Єлизаве́та Іва́нівна Старинке́вич (уроджена Шевирьова, 9 (21) квітня 1890 — 1966) — українська літературознавиця, перекладачка, літературна критикиня.
Біографія Редагувати
Родом з Петербурга. Закінчила Вищі жіночі курси в Москві — 1917. З 1920-их pp. жила в Україні, 1945–1963 — старший співредактор Інституту літератури ім. Т. Шевченка.
Літературну діяльність почала 1928 року.
У 1949 зазнала переслідувань у час гонінь на «безродних космополітів».
Наукова діяльність Редагувати
Співавтор «Історії української радянської літератури», дослідник сучасної драматургії:
- «Драматургія Івана Кочерги» (1947),
- «Олександр Корнійчук» (1954),
- «Українська радянська драматургія за 40 років» (1957) й ін.
Переклади творів О. Бальзака ("Батько Горіо", "Розкоші і злидні куртизанок"), Е. Золя, Ґ. Мопасана, Стендаля ("Червоне і чорне") та ін.
Редактор збірки «Від романтизму до натуралізму в французькому театрі» (1939).
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с.
- Лексика
| Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |