Соната для скрипки і фортепіано 9 Бетховен Соната 9 для скрипки і фортепіано ля мажор op 47 1802 Крейцерова соната один

Соната № 9 для скрипки і фортепіано ля мажор, op. 47 (1802), Крейцерова соната, один із найвідоміших камерних творів Людвіга ван Бетховена.

Соната для скрипки і фортепіано № 9

Композитор	Людвіг ван Бетховен
Видано	1805
Тональність	Ля мажор
Інструментування	фортепіано і скрипка

Соната для скрипки і фортепіано № 9 у Вікісховищі

Титульна сторінка першого видання сонати (1805)

Складається з трьох частин:

Adagio sostenuto — Presto — Adagio
Andante con variazioni
Presto

Загальна тривалість твору коливається, в залежності від виконавського трактування, в межах 37-40 хвилин, що незвично багато для сонатної форми початку XIX століття.

Історія прем'єри Редагувати

Спочатку сонату було присвячено скрипалеві Джорджу Бріджтаверові, який і став її першим виконавцем 24 травня 1803 р. у Відні. Бетховен закінчив твір напередодні, ноти ще не встигли повністю переписати, тому Бетховен сам виконував фортепіанну партію частково за своїми чернетками, а частина твору була переписана в одному примірнику, і скрипалеві доводилося заглядати в ноти через плече піаніста. Фінал сонати, втім, був написаний раніше і призначався для Сонати для скрипки та фортепіано № 3 соль мажор, op.30. Повний текст посвячення мав жартівливий характер: «мулатська соната, складена для мулата Бріджтавера, великого блазня і мулатського композитора» (італ. Sonata mulattica composta per il Mulatto Brischdauer gran Pazzo e compositore mulattico) — це присвята збереглася на чорновому автографі в архіві композитора.

Існують різні версії щодо того, чому до друку соната потрапила з присвятою вже не Бріджтаверові, а Родольфо Крейцерові, що вважався перший скрипалем того часу. Широко поширена історія про те, що ввечері після прем'єри Бетховен і Бріджтавер посварилися через жінку (іноді стверджується, що Бріджтавер образив якусь знайому Бетховена), і Бетховен зняв присвяту та перепосвятив сонату французькому скрипалеві. Цю версію іноді пов'язують з книгою «Життя Бетховена» Олександра Вілока Теєра, хоча вперше вона, мабуть, з'явилася в мемуарній статті скрипаля Трілуела в англійському журналі «Musical World» (грудень 1858). На думку Миколи Слонімського, це пояснення є абсурдною вигадкою Бріджтавера, і Бетховен змінив присвяту просто тому, що ім'я Крейцера мало більшу привабливість для публіки. Натомість сам Крейцер ніколи не грав цю сонату - щобільше, вважається, що він вважав її незручною для виконання.

Музичні файли Редагувати

Opus 47 — 1^файл
Opus 47— 2^файл
Opus 47— 3^файл

Джерела Редагувати

Grove Music Online — OUP. — ISBN 978-1-56159-263-0 — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026
d:Track:Q30532476d:Track:Q217595
Suhne Ahn. Beethoven’s Op.47: Balance and Virtuosity. // The Beethoven Violin Sonatas: History, Criticism, Performance. — University of Illinois Press, 2004. — P.62.
Див., наприклад, M. Church. Bridgetower: A Fable of 1807 // The Independent (London), 10 липня 2007. (англ.)
Ludwig van Beethoven, Sonate für Violine und Klavier (A-Dur) op. 47, 1. Satz, Partitur, Autograph^{[недоступне посилання з травня 2019]}: Коментар до автографа партитури першої частини сонати на сайті Будинку-музею Бетховена в Бонні. (англ.)
. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 31 жовтня 2010.
Slonimsky’s Book of Musical Anecdotes. — L. — N. Y.: Routledge, 2002. — P.103. (див. також переклад російською [ 22 жовтня 2007 у Wayback Machine.])

Посилання Редагувати

Історія прем'єри Крейцерової сонати [ 2 липня 2015 у Wayback Machine.] (Рейчел Бартон Пайн розповідає перед концертним виконанням) (англ.)
Violin Sonata No. 9: Ноти на сайті International Music Score Library Project.

Скрипкові Сонати Людвіга ван Бетховена
№ 1 \| № 2\| № 3\| № 4\| № 5\| № 6\| № 7\| № 8\| № 9\| № 10

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q13136_citetype_Q615699_citetype_Q1224889_citetype_Q1955205"_data-entity-id="Q30532476">[[:d:Q30532476|Grove_Music_Online]]<span_class="wef_low_priority_links">_—_[[:Oxford_University_Press|OUP]]._—_ISBN_978-1-56159-263-0_—_[http://dx.doi.org/10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026_doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026]</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q30532476]][[d:Track:Q217595]]</div>-1] Grove Music Online — OUP. — ISBN 978-1-56159-263-0 — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026
d:Track:Q30532476d:Track:Q217595

[2] Suhne Ahn. Beethoven’s Op.47: Balance and Virtuosity. // The Beethoven Violin Sonatas: History, Criticism, Performance. — University of Illinois Press, 2004. — P.62.

[3] Див., наприклад, M. Church. Bridgetower: A Fable of 1807 // The Independent (London), 10 липня 2007. (англ.)

[4] Ludwig van Beethoven, Sonate für Violine und Klavier (A-Dur) op. 47, 1. Satz, Partitur, Autograph^{[недоступне посилання з травня 2019]}: Коментар до автографа партитури першої частини сонати на сайті Будинку-музею Бетховена в Бонні. (англ.)

[5] . Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 31 жовтня 2010.

[6] Slonimsky’s Book of Musical Anecdotes. — L. — N. Y.: Routledge, 2002. — P.103. (див. також переклад російською [ 22 жовтня 2007 у Wayback Machine.])