www.wikidata.uk-ua.nina.az

Сюні династія Сюні 1 2 Сісакяни вірм Սյունի Սիսակյաններ давньовірменська династія в античній та середньовічній Вірменії

Сюні (династія)

Сюні, Сісакяни (вірм. Սյունի, Սիսակյաններ) — давньовірменська династія в античній та середньовічній Вірменії, спадкові правителі вірменської історичної області Сюнік. Один з найвизначніших родів в історії Вірменії.

Історичний Сюнік

Історія ред.

Татєвський монастир. Засновано у 885–906 роках сюзеренним князем Сюніка Ашотом та його дружиною Шушан, а також князями Григором Супаном II і Дзагіком.

Відповідно до родової легенди Сюні походили від Сісака — праонука легендарного прародителя вірменів Гайка (Гайк—Араманяк—Арамаїс—Амасія—Гегам—Сісак). Утвердження цього роду приписується вірменському царю Вагаршаку, який затвердив їх намісниками східних околиць Вірменії та воєначальниками царських військ.

До нащадків Сісака належав також Арран — патріарх-пращур вірменських князів правобережжя Кури й засновник династії Араншахіків. Цим пояснюються тісні міжродові зв'язки князів Сюніка й Арцаха.

Після адміністративного поділу Великої Вірменії на «ашхари» (провінції) за родом Сюні було закріплено володарювання над Сюніком, що відтоді стало їхнім родовим привілеєм, а Сюнік — спадковим володінням. Сюні були одним із наймогутніших нахарарських родів Великої Вірменії. Так, відповідно до Гахнамака (придворного тронного реєстру), сюнійський князь мав перший ранг серед вищої вірменської аристократії при царському дворі. Політична вага вірменських княжих домів найкраще ілюструється також і розміром їхньої кінноти, поставленої на службу сюзерена — царя Вірменії. Зокрема Зоранамак (царський військовий реєстр) вказує на те, що після царів Великої Вірменії саме князі Сюні мали найбільшу військову міць— 19400 вершників (за іншими даними — 9400). Через подвиги та заслуги, князі Сюні мали від царів Вірменії численні почесті, зокрема мали право сидіти на срібному троні, носити перлинну заколку, кільце печатки з зображенням кабана (родового герба), мати золотий скіпетр і носити червоне взуття — ознаку приналежності до вищої аристократії.

Первинно їхнім родовим маєтком було містечко Шагат у гаварі Цхук, з 820-х років — Єхегіс у гаварі Вайоц-Дзор, а з 970-х — Капан.

Відомості про ранній період історії Сюні досить незначні. Відомо, що вони активно брали участь у проголошенні 301 року християнства як державної релігії Вірменії, супроводжували Григорія Просвітителя до Кесарії для рукопокладення. За часів царювання Хосрова III Котака (330–338), Вагінак Сюні брав участь у каральному поході проти бдешха Алдзніка й був призначений правителем тієї області.

Наприкінці 330-х високого військового рангу досягнув Андовк Сюні. Цар Тиран (338–350) призначив Пісака Сюні сенекапетом (стольником) при царському дворі. На початку царювання Аршака II (350–368) Вагінак Сюні був призначений командувачем східними військами Великої Вірменії, а Андовк — главою Алдзніка й Тигранакерта. Після смерті Вагінака Андовк став родовладикою роду Сюні. Його політична вага особливо зросла, коли його дочка Парандзем стала дружиною царя Аршака II, тобто, царицею Великої Вірменії. Андовк був відомий своєю про римською орієнтацією. Під його керівництвом гарнізон Тигранакерта героїчно опирався військам Шапура II. Після вірменсько-парфянської війни 364–367 років і тимчасового захоплення Великої Вірменії війська Шапура II розграбували Сюнік; багатьох представників роду Сюні було вбито. Князі Сюні були відновлені у своїх правах приблизно за 10 років, За Манвела Маміконяна (377–387).

