Станчинський Володимир Володимирович

|Батько= |Посада= |Діти= |Мати= |Дружина= |Чоловік=

Станчинський Володимир Володимирович
Станчинский Владимир Владимирович
Народився	20 квітня 1882(1882-04-20) Москва
Помер	29 березня 1942(1942-03-29) (59 років) не відомо
Місце проживання	Російська імперія,  СРСР
Діяльність	еколог
Alma mater	фізико-математичний факультет Московського університету^d
Галузь	екологія, охорона природи, заповідна справа
Заклад	Заповідник Асканія-Нова
Вчене звання	професор
Науковий керівник	М. О. Мензбір
Відомі учні	Н. Т. Нечаєва, С. В. Кіриков, І. Сахно
Відомий завдяки:	ідея створення біосферних заповідників

Володи́мир Володи́мирович Станчинський (20 квітня 1882 р. — 29 березня 1942 р.) — один з фундаторів радянської екології, відомий орнітолог, активний діяч охорони природи і заповідної справи, професор Харківського університету.

Роки і справи

Володимир Володимирович Станчинський стояв на межі великого синтезу генетики, еволюції та екології, але не був зрозумілий сучасниками. Він перший прийшов до ідеї створення біосферних заповідників та проведення в них моніторингу, розробляв теорію екологічної диференціації, набагато раніше за інших зробив висновок, що акліматизація заснована на генетичному потенціалі, на 10 років випередив американських вчених у вимірі динаміки маси видової речовини в біоценозах, пішов далі академіків П. П. Сушкина і М. О. Мензбіра в зоогеографії, висловивши думку, що клімат безпосередньо впливає на поширення видів птахів, одним з перших вирішив, що степ є найбільш вдалою лабораторією для вивчення екологічних законів, винайшов спеціальний прилад — біоценометр. Учнями В. В. Станчинського були багато відомих діячів охорони природи — академік Н. Т. Нечаєва, д.б.н. С. В. Кіриков, Іван Сахно та ін.

На першій Всесоюзній фауністичній конференції в лютому 1932 р. в Ленінграді він висловив ідею створення біосферних заповідників: "Ми в Україні думали над питанням створення такої станції (стаціонарної дослідної — авт.), яка була б пов'язана з певним господарським районом. Тут потрібно підкреслити, що надзвичайно важливе значення мають заповідники, які дають можливість порівнювати зміни, які відбуваються в певних господарських умовах з тим, що відбувається в природі ".

В. В. Станчинський народився 20 квітня 1882 р. в Москві в сім'ї інженера. Родина Станчинських дала батьківщині не тільки видатного біолога, а й відомого математика — В. М. Станчинського, великого музиканта — О. В. Станчинського (брат Володимира Володимировича). Батько і мати майбутнього вченого були пов'язані з народовольським рухом, сам Володимир у гімназії та університеті працював у марксистських гуртках, був членом Виконавчого комітету студентської революційної організації 3-го скликання.

Вступивши на природниче відділення фізико-математичного факультету МДУ, спеціалізувався в академіка М. О. Мензбіра, проте в 1902 р. був виключений з університету за революційну діяльність. Свої наукові заняття продовжив у Німеччині, куди емігрував, в Гейдельберзькому університеті. Після 2-го з'їзду РСДРП вступив до партії меншовиків, з якою не поривав до листопада 1917 р., мав партійну кличку «Мчанов». З 1915 по 1917 рр. служив в армії. У лютому 1917 р. брав активну участь в організації московської міліції, обирається комісаром міліції. Навесні 1917 р., за дорученням Тимчасового уряду, їздить з інспекційною поїздкою по російській глибинці. Восени його політична діяльність закінчується і він цілком віддається науці.

Про перші природоохоронні дії В. В. Станчинського відомо, що в 1912 р. брав участь у засіданнях Російського орнітологічного комітету, що опікувався охороною птахів і створенням заповідників.

23 липня 1925 р., на вимогу української громадськості, в заповідник Асканія-Нова Раднаркомом республіки було направлено авторитетну комісію, до якої увійшов і В. В. Станчинський.

Мабуть, саме тоді, ознайомившись з Асканією-Новою, В. В. Станчинський і вирішив перебратися в заповідник, щоб втілити на практиці всі свої задуми з екологічних досліджень.

У середині 20-х років Володимир Володимирович часто за завданням природоохоронних органів РРФСР, України та Білорусі займався різними природоохоронними питаннями, наприклад, у Білорусі обстежив колонії бобрів.

У квітні 1929 р. Володимир Володимирович стає заступником директора з наукової частини заповідника Асканія-Нова, а через рік паралельно очолив і кафедру зоології хребетних Харківського університету.

Це був зоряний час не тільки для самого Станчинського, а й для керованого ним наукового відділу заповідника. Тут уперше в країні широко стали проводитися біоценологічні та екологічні дослідження, причому в багатьох розробках Володимиру Володимировичу тоді не було рівних у світі.

Станчинський домігся необхідного фінансування, залучив до роботи в степу творчу молодь. Входить до складу Українського комітету з охорони пам'яток природи, редагує «Бюлетень фітотехнічної станції заповідника Асканія-Нова».

Володимира Володимировича хвилюють і питання заповідної справи, зокрема, проведення в заповідниках науково-дослідних робіт.

Вивчення природних умов, як природної продуктивної сили, в даний час може вважатися науково-поставленим тільки за умови комплексного дослідження всіх їхніх сторін в їх динаміці та суперечностях. Комплексне дослідження може бути тільки стаціонарним; воно може бути здійснено тільки в особливих науково-дослідних інститутах, спеціально обладнаних для таких досліджень і розташованих у типових місцевостях. Для розуміння тих змін в природних факторах, які викликаються людиною, необхідна готівка достатнього числа, достатньої величини ділянок незайманих рукою людини природи, як еталонів для порівняння. Такими еталонами є заповідні ділянки природи, розташовані на території таким чином, щоб охороняти всі характерні в народно-господарському відношенні райони, біля них повинні розташовуватися зазначені вище науково-дослідні інститути, завданням яких має бути наукове дозвіл пріродохозяйственний проблем району

.

Багато разів В. В. Станчинському доводиться відстоювати Асканію. 13 червня 1929 р. колегія Наркомзему України приймає рішення передати 32000 га заповідної цілини Укррадгоспоб'єднанню для створення радгоспу з вівчарсько-зерновим типом господарювання. В. Станчинський терміново, 1 липня 1929 р. проводить засідання наукової ради заповідника, на якому вирішено: «Внести термінову пропозицію Наркомам: Землеробства і Просвітництва УРСР, Укрнауки УРСР, Українському комітету охорони пам'яток природи, Всеукраїнської Академії наук, Всесоюзної Академії наук про необхідність перегляду рішення колегії НКЗ УРСР з приводу реорганізації заповідника». Сам Станчинський разом з директором заповідника Ф. Бегою вирушив до Харкова. Їх підтримує Наркомпрос УРСР, Український комітет з охорони пам'ятників природи. Господарники упираються. Справа слухається на засіданні Раднаркому Україні, і заповідник вдається врятувати.

Необхідно підкреслити, що в 1930 — початку 1933 рр. авторитет В. В. Станчинського в Наркоматі УРСР і Всеукраїнської сільгоспакадемії був надзвичайно високий (вчений навіть збирався вступити в партію). По суті, до 1932 р. він став науковим керівником не тільки Асканії, а й курирував роботу інших заповідників — Приморських, Канівського, Конча-Заспи, підпорядкованих відділу заповідників Всеукраїнської сільгоспакадемії, на чолі якого стояв В. В. Станчинський. У липні 1932 р. очолював комісію з обстеження Канівського заповідника. Спільно з московським професором О. Вангенгеймом збирався відкрити в Асканії першу в Україні станцію з вивчення посух. Входив до складу оргкомітету зі створення Всесоюзного товариства охорони природи.

З ініціативи Станчинського Асканія-Нова готувалася у вересні 1931 р. до проведення Всесоюзного з'їзду з охорони природи, якому, на жаль, так і не судилося там відбутися.

На початку січня 1930 р., разом з директором Асканії-Нова Ф. Бегою, Станчинський шле лист Косіору, Петровському і Чубарю з додатком на 113 сторінках, у якому викладає перспективний план розвитку заповідника, обґрунтовуючи необхідність проведення екологічних досліджень, доводячи про посилення охорони заповідного степу: «У цих умовах цілинний степ Асканії, з великою абсолютно-заповідною ділянкою всередині нього стає безмірною світової цінністю. Будучи еталоном природних процесів, необхідним для порівняння з процесами, що відбуваються в природі під впливом людини, абсолютно заповідна ділянка вимагає до себе виняткового дбайливого ставлення».

У травні 1930 р. матеріали щодо Асканії В. В. Станчинський і його учні озвучили на IV Всесоюзному з'їзді зоологів, анатомів і гістологів в Києві. Зал з великим інтересом вислухав повідомлення асканійців про екологічні дослідження.

З 1930 року В. В. Стачинський очолював кафедру зоології безхребетних Харківського університету. Того ж року брав участь у створені Інституту зоології та біології ВУАН і його харківського філіалу на базі зоологічних кафедр Харківського університету. Очолював відділ екології тварин Інституту зоології та біології, експериментальною базою якого мав стати Асканійський степ.

«Відкривається надзвичайно велике і зовсім нове поле для плідних досліджень. Це поле для дослідження належить розвивати молодій науці — екології», — твердив Володимир Володимирович (Станчинський, 1931).

Однак у Станчинського знайшовся грізний, що входив у силу, критик — сумновідомий помічник Т. Д. Лисенка — І. І. Презент. Він висловив сумнів у правомочності існування екології як науки. Володимир Володимирович гідно відповів на критику, показавши всю некомпетентність висловлювань Презента. Ну, а цього йому майбутній сподвижник Лисенка, звичайно, не пробачив.

Другий раз велике зіткнення між Станчинським і Презентом відбулося в Ленінграді, на початку лютого 1932 р. на I Всесоюзній фауністичній конференції. Цього разу Презент відчував себе вже господарем становища і накинувся зі злісною критикою на професорів О. П. Семенова-Тян-Шанського, М. Н. Римського-Корсакова і В. В. Станчинського, вишукуючи в їхніх доповідях переважно «політичні» помилки. І цього разу Станчинський намагався обережно відвести звинувачення.

З 1932 р. вчений відійшов від керівництва Асканією, рідко там бував, а жив у Харкові. Не сприяли асканійським справам і деякі риси його характеру, зокрема, вороже ставлення до чужої ініціативи (свідоцтва С. І. Медведєва).

У ті роки з ініціативи В. В. Станчинського відбулася реорганізація заповідника "Асканія-Нова" в дослідну інституцію -- Степовий інститут, який незабаром (за участі тваринників, що завоювали тверді позиції) був реорганізований у Всесоюзний науково-дослідний інститут гібридизації та акліматизації.

В цей період в різних журналах починається огульна критика В. В. Станчинського. Так, один з діячів українського товариства біологів-марксистів Е. О. Фінкельштейн писав: «Треба згадати і проф. Станчинського. Він частенько говорить, що він стоїть на позиціях діалектичного матеріалізму. Але, товариші, чи можемо ми погляди проф. Станчинського вважати за погляди діалектичного матеріаліста? Його вихідна теза — це теорія рівноваги. Ця теорія популярна серед працівників єкології й шкодить і марксистсько-ленінської реконструкції» (Фінкельштейн, 1932). Восени 1933 р. Володимир Володимирович мав їхати в США на симпозіум, йому вже видали документи. 6 листопада 1933 р. Станчинського запросили до Харківського ГПУ, звідти він не повернувся.

Засудження комуністами

Як показують архівні матеріали СБ України, вже в першій декаді жовтня 1933 р. співробітники Дніпропетровського обласного управління ГПУ стали арештовувати працівників Асканії-Нова: А. П. Гуна, С. І. Медведєва, К. Є. Сіянка, всього 17 чоловік, потім ще чотирох. Після перших же допитів 15 з них «зізналися» в участі в контрреволюційній асканійської організації, очолюваній професорами В. В. Станчинським, А. С. Серебровським, М. М. Завадовським. Але головною фігурою, проти якої спрямовані свідчення, став Володимир Володимирович.

А тим часом у Харкові скасували черговий п'ятий Всесоюзний з'їзд зоологів, анатомів і гістологів, який повинен був організувати Станчинський восени 1933 р., розсипали набори чергових номерів «Журнала экологии и биоценологии», видаваного вченим (вийшов тільки один його номер).

Є кілька версій створення «асканійської справи». За одними припущеннями — воно виникло не без участі професора-тваринника М. Ф. Іванова, який, нібито, діяв з подачі Лисенка та Презента, які відвідали Асканію-Нова влітку 1933 р., і який був явно не зацікавлений в розвитку у заповіднику екологічного спрямування на шкоду тваринницькому.

Учень М. Ф. Іванова — Л. К. Гребінь, консультуючи в середині 50-х років письменника В. Єлагіна, який готував книгу про лідера тваринницького напряму в Асканії-Нова професора М. Ф. Іванова, не заперечував проти написання епізоду, де Іванов дає чекістам «компромат» на асканійських екологів. Цей Іванов вів активну боротьбу проти Станчинського, і в 1935 р. назвав його «злим генієм Асканії-Нова» (Иванов, 1963).

З іншого боку, у всіх 4-х томах «асканійської справи», що зберігається в архіві СБ України, не знайдено будь-яких доносів. Практично всі заарештовані асканійці мали у своїй біографії «чорні» плями (непролетарське походження, служба у білих, членство в різних партіях тощо). З них-то і була «створена» ГПУ чергова контрреволюційна організація в сільському господарстві.

Необхідно відзначити, що в 1933 р. на Україну, після сумнозвісного січневого (1933) Пленуму ЦК і ЦКК ВКП (б), де Сталін дав указ шукати шкідників-учених у сільському господарстві, почалося інтенсивне «полювання на відьом» в різних сільськогосподарських установах республіки: Наркомземі, сільгоспакадемії, всіх сільськогосподарських вишах України, наукових станціях, колгоспах і радгоспах.

9 серпня 1933 р. ЦК КП (б) У і РНК УРСР приймає спільну постанову «Про боротьбу Всеукраїнської Академії сільгоспнаук в справі підвищення врожайності», яка передбачає проведення закритої (негласної) чистки особового складу науково-дослідних закладів Всеукраїнської Академії сільськогосподарських наук протягом двох місяців. Серед них був намічений Інститут акліматизації і гібридизації Асканія-Нова.

Природно, визначені завдання отримали не тільки партійні органи, чиновники Наркомату робітничо-селянської інспекції, а й чекісти, які, як правило, негласно входили до складу комісії НКРКІ з «чистки». Можливо, це і стало причиною арешту В. В. Станчинського і його колег.

«Зізнання» у шкідництві

Під тортурами асканійці «зізнавалися» в організації терактів на Кагановича і Ворошилова, зв'язках з фашистською Німеччиною, підготовці на базі заповідника Асканії-Нова, Конча-Заспа та Всеукраїнського союзу мисливців і рибалок бойовиків-повстанців, шкідництві в сільському господарстві, організації мережі заповідних ділянок на косах Азовського і Чорного морів як плацдарму для висадки ворожого десанту, а I-й Всесоюзний з'їзд охорони природи в січні 1933 р. в Москві був представлений ними (під тортурами) як нарада контрреволюціонерів усіх мастей.

Наприклад, В. В. Станчинський «зізнався» в такому:

Поставлені ж мною теоретичні проблеми екології та біоценології були абсолютно відірвані від господарських вимог. Підривний характер мала виставлена мною проблема степу, як основна проблема Асканії-Нова ще тому, що вона, підкуповуючи своєю логікою практичної актуальності, обіцяла ви рішення таких важливих питань, заради яких можна було б ризикнути вимагати навіть мільйон. Дійсно, за мною пішли науковці Асканії-Нова, дирекція, НКЗ України і Держплан. Відповідно до цієї установки був розроблений п'ятирічний план розвитку науково-дослідної роботи наукових установ Асканії-Нова, затверджений НКЗ і Держпланом (...). Прикладами шкідницьких установок у п'ятирічному плані можуть служити наступні: По степовій станції: 1) обгородження 5400 заповідного степу дротяною сіткою на залізних стовпах з бетонною основою, 2) вивчення природи степу без зв’язку з конкретними проблемами господарства (...). У 1931 р. після відвідин Асканії-Нова Вавіловим, Соколовським і Сліпанським постало питання про нову реорганізацію Асканії-Нова. Вавілов абсолютно правильно, хоча і дещо односторонньо визначив значення Асканії-Нова, як науково-дослідної установи з акліматизації та гібридизації тварин. Моя підривна робота полягала тут у тому, що я замість того, щоб піти по шляху згортання вивчення природи з потрібних для мене питань і підпорядкування цих досліджень завданням акліматизації, став відстоювати необхідність подальшого розвитку цих досліджень і виділення для цього самостійного інституту. Мене підтримали Бега та Сліпанський "(Архів СБ Україні ...)

На Станчинського і його групу ще довгий час списувалися всі невдачі в науковій і господарській роботі Асканії-Нова. 8 квітня 1937 р. директор Асканії-Нова О. О. Нурін надіслав лист президентові ВАСГНІЛ академіку О. І. Муралову: "Асканія-Нова представляє привабливий об'єкт для шкідників, фашистів всіх мастей (…). У цьому світлі і потрібно розглядати групу шкідників проф. Станчинського, Гуна, Медведєва, Підлуцького та інших, заарештованих в 1934 р., яка прагнула відвернути Інститут від актуальних завдань гібридизації, що не має найближчої перспективи. Викорчовування коренів фальц-фейнівщіни і всебічне посилення зв'язку Інституту з виробництвом, є найважливішим завданням нашого колективу. Це боротьба досі велася слабко — невдало … ".

24 лютого 1934 р. судовою трійкою при Колегії ДПУ УРСР Володимир Володимирович за статтями 54-11 і 54-7 КК УРСР був засуджений до 5 років виправних робіт.

Спочатку В. В. Станчинський перебував у в'язниці м. Харкова, у липні 1934 р. був направлений зоотехніком в Одеську область, у радгосп-санаторій РК міліції ім. Балицького (поблизу станції Роздільна), а з липня 1935 р. — в радгосп НКВС УРСР ім. Калініна в Бориспільський район Київської області. Працював там добре, був визнаний найкращим ударником, нагороджений грамотами. Йому дозволили займатися наукою, і він підготував до друку 2 книжки з екології та курс зоогеографії для студентів університету.

Звільнення весни 1936 року

У березні 1936 р. В. В. Станчинський шле прокурору по спецсправах Мальцеву прохання про дострокове звільнення, 4 травня 1936 р. засіданням Трійки НКВС УРСР В. В. Станчинського достроково звільняють.

Деякий час він ніде не міг влаштуватися працювати, однак допоміг знайомий Г. Л. Граве, директор Центрально-Лісового заповідника. Він узяв Станчинського до себе заступником з наукової роботи, і вже в червні 1936 р. сім'я Станчинського переїхала в заповідник.

У Центрально-Лісовому заповіднику В. В. Станчинський з подвоєною енергією провадить далі перервані дослідження, бере участь у роботі пленумів Комітету по заповідниках. Знову видаються його праці, в тому числі перекладені грузинською і українською мовами в співавторстві з професором, відомим екологом Д. М. Кашкаровим. Число робіт наближається до 100.

Друга справа

У серпні 1940 р. співробітники Нелідовського відділення НКВД ознайомилися з томами «асканійського справи», що надійшли з Києва, і встановили стеження за Володимиром Володимировичем. Збиралися доноси. Почалася війна. Вже наступного дня, 23 червня, сержант держбезпеки Цвєтков підписує постанову і ордер № 155 на арешт вченого. 29 червня начальник нелідовських чекістів сержант Бутилкін заарештовує Станчинського.

Станчинського звинувачували за статтею 58 — пункти 6 та 10 (частина перша) — в шпигунстві й антирадянській агітації: «Навесні 1941 р. Станчинський серед співробітників заповідника поширював наклепницькі вигадки щодо комуністів і також витлумачував в антирадянському дусі рішення XVIII партконференції». Пригадали і «Асканійську справу». Допитував слідчий Курусенко.

Але вчений усе заперечував. І помічник прокурора МВО Козинець 6 вересня навіть виніс постанову про припинення справи. Проте через місяць, «враховуючи умови воєнного часу», скасував своє рішення і передав матеріали в Особливу Нараду при НКВС СРСР.

