Сексизм у спорті

Мізогінія в спорті (англ. Misoginy in sports) — дискурси, дії та ідеології у спортивних середовищах, які додають, підсилюють або нормалізують сексуальну об’єктивацію, принижують, соромлять чи сприяють відсутності жінок у спорті.

Серена Вільямс, найвисокооплачуваніша жінка в спорті у 2017 році, займає лише 51 місце серед 100 найоплачуваніших спортсменів у Forbes

Упередження

Мізогінію як неприязнь, презирство або вкорінене упередження до жінок, може проявлятися в спорті багатьма способами, включаючи ворожість, дискримінацію, соціальне відчуження та нерівне висвітлення в медія.

Погляди XIX ст. на залучення жінок до спорту створювали враження, що жінки там взагалі відсутні. Більшість обговорень велася навколо білих жінок середнього й вищого класів та їхніх проблем зі здоров’ям, виключаючи всі інші групи.

У ХХ ст. участь жінок у спорті зростає, проте починає ставитися під сумнів їх сексуальність або жіночність. Так, одним з найпоширеніших лесбофобних стереотипів є припущення, що спортсменки є лесбійками.

Сексизм, з яким стикаються жінки в спорті, є більш відвертим, ніж сексизм на інших робочих місцях та в організаціях. Наприклад, останнім чемпіонка з тенісу Серена Вільямс зазнала вербальних нападок за зовнішність, а борчиню Ронду Раузі постійно запитували про її сексуальну орієнтацію. Сексистські зауваження на багатьох робочих місцях не заохочуються через прояв соціального несхвалення та потенційну загрозу організаційної догани. Це змусило мізогінні погляди бути виваженішими в цих умовах, приймаючи форму мікроагресії або доброзичливого сексизму. У спортивній індустрії ж відверті сексистські висловлювання все ще є звичним явищем і, як правило, викликають меншу негативну реакцію, ніж подібні заяви в інших умовах.

У 1967 році Кетрін Швітцер першою з жінок пробігла Бостонський марафон. На неї фізично напав Джок Семпл, який намагався вилучити її з перегонів, кричачи: «Геть до біса з моєї гонки».

Зовсім нещодавно відомі спортсменки заговорили про мізогінію в спорті. Спортсменки також стали більш залученими до дискусії.

Принизлива мова

Чоловіча спортивна культура домінування зростає з юних років. З малих ліг і до професійних ліг хлопчиків і юнаків навчають поводитися на полі. Тренери та популярна культура постійно передають повідомлення, які підкреслюють гіпермаскулінність: агресивно висловлюються по щодо інших гравців, вимагаючи «піднятися», припинити «грати як дівча» або кажучи їм, що вони кидають/бігають/грають, як дівчина. Найгірше, до чого можна бути прирівняним в спорті – це жінка. В інтерв'ю спортивній журналістці Джулі Дікаро чоловік сказав: «Без образ, але спорт — це те місце, куди я ходжу, щоб піти від жінок».

Ґендерні розриви у спорті

Висвітлення у ЗМІ

Популярність спорту в усьому світі не усунула жоненавісництва у спортивному висвітленні. Жіночий спорт досі страждає від нестачі експозиції.

У спортивних ЗМІ домінують чоловіки: 90,1% редакторів і 87,4% репортерів — чоловіки. У телевізійних ЗМІ приблизно 95% ведучих та співведучих є чоловіками. Жіночі види спорту були представлені недостатньо в порівнянні з чоловіками у відповідних видах спорту. Приблизно 95% спортивного контенту в ЗМІ зосереджено на чоловіках, незважаючи на те, що жінки становлять 40%.