Син Андовка Бабік, вірогідно не без згоди персів, знову отримав у володіння Сюнік і став союзником Манвела Маміконяна. Цар Вірменії Аршак III (378–390) одружився з його дочкою, а син Дара був призначений спарапетом. Після розділу Великої Вірменії 387 року, Дара Сюні разом із Аршаком III перейшов до римської частини Вірменії та загинув в одній із битв проти Хосрова. У V столітті Вагінак і Васак Сюні сприяли Месропу Маштоцу у справі заснування шкіл та боротьбі з сектантством. Не виключено, що князі роду Сюні, будучи серед найвпливовіших вірменських династій, претендували на більш широку владу над усією Великою Вірменією. Після ліквідації царства Аршакідів у Східній Вірменії 428 року рід Сюні відігравав значну роль у житті Марзпанської Вірменії. 441 року сюнійський князь Васак Сюні став марзпаном (правителем) усієї Вірменії. Вірогідно у той же час йому було доручено охорону брами Чора (Дербентського проходу), що ще більше посилило авторитет роду Сюні.

Наступні за Васаком князі, Варазваан і Гдеон, вели політику зближення з перським двором. Під час війни Ваананц (481–484) Гдеона було страчено повстанцями. 571 року за ініціативою князя Ваана Сюні, Сюнік було відокремлено від Марзпанської Вірменії та приєднано до спахбедства Адурбадаган як окремого шахра. У VII столітті, під час війни імператора Іраклія I з Персією, сюнійська княгиня Бюрех надавала допомогу візантійським військам. В середині VII століття Сюні запекло опирався візантійським та арабським військам, які вторглись до Вірменії. На початку VIII століття, за умов послаблення арабського володарювання й феодалізму, рід Сюні розпався на кілька гілок.

Фортеця Багаберд

821 року володіння сюзерена Васака — правителя більшої частини Сюніка, були атаковані арабськими військами. За допомогою предводителя Хуррамітського руху перса Бабека Сюні зуміли звільнити свої землі від арабів, проте цього разу опинились підкореними Бабеком. Під час війни проти Бабека останній зруйнував гавари Балк і Гехаркунік на узбережжі Севана. Після смерті Васака його старший син Філіпе, отримавши більшу частину володінь, став сюзереном центрального Сюніка, а молодший син Саак успадкував землі навколо озера Севан, ставши родоначальником гілки Хайказун. У IX столітті рід Сюні складався з п'яти гілок. Князь Гегаркуніка у 831–832 роках загинув під час повстання проти арабського востікана Халіда ібн Язіда ібн Мазйада аль-Шайбані. З того ж часу відзначається пробагратідська орієнтація князів Гегаркуніка, що проявилось також у кровно-шлюбних зв'язках. Зокрема, дочка царя Ашота I Багратуні Маріам була дружиною князя Васака Габура, а дочка царя Сюніка Васака Катраміде — дружиною царя Гагіка I Багратуні.

Навесні 853 року сюзерени Вайоц-Дзора були атаковані арабським воєначальником Бугою. Полонені князі Васак Ішханік та Ашот Сюні спочатку були відправлені до Двіна, потім заслані до Самарри (поблизу Багдада). Однак невдовзі їх було звільнено й, повернувшись до Сюніка, зайнялись його відновленням. У той час Васак Габур, затверджений князем князів Вірменії Ашотом Багратуні як сюзерен Гегаркуніка, поступився цим правом його законному власнику князю Васаку Ішханіку. 875 року сюнікські князі Григор Супан II і Васак Ішханік брали участь у зборах вірменської знаті, скликаних за ініціативою католикоса Геворга II Гарнеці, запропонувавши Халіфу звести Ашота I на вірменський трон.

Напередодні відновлення централізованої вірменської держави володіння Сюні разом із областями Арцруні й Багратуні були серед трьох найбільших політичних утворень Вірменії. Рід Сюні підтримував засновника вірменського царства Багратідів Ашота I у його сходженні на царський трон, визнавши його главенство та право над Сюніком. На початку X століття князі Сюні вели боротьбу з метою приєднання до своїх володінь області Нахічеван, а 903 року висловили непокору Смбату I. Останній після 905 року передав Нахічеван Сюні. До початку X століття володіння Сюніка було розділено на дві частини. Князь Смбат отримав західний Сюнік — Вайоц-Дзор і Шаапонк, а його брат східну частину — гавари Балк і долину річки Акера. За часів Ашота II Залізного правління Хайказунів Гегаркуніка було ліквідовано, а узбережжя Севана, близько 925 року, було приєднано до територій власне Ані-Шираку.

Наприкінці IX — початку X століття представники династії Сюні розгорнули значну будівельну діяльність. Було збудовано церкви вздовж озера Севан, церкву Аєрмон, Гндеванк, а 906 року було урочисто освячено монастир Татєв.