1 вересня 1941 р. В. В. Станчинський писав на ім'я голови Особливої Наради при НКВС СРСР, що він восени 1933 р. дав вигадані показання і ввів в оману органи держбезпеки і просить переглянути його справу. 21 лютого 1942 р. постановою Особливої Наради при НКВС СРСР за статтею 58 він був засуджений до 8 років виправно-трудових таборів «за антирадянські висловлювання і як соціально-небезпечний елемент».

Фінал

У Вологодській в'язниці у Володимира Володимировича розвинулася хвороба серця — міокардит. 20 березня його переводять до лікарняної камери № 114, а 29 березня 1942 р. вчений помирає. Місце поховання невідоме.

Праці В. В. Станчинського

• Станчинский В. В. Биологический принцип в классификации // Тр. I Всерос. съезда зоологов, анатомов и гистологов. Пг., 1923;
• Станчинский В. В. Экологическое направление в зоогеографии // Там же. — С. 29-30;
• Станчинский В. В. Изменчивость организмов и ее значение в эволюции. Смоленск, 1927;
• Станчинский В. В. Экологическая эволюция и формирование фауны // Тр. Смоленского о-ва естествоиспытателей и врачей. 1927. Т. 2. С. 189—204.
• Станчинский В. В. К пониманию биоценозов // Тр. Сектора экологии Зоол.-биол. ин-та при Харьковском ун-те. Харьков, 1933. Т. 1. Вып. 1. С. 20-27.
• Станчинский В. В. Задачи, содержание, организация и методы комплексных исследований в госзаповедниках // Научно-методич. зап. Комитета по заповедникам. 1938. Вып. 1. С. 28—50;
• Станчинский В. В. Экологическое направление в изучении природных комплексов-ландшафтов // Там же. Вып. 3. С. 8—23.
• Станчинский В. В. Экологическое направление в зоогеографии: задачи и методы эколого-географических исследований орнитофауны // Тр. I Всерос. съезда зоологов, анатомов и гистологов. — Пг, 1923. — С. 29-30.
• Станчинский В. В. Краеведение в Западной области и его основные задачи // Эконом. жизнь. — Смоленск, 1923. — № 1-2. — С. 5-17.
• Станчинский В. В. Современность и краеведение // Эконом. Жизнь. — 1923. — № 3. — С. 4-37.
• Станчинський В. В. Доповідь науково-експертної комісії, організованої НКО з постанови РНК від 23 липня 1925 року для обслідування державного степового заповідника «Чаплі» (Асканія-Нова) и другие материалы «доповіді» // Вісті держ. степ. заповідника «Чаплі». — 1928. — Т. 5. — С. 146—193.
• Станчинський В. В. Обслідування першого державного заповідника України «Чаплі» (Асканія-Нова) // Укр. охотник и рыболов. — 1929. — № 2. — С. 22-23.
• Станчинский В. В. О значении экологического метода в разрешении растениеводческих проблем степи // Бюл. фітотехн. станції заповідника «Чаплі». — Мелітополь, 1930. — Т. I.
• Станчинский В. В. О некоторых основных понятиях зоологии в свете современной экологии // Тр. IV Всесоюз. съезда зоологов, анатомов и гистологов в Киеве, 6-12 мая 1930 г. — Киев-Харьков, 1931. — С. 42-43.
• Станчинский В. В. 1934. Чапли (Аскания-Нова) // БСЭ. — М., 1934. — Т. 61. — С. 54-60.
• Станчинский В. В. Задачи, содержание, организация и методы комплексных исследований в госзаповедниках // Науч.-метод. зап. Комитета по заповедникам. — 1938. — Вып. I. — С. 28-50.
• Станчинский В. В. Экологическое направление в изучении природных комплексов — ландшафтов // Науч.-метод. зап. Комитета по заповедникам. — 1938. — Вып. 3. — С. 8-23.