Якість самих історій і висвітлення також значно нижчі, ніж у чоловіків. Статті про жінок мають нижчу якість, помилки в редагуванні та менше ракурсів з меншою кількістю коментаторів. Лонґітюдне дослідження Університету Пердью та Університету Південної Каліфорнії про висвітлення спорту в ЗМІ та відмінності між чоловіками та жінками показало, що з початку 1980-х жіночий спорт мав нижчу якість під час трансляції завдяки використанню нижчої якості звуку, графіки та меншої кількості ракурсів камери, що робить жіночий спорт менш драматичним і менш розважальним. Окрім низькоякісного мовлення, майже в кожній історії чоловічої команди чи гравця є інтерв’ю чи аналіз, проведений професійним спортсменом чи коментатором, у порівнянні з 1/3 сюжетів про спортсменок чи жіночих команд, які включають інтерв’ю. Інше дослідження виявило, що з 1989 по 2000 роки для опису спортсменок і команд часто використовували сексистську мову, сексуалізуючи їх і зосереджуючи увагу на їхніх родинах. Приблизно з середини 2000-х мова стала «ґендерно м’якшою». Дослідники припускають, що м’який сексизм підносить чоловіків більш розважальною мовою, даючи їм залучати більше аудиторії й уваги ЗМІ, відводячи увагу від жіночого спорту. Мова домінування, яка відіграє важливу роль у висвітленні чоловічого спорту в ЗМІ, значною мірою відсутня у висвітленні жіночого спорту. Коментатори та коментаторки жіночого спорту більше говорять про статистику, яка, згідно з дослідженням, є нецікавою.

Розрив в оплаті праці

Відносна різниця в середньому валовому погодинному заробітку жінок і чоловіків в економіці в цілому проявляється також у спорті. Із 100 найвисокооплачуваніших спортсменів Forbes лише одна жінка, Серена Вільямс, на 51 місці. При цьому Вільямс була найвисокооплачуванішою спортсменкою серед жінок станом на 2017. За даними The New York Times, у тенісі жінки заробляють в середньому 80 центів на кожен долар чоловіка. Ця різниця відповідає нинішньому розриву в оплаті праці на робочому місці по всій Америці. У 2018 році, за даними The Guardian, 71% найкращих спорсменів у світі заробляють більше призів, ніж спортсменки, які мають такий самий рейтинг. З 2010 по 2014 рік фінал Відкритого чемпіонату США серед жінок зібрав більшу аудиторію, ніж чоловічий. Чемпіонат Вімблдону 2007 року був першим турніром, який пропонував рівні призові для спортсменів і спортсменок. Розрив в оплаті праці виникає не тільки під час тенісної гри, але й після виступів на телебаченні в якості експертів з тенісу. У 2017 році BBC довелося оприлюднити зарплати, і було виявлено, що Мартіні Навратіловій заплатили біля 15 000 доларів, тоді як її колега-чоловік, такий же за рівнем тенісист, отримав від 150 000 до 200 000 доларів. При цьому теніс залишається єдиним видом спорту, який має найбільш порівнянну та справедливу оплату між чоловіками та жінками. Теніс отримує найбільше висвітлення жіночих ЗМІ серед інших видів спорту, і його популярність швидко зростає. За версією Forbes, 8 із 10 найвисокооплачуваніших спортсменок є тенісистками.

Гендерний розрив в оплаті праці відчувають не лише спортсменки, але й спортивні менеджерки, спортивні дизайнерки, тренерки та оперативні менеджерки. За даними PayScale Survey, менеджерки з маркетингу заробляють 82 центи за кожен чоловічий долар. Координаторка заходу заробляє 92 центи за кожен долар, а спортивна тренерка 95 центів. Наразі проведено багато досліджень, щоб виявити появу розриву в оплаті праці в спорті.