В середині X століття князь Васак Сюні спробував звільнити від Шаддадідів Двін, однак зазнав поразки. Після цього вплив роду вайоц-дзорських Сюні значно послабився. Вже у 970–980 роках сюзеренство перейшло до князя Балка (на півдні Сюніка, область Капана) Смбата. Останній, користуючись тимчасовим послабленням Анійських Багратідів, 987 року проголосив Сюнік царством, хоча вже наступного 988 року визнав свою васальну залежність від вірменського царства Багратідів.

Сюзерени й патріархи роду Сюні у IV–VIII століттях ред.

Зоранамак — державна грамота, що впорядкувала кількість і розпорядок військових сил у Великій Вірменії

IV століття ред.

  • Вагінак
  • Андовк Сюні
  • Бабік

V століття ред.

  • Вагінак
  • Васак Сюні
  • Вараз-Ваан
  • Гдехон
  • Бабкен (Бабік)

З IX століття ред.

Після сторічної перерви, до початку IX століття сюнійські князі зуміли відновити свої феодальні права.

Сюзерени Вайоц-Дзора ред.

Фортеця Смбатаберд
  • Філіпе
  • Бабкен
  • Васак Ішханік
  • Ашот
  • Смбат
  • Васак

Хайказуни Гегаркуніка ред.

  • Саак
  • Григор Супан I
  • Васак Габур
  • Григор Супан II
  • Васак і Саак
Монастир Севанаванк, заснований 874 року принцесою
Маріам — дочкою Ашота I Багратуні та дружиною Васака Габура 		Макеніс. Перебудовано князем Григором Супаном II Котаванк. Збудовано князем Григором Супаном II

Царі Сюніка ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Світова історія / Під ред. Белявський, Лазаревич, Монгайт. — М., 1956. — Т. 2, ч. V, гл. XXV.
  2. ↑ Cyril Toumanoff. Studies in Christian Caucasian History. — Georgetown University Press, 1963. — С. 132.
  3. ↑ Світова історія / Під ред. Белявський, Лазаревич, Монгайт. — М., 1956. — Т. 2, ч. II, гл. XIII.
  4. Nicholas Holding, Deirdre Holding. Armenia with Nagorno Karabagh. — 3-є. — Bradt Travel Guides, 2011. — Т. 3. — С. 256.
  5. V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 69.
  6. Мовсес Хоренаці. Історія Вірменії, кн. I, гл. 12
  7. Мовсес Хоренаці. Історія Вірменії, кн. II, гл. 8
  8. Шнірельман В. Війни пам’яті: міфи, ідентичність і політика в Закавказзі. — М. : Академкнига, 2003. — С. 197.
  9. Мовсес Каганкатваці. кн. I, гл. IV // Історія країни Алуанк. — Єр., 1984. — С. 25.
  10. Cyril Toumanoff. Studies in Christian Caucasian History. — Georgetown University Press, 1963. — С. 252.
  11. ↑ Cyril Toumanoff. Armenia and Georgia // The Cambridge Medieval History. — Cambridge, 1966. — Т. IV: The Byzantine Empire, part I chapter XIV. — С. 593—637.
  12. Агатангелос. «Історія Вірменії»; «Рятівне навернення країни нашої Вірменії через святого мужа-мученика» , 795 CXII
  13. Michael H. Dodgeon, Samuel N. C. Lieu. The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars (AD 226-363): A Documentary History. — Routledge, 1994. — С. 258.
  14. Фавст Бузанд, III, IX
  15. Michael H. Dodgeon, Samuel N. C. Lieu. The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars (AD 226-363): A Documentary History. — Routledge, 1994. — С. 259.
  16. Мовсес Хоренаці, III, 26
  17. Мовсес Хоренаці, III, 24
  18. Mark Whittow. The making of Byzantium, 600-1025. — University of California Press, 1996. — С. 202.
  19. Gilbert Dagron. Travaux et mémoires du Centre de recherche d'histoire et civilisation de Byzance: Monographies // Travaux et mémoires. — De Boccard, 2000. — Т. 13. — С. 402.
  20. Степанос Орбелян. Історія області Сісакан. — Єр., 1986. — С. 256. (вірм.)
  21. Вардан Великий. частина 3 // Загальна історія Вардана Великого. — М., 1861. — С. 114-115.
  22. Йованнес Драсханакертці. гл. XXVIII // Історія Вірменії. — Єр., 1986.
  23. Іраніка
  24. Степанос Орбелян. Історія області Сісакан. — Тіфліс, 1910. — С. 26. (вірм.)
  25. Lynn Jones:Between Islam and Byzantium, 65
  26. V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — С. 69—70.
  27. Siwnik' in the 7-10th Centuries by Robert H. Hewsen. Map 98 from «Armenia: A Historical Atlas» (Chicago, 2001)
  28. A. E. Redgate[en]. The Armenians. — Wiley-Blackwell, 2000. — С. 208.
  29. Степанос Орбелян. Історія області Сісакан. — Єр., 1986. — С. 193. (вірм.)
  30. Прим. 93

