Середина Буда Сере дина Бу да МФА seˈrɛd ɪn ɐ ˈbud ɐ прослухати місто в Шосткинському районі Сумської області центр Сере

24 лютого 2022 року Середина-Буда була окупована російськими військами у ході вторгнення Росії до України. Місто було звільнене 8 квітня під час відступу російських військ на Півночі України.

З 29 квітня 2022 року Ген Олександр Григорович — голова Середино-Будської ТГ підозрюється в державній зраді.

Географія Редагувати

Залізнична станція Зернове

Місто Середина-Буда розташоване біля витоків річок Уличка і Бобрик. До міста прилягає селище Зарічне.

Місто розташоване на кордоні з Росією; на протилежній стороні кордону розташоване село Зернове (Суземський район Брянської області). Поряд із Семенівкою Чернігівської області є найпівнічнішим містом України.

Через місто проходять автомобільні дороги Т 1908, Т 1915 і залізнична лінія Брянськ-Хутір-Михайлівський (станція Зернове).

Історія Редагувати

Миколаївська церква

Засноване в другій половині XVII ст. старообрядцями, які переселилися з Росії на територію Стародубського полку. Сюди втікали також кріпаки з Правобережної України. Назву пов'язують з розвитком ремесел у цих місцях: слово буда означало підприємство, на якому виготовляли з попелу поташ. За переказом, селище заснували переселенці, які прийшли сюди на чолі з козаком Середою, від прізвища його й виникла перша частина топоніма.

У 1689 р. гетьман Іван Мазепа віддав Середину-Буду своєму прибічникові Гамалії. На початку XVIII ст. Середина-Буда перейшла в розряд рангових сіл.

Із 1668 р. по 1781 р. населений пункт перебував у складі Новгород-Сіверської сотні Стародубського полку. На початку XVIII ст. під час воєнних дій проти шведів тут перебував з військами Петро І. Понад 100 років Середина-Буда була селом, а з другої половини 80-х років XVIII ст. стала містечком. Після ліквідації полкового устрою містечко ввійшло до складу Новгород-Сіверського намісництва, потім — Малоросійської губернії, Чернігівської губернії, в 1918—1919 рр. — повітовий центр, в 20-х роках XX ст. — районний центр.

У другій половині XVIII ст. містечко стало торговим центром з розвинутими промислами, зокрема винокурінням. Великий винокурний завод на 48 котлів належав К. Розумовському. Широко велася торгівля хлібом, пенькою, конопляним маслом, рибою, м'ясом. Приїжджі купці торгували сукном, шовком, залізними виробами. Згідно з описом Новгород-Сіверського намісництва 1779—1781 рр. тут нараховувалось 10 козацьких дворів та 383 двори рангових селян.

У 1858 р. тут жило 4674 чол. і було 473 двори. У 1844 р. було відкрите двокласне училище, існувала невелика бібліотека-читальня. На початку XX ст. у Серединій-Буді діяло 20 невеликих підприємств. Багато жителів займалося ремеслами — ковальським, шевським, кравецьким, бондарським, слюсарним. Частина жителів в пошуках заробітку виїхала на роботу в промислові центри, сезонно працювала в Курській, Полтавській, Подільській губерніях. З побудовою вузькоколійки Ворожба-Середина-Буда (1895 р.), а пізніше ділянки Навля-Конотоп на залізниці Москва-Київ (1905—1907 рр.) почала розвиватись лісорубна промисловість. Частина населення займалась городництвом та садівництвом. З розвитком господарства зростала і Середина-Буда. У 1910 р. в ній проживало 6290 чол.

5 травня 1918 року відповідно до «Телеграми про замирення на німецько-українському фронті» місто Середина-Буда опинилася в «нейтральній зоні». Тут формувалися повстанські загони Боженка та Щорса, тут бували Станіслав Косіор, Артем (Сергєєв), Андрій Бубнов, Володимир Затонський, Юрко Коцюбинський, Віталій Примаков.

Середина-Буда постраждала внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках.

Зайнята нацистськими військами 1 жовтня 1941 року

У роки Другої світової війни на Серединобудщині діяли три партизанські загони та партизанські з'єднання С. А. Ковпака, О. М. Сабурова та інші.

Відомі люди Редагувати

Маслюков Олексій Терентійович (1879—?) — народний музикант-лірник.
Єлизавета Данилова — дбн, фахівець з антропологічної гематології.
Сергій Ковальов — російський дисидент, політик, перший омбудсмен РФ.
Красовицький Беніамін Ісакович — учитель, ветеран німецько-радянської війни.
Зиновій Красовицький — український науковець, професор, дмн, заслужений лікар України.
Хочина Ірина Вікторівна (* 1994) — українська лучниця.

Цікаві факти Редагувати

Середина-Буда згадується в науково-фантастичному романі «Хвилі гасять вітер» братів Стругацьких як місце народження одного з персонажів — українського науковця Богдана Гайдая.
До середини лютого 2016 року в центрі Середини-Буди стримів пам'ятник Леніну.

Також Редагувати

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Сумська область

Примітки Редагувати

Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
На Сумщині затримали голову ОТГ, який планував «здати» місто окупантам
. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 травня 2015.
. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
Сборник Историко-филологического общества при Институте князя Безбородко в Нежине. [ 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] — Киев: тип. И. И. Чоколова, 1904. — Т. V. — С. 154. (рос.)
[. Архів оригіналу за 18 лютого 2016. Процитовано 21 лютого 2016. В Україні демонтують Ленінів (рос.)]

Джерела та література Редагувати

Бажан О. Г. Середина-Буда [ 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 542. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Посилання Редагувати

Облікова картка^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

[2] На Сумщині затримали голову ОТГ, який планував «здати» місто окупантам

[3] . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 травня 2015.

[4] . Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.

[5] Сборник Историко-филологического общества при Институте князя Безбородко в Нежине. [ 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] — Киев: тип. И. И. Чоколова, 1904. — Т. V. — С. 154. (рос.)

[6] [. Архів оригіналу за 18 лютого 2016. Процитовано 21 лютого 2016. В Україні демонтують Ленінів (рос.)]