Сексуальні домагання на спортивному робочому місці

За даними Національного інституту охорони праці (NIOSH), «працюючі жінки стикаються з вищим ризиком, ніж чоловіки, від стресу, пов’язаного з роботою, та одного з найбільш шкідливих стресових факторів – сексуальних домагань». Заява Міжнародного олімпійського комітету визначає сексуальні домагання як «будь-яку небажану поведінку сексуального характеру, вербальну, невербальну чи фізичну». Ця форма домагань є поширеним страхом серед спортсменок. Сексуальні домагання мають місце в різних спортивних групах, їх коять різні люди у спортивному світі. Дослідження 1200 спортсменок Канадської національної збірної Сандри Л. Кірбі та Лоррейн Грівз прийшло до висновку, що більшість зареєстрованих актів сексуального домагання скоювали тренери. Однак інші фігури, включаючи «лікарів або персоналу, фізіотерапевтів, незнайомців, членів комітету національної збірної чи керівників сайтів», також сексуально домагалися спортсмнок. У тому ж дослідженні також виснувано, що «хоча деякі спортсменки пов’язували особисті дані про домагання та зловживання, багато хто повідомляли про постійний характер цих заходів. Вони відбувалися в багатьох місцях (під час командних поїздок, під час тренувань або в приватних місцях, як-от будинок чи транспортний засіб тренера чи старшого спортсмена), а не обмежуючись одним і передбачуваним місцем». Постійні випадки сексуальних домагань можуть відбуватися протягом короткого або тривалого періоду часу і майже завжди відбуваються приватно.

Спортсменки та працівниці спортивної індустрії потребують додаткової освіти щодо того, як виглядають акти сексуального домагання, як звернутися за допомогою та кому вони можуть довіряти, щоб говорити.

Одним з факторів, який сприяє існуванню сексуальних домагань до спортсменок, є динаміка влади між чоловіками та жінками у світі спорту, в якій домінують чоловіки. «Сексуальні домагання та зловживання в спорті виникають через зловживання владними відносинами, які сприяють організаційній культурі, яка ігнорує, заперечує, не запобігає або навіть мовчазно приймає такі проблеми». Жінок, які займають впливові позиції (наприклад, успішні спортсменки), часто вважають занадто наполегливими і негативно відгукуються про те, що вони кидають виклик упередженим уявленням про ієрархію. Однією з професій, яка часто потерпає від сексуальних домагань у спортивній індустрії, є журналістки. Спеціалістки у спортивних ЗМІ, як правило, є спортивними редакторками, спортивними журналістками, спортивними оглядачками та спортивними репортерками. Згідно зі статтею Крістіни Коулберн, диспропорція між чоловіками та жінками на цих посадах може перешкодити спортивним журналісткам повідомляти про випадки сексуальних домагань.

Боланд стверджує, що «жертви (сексуальних домагань) зазнають фізичних, психічних, емоційних та фінансових втрат, які можуть бути руйнівними». Саме з цієї причини багато спортсменок воліють мовчати про домагання. Обговорювані в статті «Спортивна журналістика має серйозну проблему сексуальних домагань» жінки, які працюють у спортивній індустрії, рідко повідомляють про випадки сексуальних домагань та невідповідних коментарів протягом своєї кар’єри — через страх або втрату роботи. «Вплив сексуальних домагань часто вимірюється, як-от соматичне, фізичне та психологічне/емоційне здоров’я, благополуччя, робочі зміни та розвиток кар’єри. Психологічні та соматичні наслідки включають негативний вплив на самооцінку та задоволеність життям, низьку впевненість у собі, негативний вплив на стосунки жінки з іншими чоловіками, гнів, страх, тривогу, депресію, почуття приниження та відчуження, почуття безпорадності та вразливість, головний біль, порушення сну, втрату або збільшення ваги, шлунково-кишкові розлади та нудоту».

Крім того, постійні сексуальні кривдники впливають на потерпілих, маніпулюючи ними, щоб вони вірили, що нічого поганого не трапилось, змушуючи їх мовчати, що в результаті може продовжити сексуальні домагання.