Джерела ред.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Syuni 1 2 Sisakyani virm Սյունի Սիսակյաններ davnovirmenska dinastiya v antichnij ta serednovichnij Virmeniyi spadkovi praviteli virmenskoyi istorichnoyi oblasti Syunik 3 Odin z najviznachnishih rodiv v istoriyi Virmeniyi 2 Istorichnij Syunik Zmist 1 Istoriya 2 Syuzereni j patriarhi rodu Syuni u IV VIII stolittyah 2 1 IV stolittya 2 2 V stolittya 3 Z IX stolittya 3 1 Syuzereni Vajoc Dzora 3 2 Hajkazuni Gegarkunika 4 Cari Syunika 5 Primitki 6 DzherelaIstoriya red nbsp Tatyevskij monastir Zasnovano u 885 906 rokah syuzerennim knyazem Syunika Ashotom ta jogo druzhinoyu Shushan a takozh knyazyami Grigorom Supanom II i Dzagikom 4 Vidpovidno do rodovoyi legendi Syuni pohodili vid Sisaka praonuka legendarnogo praroditelya virmeniv Gajka 5 Gajk Aramanyak Aramayis Amasiya Gegam Sisak Utverdzhennya cogo rodu pripisuyetsya virmenskomu caryu Vagarshaku yakij zatverdiv yih namisnikami shidnih okolic Virmeniyi ta voyenachalnikami carskih vijsk 6 7 Do nashadkiv Sisaka nalezhav takozh Arran patriarh prashur virmenskih 8 knyaziv pravoberezhzhya Kuri j zasnovnik dinastiyi Aranshahikiv 9 Cim poyasnyuyutsya tisni mizhrodovi zv yazki knyaziv Syunika j Arcaha Pislya administrativnogo podilu Velikoyi Virmeniyi na ashhari provinciyi za rodom Syuni bulo zakripleno volodaryuvannya nad Syunikom sho vidtodi stalo yihnim rodovim privileyem a Syunik spadkovim volodinnyam 3 Syuni buli odnim iz najmogutnishih nahararskih rodiv Velikoyi Virmeniyi 1 Tak vidpovidno do Gahnamaka pridvornogo tronnogo reyestru syunijskij knyaz mav pershij rang sered vishoyi virmenskoyi aristokratiyi pri carskomu dvori 10 Politichna vaga virmenskih knyazhih domiv najkrashe ilyustruyetsya takozh i rozmirom yihnoyi kinnoti postavlenoyi na sluzhbu syuzerena carya Virmeniyi 11 Zokrema Zoranamak carskij vijskovij reyestr vkazuye na te sho pislya cariv Velikoyi Virmeniyi same knyazi Syuni mali najbilshu vijskovu mic 1 19400 vershnikiv za inshimi danimi 9400 11 Cherez podvigi ta zaslugi knyazi Syuni mali vid cariv Virmeniyi chislenni pochesti zokrema mali pravo siditi na sribnomu troni nositi perlinnu zakolku kilce pechatki z zobrazhennyam kabana rodovogo gerba mati zolotij skipetr i nositi chervone vzuttya oznaku prinalezhnosti do vishoyi aristokratiyi Pervinno yihnim rodovim mayetkom bulo mistechko Shagat u gavari Chuk z 820 h rokiv Yehegis u gavari Vajoc Dzor a z 970 h Kapan Vidomosti pro rannij period istoriyi Syuni dosit neznachni Vidomo sho voni aktivno brali uchast u progoloshenni 301 roku hristiyanstva yak derzhavnoyi religiyi Virmeniyi suprovodzhuvali Grigoriya Prosvititelya do Kesariyi dlya rukopokladennya 12 Za chasiv caryuvannya Hosrova III Kotaka 330 338 Vaginak Syuni brav uchast u karalnomu pohodi proti bdeshha Aldznika j buv priznachenij pravitelem tiyeyi oblasti 13 14 Naprikinci 330 h visokogo vijskovogo rangu dosyagnuv Andovk Syuni Car Tiran 338 350 priznachiv Pisaka Syuni senekapetom stolnikom pri carskomu dvori 15 Na pochatku caryuvannya Arshaka II 350 368 Vaginak Syuni buv priznachenij komanduvachem shidnimi vijskami