером на постійній основі. З командою в першому повноцінному сезоні Індзагі зайняв 5 місце, кваліфікувавшись у Лігу Європи, хоча і програв фінал кубка Італії «Ювентусу» (0:2).
7 червня 2017 року він продовжив свій контракт до 2020 року. Після цього Сімоне взяв реванш у «Ювентуса», вигравши Суперкубок Італії (3:2), ставши першим тренером клубу, який виграв трофей і як гравець, і як тренер.
Сезон 2017–18 років розпочалася з високої ноти, оскільки Лаціо переміг «Ювентус» у Суперкубку Італії з результатом (3:2). Команда знову фінішувала п'ятою в Серії А, пропустивши кваліфікацію Ліги чемпіонів у останньому турі, після домашньої поразки «Мілану» з рахунком (2:3).
У сезоні 2018–19 команда здобула Кубок Італії з рахунком (2:0) над «Аталантою», завоювавши сьомий загальний титул і автоматично пройшовши кваліфікацію до групового етапу Ліги Європи УЄФА.
22 грудня 2019 року Індзагі здобув свій другий Суперкубок Італії з «Лаціо» після перемоги (3:1) над «Ювентусом».
На початку квітня 2021 року, команда на невизначений термін залишилася без головного тренера.
3 червня 2021 року очолив міланський «Інтернаціонале», замінивши на посаді його головного тренера Антоніо Конте.
Особисте життя Редагувати
Симоне Індзагі є молодшим братом Філіппо Індзагі, який також був футболістом та гравцем збірної Італії, а по завершенні кар'єри став футбольним тренером.
Сімоне має двох дітей: Томмазо (нар. 29 квітня 2001 року) у стосунках з Алессією Маркуцці[it], з якою Сімоне згодом розійшовся) і Лоренцо (нар. 14 квітня 2013 року) у стосунках з Гайєю Лукаріелло.
Статистика виступів Редагувати
Статистика клубних виступів Редагувати
Сезон | Клуб | Чемпіонат | Національний кубок | Континентальні кубки | Інші змагання | Усього | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ігор | Голів | ||
1993–94 | «П'яченца» | A | 0 | 0 | КІ | 0 | 0 | - | - | - | - | 0 | 0 | ||
1994–95 | B | 0 | 0 | КІ | 0 | 0 | - | - | - | - | 0 | 0 | |||
1994–95 | «Карпі» | C1 | 9 | 0 | КІ-C | ? | ? | - | - | - | - | 9 | 0 | ||
1995–96 | «Новара» | C2 | 23 | 4 | КІ-C | ? | ? | - | - | - | - | 23 | 4 | ||
1996–97 | «Лумеццане» | C2 | 23 | 6 | КІ-C | ? | ? | - | - | - | - | 23 | 6 | ||
1997–98 | «П'яченца» | A | 0 | 0 | КІ | 1 | 0 | - | - | - | - | 1 | 0 | ||
1997–98 | «Брешелло» | C1 | 21 | 10 | КІ+КІ-C | ?+? | 0+? | - | - | - | - | 21 | 10 | ||
1998–99 | «П'яченца» | A | 30 | 15 | КІ | 0 | 0 | - | - | - | - | 30 | 15 | ||
Усього за «П'яченцу» | 30 | 15 | 1 | 0 | - | - | 31 | 15 | |||||||
1999–00 | «Лаціо» | A | 22 | 7 | КІ | 6 | 3 | ЛЧ | 11 | 9 | СК | 1 | 0 | 40 | 19 |
2000–01 | A | 13 | 4 | КІ | 1 | 0 | ЛЧ | 9 | 3 | СІ | 0 | 0 | 23 | 7 | |
2001–02 | A | 20 | 5 | КІ | 2 | 1 | ЛЧ | 6 | 0 | - | - | 28 | 6 | ||
2002–03 | A | 18 | 4 | КІ | 3 | 1 | КУЄФА | 8 | 4 | - | - | 29 | 9 | ||
2003–04 | A | 24 | 6 | КІ | 4 | 1 | ЛЧ | 5 | 3 | - | - | 33 | 10 | ||
2004–05 | A | 12 | 1 | КІ | 1 | 0 | КУЄФА | 3 | 1 | СІ | 0 | 0 | 16 | 2 | |
2004–05 | «Сампдорія» | A | 5 | 0 | КІ | 2 | 0 | - | - | - | - | 7 | 0 | ||
2005–06 | «Лаціо» | A | 7 | 0 | КІ | 2 | 1 | Інт | 0 | 0 | - | - | 9 | 1 | |
2006–07 | A | 5 | 0 | КІ | 0 | 0 | - | - | - | - | 5 | 0 | |||
2007–08 | «Аталанта» | A | 19 | 0 | КІ | 0 | 0 | - | - | - | - | 19 | 0 | ||
2008–09 | «Лаціо» | A | 9 | 1 | КІ | 1 | 0 | - | - | - | - | 10 | 1 | ||
2009–10 | A | 3 | 0 | КІ | 0 | 0 | ЛЄ | 0 | 0 | СІ | 0 | 0 | 3 | 0 | |
Усього за «Лаціо» | 132 | 28 | 20 | 7 | 43 | 20 | 1 | 0 | 196 | 55 | |||||
Усього за кар'єру | 162 | 63 | 23 | 7 | 43 | 20 | 1 | 0 | 329 | 90 |
Статистика виступів за збірну Редагувати
Дата | Місто | Господарі | Результат | Гості | Турнір | Голи | Примітки |
---|---|---|---|---|---|---|---|
29-3-2000 | Барселона | Іспанія | 2 – 0 | Італія | товариський матч | - | 60' |
15-11-2000 | Турин | Італія | 1 – 0 | Англія | товариський матч | - | 61' |
16-11-2003 | Анкона | Італія | 2 – 0 | Румунія | товариський матч | - | 55' |
Усього | Матчів | 3 | Голів | 0 |
Титули і досягнення Редагувати
Як гравця Редагувати
- Чемпіон Італії (1):
- Володар Кубка Італії (3):
- Володар Суперкубка Італії (2):
- Володар Суперкубка УЄФА (1):
Як тренера Редагувати
- Володар Суперкубка Італії (4):
- Володар Кубка Італії (3):
Примітки Редагувати
- ↑ (Italian). S.S. Lazio. 8 липня 2016. Архів оригіналу за 8 липня 2016. Процитовано 8 липня 2016.