Про нього

• Борейко В. Трагедия гения // Охота и охот. х-во. — 1992. — № 5-6. — С. 6-7.
• Борейко В. Е. Аскания-Нова: тяжкие версты истории (1826—1993). — Киев: Киев. экол.-культурный центр. — 1994. −157 с.
• Бюлетень фітотехнічної станції: Збірник про дослідну роботу станції за 1930 та попередні роки (Держ. степ. н-д інститут-заповідник Чаплі), 1930. За редакцією проф. В. В. Станчинського, О. А. Янати, Д. П. Рижикова, Мелітополь, 275 с.
• Вайнер (Уинер) Д. Экология в Советской России. Архипелаг свободы: заповедники и охрана природы. — М.: Прогресс, 1991. — 400 с.
• Владимир Владимирович Станчинский — профессор Харьковского университета (библиографический указатель) / Сост. В. Н. Грамма, М. Г. Швалб. — Харьков: ХГУ, 1992. — 42 с.
• Воронцов Е. М. Владимир Владимирович Станчинский // Сб. науч. работ Смоленского краеведческого НИИ. — 1958. — Вып. 2. — С. 267—270.
• Госархив Днепропетровской области, ф. 19, оп. I, д. 513, л. 67 об.
• Грамма В. Поле дії належить екології // Ленінська зміна (Харків). — 1989 р. 2 вересня.
• Грамма В. Н. Еретики и бунтари // Завтра будет поздно. — Харьков, Прапор, 1990. — С. 6-62.
• Елагин В. Цель жизни. — М.: Детгиз, 1955. — С. 281—329.
• Иванов М. Ф. По поводу столетия существования Аскании-Нова // Бюлл. зоотехн. опыт. и плем. станции в госзаповеднике «Чапли» (бывш. Аскания-Нова). — 1928. — № 4. — С. 7-15.
• Кашкаров Д. Н., Станчинский В. В. Курс биологии позвоночных. — М.-Л.: Госиздат, 1929. — 576 с.
• Мазурмович Б. Н. Выдающиеся отечественные зоологи. — М.: Госучпедиздат, 1960. — С. 268—274.
• Нечаева Н. Т., Медведев С. И. Памяти Владимира Владимировича Станчинского (к истории биогеоценологии в СССР) // Бюлл. МОИП, отд. биол., 1977. — Т. 82, вып. 6. — С. 109—113.
• Нечаева Н. Т., Станчинский В. В. Первый эколог страны // Природа. — 1991. — № 12. — С. 90-95.
• Нечаева Н. Т., Шишкин В. С. В поисках естественных систем // Вопр. истории естествознания и техники. — 1994. — № 2. — С. 87-97.
• Нуринов А. А. Выше классовую бдительность в науке // Гибридизация и акклиматизация животных. — Тр. НИИ гибридизации и акклиматизации сельскохоз. животных Аскания-Нова. — 1935. — Т. 2. — С. 5-10.
• Протокол заседания Отделения орнитологии, 1913 // Птицеведение и птицеводство. — 1913. — Ч. I. — С. 20-41.
• РГАЭ, ф. 8390, оп. 2, д. 920, л. 25.
• Труды Первого Всесоюзного съезда по охране природы в СССР. — М., 1935. — 386 с.
• Уинер Д. Экология… становится точной наукой // Природа. — 1991. — № 12. — С. 95-97.
• Хрусталев В. М. Союз СССР и охрана природы // Природа. — 1982. — № 11. — С. 2-9.
• Архив РАН, ф. 1593, оп. I, д. 191, лл. 9-9 об. 86, 114.
• Архив СБ Украины, дело № 208744, дело № П-8066.

Див. також

• Дослідники природи сходу України

Примітки

1. Архів РАН, ф. 1593, оп. I, д. 191, лл. 9-9 об
2. Труды I-го Всероссийского съезда по охране природы. – М., 1930. - 223 с.
3. ЦДАВО України, ф. 337, оп. I, д. 8063, л. III
4. ЦДАВО України, ф. I, оп. 6, д. 437, л. 19
5. Нечаева Н. Т., Станчинский В. В. Первый эколог страны // Природа. — 1991. — № 12. — С. 90-95.
6. Фінкельштейн Е. О. Стан і завдання на біологічному фронті в світі листа тов. Сталіна // За марксистсько-ленінське природознавство. — 1932. — № 2-3. — С. 11-26
7. Иванов М. Ф. Наука должна освещать путь производству // М. Ф. Иванов, ПСС. — М.: Колос, 1963. — Т. I. — С. 442—446
8. Держархів Дніпро. обл., ф. 19, оп. I, д. 513, л. 67 об.
9. РГАЕ, ф. 8390, оп. 2, б 920, л. 25
10. Архів В. Є. Борейко

Посилання

• Первый эколог страны