Сарайська єпархія — єпархія Східної Церкви, Церкви Грецької і Руської татарської епохи, підпорядкована митрополиту Київському і всієї Русі (Старої, Святої), із осередком у столиці Країни Татар, Золотої Орди себто Татарського господарства (царства) Сарай-Бату себто Палац (царя) Батия. Є спадкоємцем Переяславської єпархії, вплинула на історію Московської єпархії (митрополії, патріархії), а отже і на історію всієї Східної Церкви на теренах Сходу Старого Материка (Азії, Степу, Татарщини, Русі/Росії, Країни Рад).
| Основні дані | |
| Заснована | 1261 |
|---|---|
| Юрисдикція | Золота Орда |
| Єпархіальний центр | Сарай-Бату |
| |
Історія Редагувати
Ростовсько-суздальські землі з 1238 року, а разом з ними й православні владики та їхня паства, увійшли до складу Золотої Орди. Тому 1261 року для православних Золотої Орди була перенесена з Переяславля Руського (нині м. Переяслав), знищеного у 1239 році монголами, єпископська кафедра, яка отримала назву — Сарайська єпархія. Тоді ж митрополит Кирило II висвятив на сарайську кафедру єпископа Митрофана та отримав від хана Менгу-Тимура ярлик з привілеями. Найменування «переяславльський» увійшло до офіційної титулатури сарайських єпископів лише у 1269 році, коли було висвячено другого сарайського єпископа Феогноста[ru]. Сарайський єпископ знаходився при ставці хана у Сарай-Бату.
Історичні дані про те, що ініціатором створення Сарайської єпархії був великий князь київський і володимирський Олександр Невський (як твердить пізніша церковна історіографія), відсутні.
Територія єпархії охоплювала значну територію Золотої Орди — Північне Причорномор'я, Подоння, Поволжя (без Північного Кавказу), а також колишні землі Русі, що увійшли під безпосередню зверхність ординських ханів, — Переяславське князівство та частину Рязанського князівства.
Окрім пастирських функцій, сарайський єпископ виконував і дипломатичні обов'язки, слугуючи посередником у стосунках Орди з Руссю та Візантією. Так, сарайський єпископ не раз виступав посередником в укладанні династичних шлюбів між візантійським імператорським домом та Чингізидами. Також сарайські єпископи не раз були посередниками між константинопольськими патріархами та церковними ієрархами Новгородської республіки і земель колишнього Володимиро-Суздальського князівства. Зважаючи на політику протекції ординських ханів православній церкві на землях колишньої Русі, та на практику обов'язкового затвердження новопоставлених руських митрополитів в Орді, статус Сарайської єпархії був надзвичайно престижним.
Із зміною зовнішньополітичної ситуації кордони та титулатура очільників Сарайської єпархії зазнавали змін. У середині 14 ст. єпархію було перейменовано на Сарську і Подонську, а 1454 кафедру було перенесено в підмосковне с. Крутиці (нині в межах Москви) та перейменовано на Крутицьку. 1589 вона набула статусу митрополії, і досі найпрестижнішої в Російській православній церкві.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 14 грудня 2017.
Джерела та література Редагувати
- А. Г. Плахонін. Сарайська єпархія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 455. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.