- ↑ Lorenzo Mangini (11 gennaio 2005). Scudetto e nazionale: fu il 2000 l'anno d'oro. la Repubblica. с. 10.
- Germano Bovolenta (21 giugno 1999). Inzaghi fratelli d'Italia Filippo e Simone si dividono già le vittorie: "Scudetto alla Juve, coppa Campioni alla Lazio". La Gazzetta dello Sport.
- Trionfo biancoceleste. 27 agosto 1999.
- . UEFA.com. 14 березня 2000. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 4 лютого 2016.
- La Lazio campione d'Italia. 15 maggio 2000.
- Corrado Sannucci (9 settembre 2000). Lopez, subito show: Inter ko. la Repubblica. с. 57.
- Ruggiero Palombo (2 ottobre 2003). L'UOMO PROVVIDENZA. La Gazzetta dello Sport.
- Il carattere della Lazio un pari che vale la Coppa. 12 maggio 2004.
- Inzaghi and Bazzani trade places [ 21 грудня 2017 у Wayback Machine.]; UEFA.com, 10 January 2005
- Inzaghi handed fresh task at Atalanta [ 2 грудня 2015 у Wayback Machine.]; UEFA.com, 29 August 2007
- (Italian). Tutto Mercato Web. 24 жовтня 2006. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 4 лютого 2016.
- ↑ La Lazio a un passo dal tracollo Inzaghi rimedia in extremis. 4 ottobre 2008.
- Jacopo Manfredi (13 maggio 2009). Lazio, la Coppa servita ai rigori.
- Riccardo Pratesi (8 agosto 2009). Supercoppa alla Lazio Inter sorpresa 2-1.
- Stefano Cieri (18 gennaio 2010). Doni 100 L'Atalanta riparte con il capitano Lazio travolta. La Gazzetta dello Sport.
- . Архів оригіналу за 26 травня 2010. Процитовано 14 грудня 2017.
- ↑ E i fratelli Inzaghi si ritrovano in azzurro. la Repubblica. 26 marzo 2000. с. 43.
- Mezza Italia, tutta Spagna. 29 marzo 2000.
- . La Repubblica (Italian). 15 листопада 2000. Архів оригіналу за 29 грудня 2020. Процитовано 24 липня 2017.
- (Italian). Italia 1910. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 24 липня 2017.
- (Italian). Goal.com. 5 лютого 2013. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 4 лютого 2016.
- . La Stampa (Italian). 7 січня 2014. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 4 лютого 2016.
- Daniele Baldini (22 giugno 2010). У Lalaziosiamonoi.it. Simone Inzaghi:"Sarò a capo degli allievi regionali".
- (італ.). Sito ufficiale della SS Lazio. 7.01.2014. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 11 січня 2014.
- ↑ Francesco Oddi (9 aprile 2014). Battuta la Fiorentina, alla Lazio la Coppa Italia Primavera.
- Enrica Di Carlo (1 ottobre 2014). Supercoppa Primavera: la Lazio si aggiudica il trofeo.
- Francesco Oddi (1 maggio 2015). Trionfo, derby e ribaltone: la Lazio alza la Coppa Italia.
- Vincenzo D'Angelo (14 novembre 2015). Supercoppa Primavera, Torino-Lazio 2-1 decide Bortoluz ai supplementari.
- Marco Calabresi (3 aprile 2016). Lazio, esonerato Pioli: tocca a Simone Inzaghi.
- Marco Ercole (11 aprile 2016). Inzaghi, buona la prima "La reazione che volevo in corsa per l'Europa". la Repubblica. с. 4.
- Giulio Cardone (9 maggio 2016). Inzaghi vince ancora: "La squadra è con me, merito la conferma". Проігноровано невідомий параметр
|autore2=
(довідка) - . BBC Sport. 8 липня 2016. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 20 вересня 2016.
- Andrea Ghislandi (17 maggio 2017). Juve-Lazio 2-0, i bianconeri vincono la Coppa Italia.
- . Football Italia. 7 червня 2017. Архів оригіналу за 11 червня 2017. Процитовано 7 червня 2017.
- . BBC Sport (en-GB). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
- . FC Inter 1908 (it-IT). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
- . www.football-italia.net. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
- . ESPN.com (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
- . football.ua. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021. «Наставник Лацио не сможет управлять командой в ближайшем матче.»
- NAZIONALE: FRATELLI INZAGHI, NON PENSIAMO A JUVE-LAZIO. Adnkronos. 27 marzo 2000.
- Simone Inzaghi papà: è nato Tommaso. La Gazzetta dello Sport. 30 aprile 2001.
- Simone Inzaghi papà! Gaia Lucariello gli ha donato Lorenzo. 17 aprile 2013.
Посилання Редагувати
- (італ.)
- Статистика виступів на сайті www.legaseriea.it [ 20 липня 2010 у Wayback Machine.] (італ.)
- Сімоне Індзагі на сайті National-Football-Teams.com (англ.)