Стенбок (Raphicerus campestris) — звичайна мала антилопа південної та східної Африки. Іноді її називають Стейнбук або Стейнбок.
| Стенбок | |
|---|---|
| Самець і самиця в національному парку Етоша | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Artiodactyla) |
| Родина: | Бикові (Bovidae) |
| Підродина: | Антилопові (Antilopinae) |
| Триба: | Antilopini |
| Рід: | Raphicerus |
| Вид: | Стенбок (R. campestris) |
| Біноміальна назва | |
| Raphicerus campestris Thunberg, 1811 | |
Території проживання на основі даних 1970-х років . |
Опис ред.
Стенбоки нагадують маленьких орібі, висотою 45–60 см на плечі, і в середньому ~ 12 кг. Шерсть у них будь-якого відтінку від палевого до рудого, як правило, помаранчевого кольору. Нижня сторона, включаючи підборіддя та горло, біла, як і кільце навколо ока. Вуха великі зі слідами від пальців на внутрішній стороні. У самців прямі гладкі паралельні роги 7–19 см завдовжки (див. зображення зліва). Між вухами є чорний півмісяць, довга чорна перемичка до блискучого чорного носа та чорна округла запашна залоза перед оком. Хвіст зазвичай не видно, їх всього 4–6 см завдовжки.
Розповсюдження ред.
Розповсюдження Стенбоків є два різних кластери. У Східній Африці зустрічається в центральній і південній Кенії та на півночі Танзанії. Раніше він був широко поширений в Уганді, але зараз майже напевно вимер. У Південній Африці зустрічається в Анголі, Намібії, Південній Африці, Есватіні, Ботсвані, Мозамбіку, Замбії, Зімбабве і, ймовірно, в Лесото.
Середовище проживання ред.
Стінбоки живуть у різноманітних середовищах існування: від напівпустелі, як-от край пустелі Калахарі та національного парку Етоша, до відкритих лісів і чагарників, у тому числі відкритих рівнин, кам’янистих саван і мозаїк лугів акації. Кажуть, що вони віддають перевагу нестабільним або перехідним середовищам проживання. Принаймні в центральній частині Національного парку Крюгера, Південна Африка, Стенбок демонструє явну перевагу савані Acacia tortilis протягом року, не маючи тенденції мігрувати у більш вологі райони протягом сухого сезону (на відміну від багатьох більших копитних африканської савани, включаючи види симпатричних зі Стінбоком у дощовий сезон).
Щільність популяції зазвичай становить 0,3–1,0 особини на квадратний кілометр, досягаючи 4 особин на км2 в оптимальних місцях проживання.
Харчування ред.
Стенбоки зазвичай шукають рослинність низького рівня (вони не можуть досягати вище 0,9 м. Також їдять фрукти і дуже рідко пасуться в траві. Вони майже повністю не залежать від питної води, отримуючи необхідну вологу з їжі.
Поведінка ред.
Стенбоки активні вдень і вночі; однак у спекотні періоди вони відпочивають у тіні під час денної спеки. Час годування вночі збільшується в сухий сезон. Відпочиваючи, вони можуть бути зайняті доглядом або короткочасним сном.
При перших ознаках загрози стенбок зазвичай лежить низько серед рослинності. Якщо хижак або передбачувана загроза підійде ближче, стенбок відскочить і прямуватиме зигзагом, намагаючись відкинути переслідувача. Стенбоки, що втікають, часто зупиняються, щоб озирнутися, а політ чергується з прострацією під час тривалого переслідування. Відомо, що вони знаходять притулок у норах трубкозубів. До відомих хижаків належать південноафриканська дика кішка, каракал, шакали, леопард, бойовий орел і пітони.
Таксономія ред.
Визнано два підвиди: R. c. campestris у Південній Африці та R. c. neumanni Східної Африки; хоча MSW3 також розпізнає capricornis і kelleni. У Південній Африці описано до 24 підвидів, які відрізняються за такими ознаками, як колір шерсті.
Галерея ред.
Примітки ред.
- IUCN SSC Antelope Specialist Group (2016). Raphicerus campestris 2016. с. e.T19308A50193533. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-1.RLTS.T19308A50193533.en.
{{cite book}}:|accessdate=вимагає|url=(довідка) - ↑ Williams, John G. 1967. A Field Guide to the National Parks of East Africa. Collins, London. (ISBN 0-00-219294-2)
- steenbok. The Chambers Dictionary (вид. 9th). Chambers. 2003. ISBN 0-550-10105-5.
- Matthee, Conrad A.; Scott K. Davis (2001). Molecular Insights into the Evolution of the Family Bovidae: A Nuclear DNA Perspective. Molecular Biology and Evolution (Society for Molecular Biology and Evolution) 18 (7): 1220–1230. PMID 11420362. doi:10.1093/oxfordjournals.molbev.a003908. Процитовано 17 червня 2007.
- Kingdon, Jonathan. 1997.
- ↑ Du Toit, Johan T (1993). The feeding ecology of a very small ruminant, the steenbok (Raphicerus campestris). African Journal of Ecology 31: 35–48. doi:10.1111/j.1365-2028.1993.tb00516.x.
- Kleiman, David G. et al., Eds. 2003.
- Du Toit, J.T. (1990). Feeding-height stratification among African browsing ruminants. African Journal of Ecology 28: 55–61. doi:10.1111/j.1365-2028.1990.tb01136.x.
- Smithers, Reay H.N. (2000). У Apps, Peter. Smithers' Mammals of Southern Africa. A field guide. Cape Town: Struik publishers. с. 197. ISBN 1868725502.
- Cohen, Michael. 1976.
Посилання ред.
Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>