Velikoyi Virmeniyi a Andovk glavoyu Aldznika j Tigranakerta 16 Pislya smerti Vaginaka Andovk stav rodovladikoyu rodu Syuni 17 Jogo politichna vaga osoblivo zrosla koli jogo dochka Parandzem stala druzhinoyu carya Arshaka II tobto cariceyu Velikoyi Virmeniyi Andovk buv vidomij svoyeyu pro rimskoyu oriyentaciyeyu Pid jogo kerivnictvom garnizon Tigranakerta geroyichno opiravsya vijskam Shapura II Pislya virmensko parfyanskoyi vijni 364 367 rokiv i timchasovogo zahoplennya Velikoyi Virmeniyi vijska Shapura II rozgrabuvali Syunik bagatoh predstavnikiv rodu Syuni bulo vbito Knyazi Syuni buli vidnovleni u svoyih pravah priblizno za 10 rokiv Za Manvela Mamikonyana 377 387 Sin Andovka Babik virogidno ne bez zgodi persiv znovu otrimav u volodinnya Syunik i stav soyuznikom Manvela Mamikonyana Car Virmeniyi Arshak III 378 390 odruzhivsya z jogo dochkoyu a sin Dara buv priznachenij sparapetom Pislya rozdilu Velikoyi Virmeniyi 387 roku Dara Syuni razom iz Arshakom III perejshov do rimskoyi chastini Virmeniyi ta zaginuv v odnij iz bitv proti Hosrova U V stolitti Vaginak i Vasak Syuni spriyali Mesropu Mashtocu u spravi zasnuvannya shkil ta borotbi z sektantstvom Ne viklyucheno sho knyazi rodu Syuni buduchi sered najvplivovishih virmenskih dinastij pretenduvali na bilsh shiroku vladu nad usiyeyu Velikoyu Virmeniyeyu 18 Pislya likvidaciyi carstva Arshakidiv u Shidnij Virmeniyi 428 roku rid Syuni vidigravav znachnu rol u zhitti Marzpanskoyi Virmeniyi 441 roku syunijskij knyaz Vasak Syuni stav marzpanom pravitelem usiyeyi Virmeniyi Virogidno u toj zhe chas jomu bulo dorucheno ohoronu brami Chora Derbentskogo prohodu sho she bilshe posililo avtoritet rodu Syuni Nastupni za Vasakom knyazi Varazvaan i Gdeon veli politiku zblizhennya z perskim dvorom Pid chas vijni Vaananc 481 484 Gdeona bulo stracheno povstancyami 571 roku za iniciativoyu knyazya Vaana Syuni Syunik bulo vidokremleno vid Marzpanskoyi Virmeniyi ta priyednano do spahbedstva Adurbadagan yak okremogo shahra U VII stolitti pid chas vijni imperatora Irakliya I z Persiyeyu syunijska knyaginya Byureh nadavala dopomogu vizantijskim vijskam V seredini VII stolittya Syuni zapeklo opiravsya vizantijskim ta arabskim vijskam yaki vtorglis do Virmeniyi Na pochatku VIII stolittya za umov poslablennya arabskogo volodaryuvannya j feodalizmu rid Syuni rozpavsya na kilka gilok nbsp Fortecya Bagaberd821 roku volodinnya syuzerena Vasaka pravitelya bilshoyi chastini Syunika buli atakovani arabskimi vijskami Za dopomogoyu predvoditelya Hurramitskogo ruhu persa Babeka Syuni zumili zvilniti svoyi zemli vid arabiv prote cogo razu opinilis pidkorenimi Babekom Pid chas vijni proti Babeka ostannij zrujnuvav gavari Balk i Geharkunik na uzberezhzhi Sevana Pislya smerti Vasaka jogo starshij sin Filipe otrimavshi bilshu chastinu volodin stav syuzerenom centralnogo Syunika a molodshij sin Saak uspadkuvav zemli navkolo ozera Sevan stavshi rodonachalnikom gilki Hajkazun U IX stolitti rid Syuni skladavsya z p yati gilok Knyaz Gegarkunika u 831 832 rokah zaginuv pid chas povstannya proti arabskogo vostikana Halida ibn Yazida ibn Mazjada al