Див. також

• Жіночий спорт
• Сексизм в освіті
• Чемпіонат світу з футболу серед жінок

Примітки

1. "Misogyny." Merriam-Webster, Merriam-Webster, www.merriam-webster.com/dictionary/misogyny.
2. Daniels, Dayna B. You Throw Like a Girl: Sport and Misogyny on the Silver Screen Film & History (2005): n. pag. Web. 2 March 2015.
3. Fink, Janet (January 2016). Hiding in Plain Sight: The Embedded Nature of Sexism in Sport. Journal of Sport Management 30 (1): 1–7. doi:10.1123/jsm.2015-0278. 
4. University, Adler (16 жовтня 2015). . The Socially Responsible Practitioner. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «University» визначена кілька разів з різним вмістом
5. . Time. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 2 квітня 2019. 
6. Zirin, Dave (28 квітня 2016). . The Nation. ISSN 0027-8378. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019. 
7. Bryant, Howard. "Sports' Male Problem." ESPN. ESPN Internet Ventures, 18 April 2013. Web. 6 May 2015. <http://espn.go.com/espn/story/_/id/9183580/sports-male-problem [ 19 вересня 2014 у Wayback Machine.]>.
8. Mooney, David. "The Chilling Reality of Sexism in Football." New Statesman. New Statesman, 30 September 2014. Web. 6 May 2015. <http://www.newstatesman.com/sport/2014/09/chilling-reality-sexism-football [ 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]>.
9. Musto, Michela, et al. "‘From Fizzle to Sizzle!’ Televised Sports News and the Production of Gender-Bland Sexism." Gender & Society, vol. 31, no. 5, 2017, pp. 573–596., doi:10.1177/0891243217726056.
10. Gender & Society. "Gender Bland Sexism in Sport." Gender & Society, 3 Nov. 2017, gendersociety.wordpress.com/2017/10/05/gender-bland-sexism-in-sport/.
11. Bruce Toni. 2015. Assessing the sociology of sport: On media and representations of sportswomen. International Review for the Sociology of Sport 50:380-84.
12. "PAY GAP | Definition in the Cambridge English Dictionary." PAY GAP | Definition in the Cambridge English Dictionary, dictionary.cambridge.org/us/dictionary/english/pay-gap.
13. Flake, Collin R, et al. "Advantage Men: The Sex Pay Gap in Professional Tennis." International Review for the Sociology of Sport, vol. 48, no. 3, 2012, pp. 366–376., doi:10.1177/1012690212442166.
14. Tignor, Steve (28 листопада 2015). . Tennis. Архів оригіналу за 13 квітня 2018. Процитовано 28 березня 2018. 
15. Badenhausen, Kurt (14 серпня 2017). . Forbes. Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 28 березня 2018. 
16. "Is There a Gender Pay Gap in Sports? - Compensation Research." PayScale, 7 Jan. 2019, www.payscale.com/data/gender-pay-gap-sports.
17. Boland, Mary (2005). Sexual Harassment in the Workplace. Sphinx Publications. 
18. Mountjoy, Margo; Brackenridge, Celia; Arrington, Malia; Blauwet, Cheri; Carska-Sheppard, Andrea; Fasting, Kari; Kirby, Sandra; Leahy, Trisha та ін. (September 2016). International Olympic Committee consensus statement: harassment and abuse (non-accidental violence) in sport. British Journal of Sports Medicine 50 (17): 1019–1029. ISSN 0306-3674. PMID 27118273. doi:10.1136/bjsports-2016-096121.  рекомендується |displayauthors= (довідка)
19. Kirby, Sandra L.; Greaves, Lorraine; Hankivsky, Olena (Winter–Spring 2002). Women under the dome of silence: sexual harassment and abuse of female athletes. Canadian Woman Studies 21 (3): 132+. 
20. Mclaughlin, Heather (2012). Sexual Harassment, Workplace Authority, and the Paradox of Power. American Sociological Review 77 (4): 625–647. PMC 3544188. PMID 23329855. doi:10.1177/0003122412451728. 
21. Pederson, Paul (2014). . Journal of Sport Management. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 16 листопада 2021. 
22. Urie, Marie (16 лютого 2018). . endsexualexploitation.org. National Center on Sexual Exploitation. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021. 
23. Coleburn, Christina. . Slant News. Архів оригіналу за 7 May 2016. 
24. Toriola, A. L.; Amusa, L. O.; Kamau, Jane; Rintaugu, Elijah G. (September 2014). . African Journal for Physical Health Education, Recreation and Dance 20 (3): 974–990. ISSN 1117-4315. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 16 листопада 2021.