Спасо Преображенська церква Дубно Спасо Преображенська церква чинна церква у місті Дубно на Волині Нині діюча церква Рів

Спасо-Преображенська церква — чинна церква у місті Дубно на Волині. Нині діюча церква Рівненської єпархії ПЦУ, пам'ятка сакральної християнської архітектури 17 століття.

Спасо-Преображенська церква на кемпі

50°24′52″ пн. ш. 25°44′05″ сх. д. / 50.4146444° пн. ш. 25.7347889° сх. д. / 50.4146444; 25.7347889Координати: 50°24′52″ пн. ш. 25°44′05″ сх. д. / 50.4146444° пн. ш. 25.7347889° сх. д. / 50.4146444; 25.7347889
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Дубно
Кінець будівництва	1643
Належність	ПЦУ
Стан	пам'ятка архітектури місцевого значення України
Адреса	вул. Івана Франка 21б, м. Дубно
Спасо-Преображенська церква (Дубно) (Рівненська область)

Спасо-Преображенська церква у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Спасо-Преображенська церква.

Історія ред.

Спасо-Преображенська церква на кемпі. Поштівка поч. 20 ст.

Церква Святого Спаса на Кемпі (пол. kępa — зарослий острівець) збудована для монастиря ЧСВВ у 1643 році.

У 1812 році греко-католицька обитель припинила своє існування.

Станом на 1833 рік причт церкви складав лише паламар Яків Флоревський, відлучений УГКЦ від церкви за перехід до московського православ'я. Цього ж року церква переходить на парафіяльний статус під зверхністю Московського патріархату.

У 1839 році до її західного фасаду добудовано нову класицистичну дзвіницю. Натомість глухий аркатурний пояс під карнизом стіни, що обперізував храм і був однією з найприкметніших його особливостей геть знищений.

У 1970-х роках церкву зачинено радянською владою.

У 1990-х богослужіння в церкві поновлені під зверхністю УПЦ КП.

З 2018 року, після Об'єднавчого собору, частина ПЦУ.

Опис ред.

Храму властивий рідкісний для Волині триконховий тип, більше відомий на теренах Поділля і Буковини, хоча його коріння сягає традицій Риму і Візантії, які через Валахію і Молдавію у дещо спрощеному вигляді були перенесенні на українські землі. Зокрема дослідники відзначали типологічну подібність дубенської Спасо-Преображенської церкви з триконхами Кам’янця-Подільського, які датуються другою половиною XIV ст. Церква в XVII–XVIII ст. мала невеликі розміри – 18×14 м, одну напівкруглу апсиду, що виростала із такої ж по ширині нави, завершеної склепінчастим зводом і покритим двосхилим, раніше, ґонтовим дахом. Особливістю склепіння є невисокий глухий підбанник, на якому в минулому підносилась мініатюрна банька, оточена підпертим невеликими балясинами з мальованим дашком. Цей підбанник і сьогодні добре помітний в інтер’єрі. На баньці стояв один великий хрест, ще два знаходилися на протилежних краях даху. До двох бічних стін і апсиди ззовні домуровані три невеликі контрфорси, які інколи розглядаються як риси оборонного призначення храму. Проте, зважаючи на острівне розташування церкви, ці контрфорси мали виконувати роль додаткових опорних конструкцій в умовах поступового розмивання берегів острова течією Ікви.

Зсередини нави церкви вів хід до підземної мурованої крипти. В даний час доступ до неї перекритий, але в 2011 р. в ході ремонтних робіт в основі зовнішньої стіни південної ніші туди відкрився прохід у вигляді склепінчастого коридору. Крипта має форму камери розміром 6,3×5,1 м, висотою склепіння – 2,3 м і, очевидно, в давнину використовувалась для поховань. Значно пізнішим елементом конструкції церкви є добудована в 1839 році дзвіниця, яка з’явилась в ході облаштування тут починаючи з 1833 р. приходського храму. Очевидно, тоді ж було втрачено таку своєрідну декоративну деталь, як аркатурний фриз, що оточував стіни храму по периметру під карнизом і нагадував про ренесансні традиції запозичені для оздоби церкви під час її побудови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.1993 р. № 444 Спасо-Преображенську церкву передано на баланс Дубенського державного історико-культурного заповідника.

Монастир ред.

Точна дата заснування православного Преображенського монастиря невідома. Ймовірно був закладений князями Острозькими в XV столітті. В 1585 році для монастиря збудовано нову церкву або ж відремонтовано стару. 1592 року патрон монастиря Василь-Костянтин Острозький запровадив у ньому кіновію. Того ж року стався конфлікт між чернецтвом і настоятелем монастиря, внаслідок якого, ченці покинули обитель. Можливо, що в цьому монастирі прийняв постриг Іван Вишенський. У 1620-х роках патроном монастиря був Владислав Домінік Заславський-Острозький, настоятелями Касіян Сакович і Прокопій Хмелевський. 1626 року монастир перейшов на унію.

Монастиреві належали села Загірці, М'ятин, дубенське передмістя Волиця.

Настоятелі ред.

Йосиф
Антоній
Авин (ієромонах)
Василій
Ісакій
Варсонуфрій
Ісайя Балабан
Олександр Путятицький
Геннадій Ржищевський (ієромонах)
Антоній Рудницький
Касіян Сакович (греко-католик)
Прокопій Хмельовський (греко-католик)

Цікавий факт ред.

Дзвін Спасо-Преображенської церкви відлитий 1572 року тріснув і через непридатність був переданий до експозиції Дубенського краєзнавчого музею.

Див. також ред.

Собор святого Івана Хрестителя — III (Перемишль)
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Мильча)

Примітки ред.

Пламеницька О. (2005). Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі. – Кам’янець-Подільський: Абетка. с. 68–71.
Ричков П. А, Луц В. Д. (2002). Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. Київ: Техніка. с. 97.
Пероговский В. И. Бывшие православные монастыри в г. Дубне (продолжение) // Волынские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. – Почаев, 1880. – № 32. с. 1450.
Державний історико-культурний заповідник у м. Дубно [ 18 січня 2012 у Wayback Machine.] Зчитано 22.07.2011

Література ред.

Годованюк О. Монастирі та храми Волинського краю. — Київ, 2004. — ISBN 966-575-072-0.
Ричков П., Луц В. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. — Київ, 2002. — ISBN 966-575-035-6.

Посилання ред.

[1] Пламеницька О. (2005). Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі. – Кам’янець-Подільський: Абетка. с. 68–71.

[2] Ричков П. А, Луц В. Д. (2002). Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. Київ: Техніка. с. 97.

[3] Пероговский В. И. Бывшие православные монастыри в г. Дубне (продолжение) // Волынские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. – Почаев, 1880. – № 32. с. 1450.

[4] Державний історико-культурний заповідник у м. Дубно [ 18 січня 2012 у Wayback Machine.] Зчитано 22.07.2011