Shajbani Z togo zh chasu vidznachayetsya probagratidska oriyentaciya knyaziv Gegarkunika sho proyavilos takozh u krovno shlyubnih zv yazkah 19 Zokrema dochka carya Ashota I Bagratuni Mariam bula druzhinoyu knyazya Vasaka Gabura a dochka carya Syunika Vasaka Katramide druzhinoyu carya Gagika I Bagratuni 20 21 Navesni 853 roku syuzereni Vajoc Dzora buli atakovani arabskim voyenachalnikom Bugoyu Poloneni knyazi Vasak Ishhanik ta Ashot Syuni spochatku buli vidpravleni do Dvina potim zaslani do Samarri poblizu Bagdada Odnak nevdovzi yih bulo zvilneno j povernuvshis do Syunika zajnyalis jogo vidnovlennyam U toj chas Vasak Gabur zatverdzhenij knyazem knyaziv Virmeniyi Ashotom Bagratuni 22 yak syuzeren Gegarkunika postupivsya cim pravom jogo zakonnomu vlasniku knyazyu Vasaku Ishhaniku 875 roku syunikski knyazi Grigor Supan II i Vasak Ishhanik brali uchast u zborah virmenskoyi znati sklikanih za iniciativoyu katolikosa Gevorga II Garneci zaproponuvavshi Halifu zvesti Ashota I na virmenskij tron Naperedodni vidnovlennya centralizovanoyi virmenskoyi derzhavi volodinnya Syuni razom iz oblastyami Arcruni j Bagratuni buli sered troh najbilshih politichnih utvoren Virmeniyi 23 Rid Syuni pidtrimuvav zasnovnika virmenskogo carstva Bagratidiv Ashota I u jogo shodzhenni na carskij tron viznavshi jogo glavenstvo ta pravo nad Syunikom 24 Na pochatku X stolittya knyazi Syuni veli borotbu z metoyu priyednannya do svoyih volodin oblasti Nahichevan a 903 roku vislovili nepokoru Smbatu I Ostannij pislya 905 roku peredav Nahichevan Syuni 25 Do pochatku X stolittya volodinnya Syunika bulo rozdileno na dvi chastini Knyaz Smbat otrimav zahidnij Syunik Vajoc Dzor i Shaaponk a jogo brat shidnu chastinu gavari Balk i dolinu richki Akera 26 Za chasiv Ashota II Zaliznogo pravlinnya Hajkazuniv Gegarkunika bulo likvidovano a uzberezhzhya Sevana blizko 925 roku bulo priyednano do teritorij vlasne Ani Shiraku 27 Naprikinci IX pochatku X stolittya predstavniki dinastiyi Syuni rozgornuli znachnu budivelnu diyalnist Bulo zbudovano cerkvi vzdovzh ozera Sevan cerkvu Ayermon Gndevank a 906 roku bulo urochisto osvyacheno monastir Tatyev V seredini X stolittya knyaz Vasak Syuni sprobuvav zvilniti vid Shaddadidiv Dvin odnak zaznav porazki Pislya cogo vpliv rodu vajoc dzorskih Syuni znachno poslabivsya Vzhe u 970 980 rokah syuzerenstvo perejshlo do knyazya Balka na pivdni Syunika oblast Kapana Smbata Ostannij koristuyuchis timchasovim poslablennyam Anijskih Bagratidiv 987 roku progolosiv Syunik carstvom hocha vzhe nastupnogo 988 roku viznav svoyu vasalnu zalezhnist vid virmenskogo carstva Bagratidiv Syuzereni j patriarhi rodu Syuni u IV VIII stolittyah red nbsp Zoranamak derzhavna gramota sho vporyadkuvala kilkist i rozporyadok vijskovih sil u Velikij VirmeniyiIV stolittya red Vaginak Andovk Syuni BabikV stolittya red Vaginak Vasak Syuni Varaz Vaan Gdehon Babken Babik Z IX stolittya red Pislya storichnoyi perervi do pochatku IX stolittya syunijski knyazi zumili vidnoviti svoyi feodalni prava Syuzereni Vajoc Dzora red nbsp Fortecya SmbataberdFilipe Babken Vasak Ishhanik Ashot 28 Smbat Vasak 29 Hajkazuni Gegarkunika red Saak Grigor Supan I Vasak Gabur Grigor Supan II Vasak i Saak 30 nbsp nbsp nbsp Monastir Sevanavank zasnovanij 874 roku princesoyu Mariam dochkoyu Ashota I Bagratuni ta druzhinoyu Vasaka Gabura Makenis Perebudovano knyazem Grigorom Supanom II Kotavank Zbudovano knyazem Grigorom Supanom IICari Syunika red Smbat I z 976 980 syuzerennij knyaz 987 998 car Vasak 998 1040 Smbat II 1040 1044 Grigor I 1044 1072Primitki red a b v Svitova istoriya Pid red Belyavskij Lazarevich Mongajt M 1956 T 2 ch V gl XXV a b Cyril Toumanoff Studies in Christian Caucasian History Georgetown University Press 1963 S 132 a b Svitova istoriya Pid red Belyavskij Lazarevich Mongajt M 1956 T 2 ch II gl XIII Nicholas Holding Deirdre Holding Armenia with Nagorno Karabagh 3 ye Bradt Travel Guides 2011 T 3 S 256 V Minorsky Studies in Caucasian History CUP Archive 1953 S 69 Movses Horenaci Istoriya Virmeniyi kn I gl 12 Movses Horenaci Istoriya Virmeniyi kn II gl 8 Shnirelman V Vijni pam yati mifi identichnist i politika v Zakavkazzi M Akademkniga 2003 S 197 Movses Kagankatvaci kn I gl IV Istoriya krayini Aluank Yer 1984 S 25 Cyril Toumanoff Studies in Christian Caucasian History Georgetown University Press 1963 S 252 a b Cyril Toumanoff Armenia and Georgia The Cambridge Medieval History Cambridge 1966 T IV The Byzantine Empire part I chapter XIV S 593 637 Agatangelos Istoriya Virmeniyi Ryativne navernennya krayini nashoyi Virmeniyi cherez svyatogo muzha muchenika 795 CXII Michael H Dodgeon Samuel N C Lieu The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars AD 226 363 A Documentary History Routledge 1994 S 258 Favst Buzand III IX Michael H Dodgeon Samuel N C Lieu The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars AD 226 363 A Documentary History Routledge 1994 S 259 Movses Horenaci III 26 Movses Horenaci III 24 Mark Whittow The making of Byzantium 600 1025 University of California Press 1996 S 202 Gilbert Dagron Travaux et memoires du Centre de recherche d histoire et civilisation de Byzance Monographies Travaux et memoires De Boccard 2000 T 13 S 402 Stepanos Orbelyan Istoriya oblasti Sisakan Yer 1986 S 256 virm Vardan Velikij chastina 3 Zagalna istoriya Vardana Velikogo M 1861 S 114 115 Jovannes Drashanakertci gl XXVIII Istoriya Virmeniyi Yer 1986 Iranika Stepanos Orbelyan Istoriya oblasti Sisakan Tiflis 1910 S 26 virm Lynn Jones Between Islam and Byzantium 65 V Minorsky Studies in Caucasian History CUP Archive 1953 S 69 70 Siwnik in the 7 10th Centuries by Robert H Hewsen Map 98 from Armenia A Historical Atlas Chicago 2001 A E Redgate en The Armenians Wiley Blackwell 2000 S 208 Stepanos Orbelyan Istoriya oblasti Sisakan Yer 1986 S 193 virm Prim 93Dzherela red A E Redgate en The Armenians Wiley Blackwell 2000 S 180 T M Saakyan Rol Syunijskogo nahararstva za chasiv caryuvannya Arshakidiv Istorichno filologichnij zhurnal 1975 2 S 159 166 virm Stepanos Orbelyan Istoriya oblasti Sisakan Tiflis 1910 virm Ovanes Drashanakertci Istoriya Virmeniyi Yer 1984 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Syuni dinastiya amp oldid 40541558