Богдан Семенович Сапіга (до 1450 — після 1512) — писар великий литовський (1471—1488), окольничий смоленський, державець мценський та любецький (1494—1500), намісник високодворський (1503—1512), перебував на дипломатичній службі, засновник ружансько-черейської гілки роду Сапігів.
| Сапіга Богдан Семенович | |
|---|---|
| Народився | не пізніше 1449 |
| Помер | не раніше 1512 |
| Країна | Велике князівство Литовське |
| Посада | Великий писар Литовський, Q79785715? і Q66200947? |
| Рід | Сапіги |
| Батько | Семен Сопігаd |
| Мати | Natassya Pawshankad |
| Брати, сестри | Іван Семенович Сапіга |
| У шлюбі з | Teodora Sokolińskad |
| Діти | Іван Богданович Сапіга, Janusz Sapiehad, Fedor Bohdanowicz Sapiehad, Hanna Sapiehad і Bohdana Sapiehad |
Біографія Редагувати
Старший син Семена Сапіги, засновник лінії ружансько-черейської роду Сапіг.
Через шлюб у 1475 році з княгинею Федорою Бабич-Друцькою-Соколінською він отримав маєтки Черея, Біла, Тухачова, Лемниця, Сар'я, Грезан, а також право опіки над Черейським монастирем із селом Клубинічі. Одруження позитивно вплинуло на його службову кар'єру. Його дружина по материній лінії була споріднена з Ольгердовичами, а свекруха — княгиня Марія Друцька-Соколінська з роду Чарейських була племінницею впливового смоленського єпископа Мисаїла. На кар'єру Богдана добре вплинули діяльність його брата Івашка (засновника лінії Сапігів Кодена).
Богдан Семенович також придбав за власні гроші багато маєтностей, а в обмін з братом Іваном він отримав Єльню, утворюючи основу латифундії Сапігів.
Служив на дипломатичній службі. Брав участь у посольствах до Москви (1504, 1507), де в 1507 році був затриманий та ув'язнений (1507—1508) як заручник сім'ї Михайла Глинського.
Сім'я Редагувати
Він був одружений з княгинею Федорою Друцькою-Сокілінською і мав трьох синів — Івана, Януша та Федора, а також двох доньок — Богдану та Анну.
Примітки Редагувати
- ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 47. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 48. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- Рыбчонак С. Паходжанне і радавод Валовічаў XV — пачатку XVII ст. // Unus pro omnibus: Валовічы ў гісторыі Вялікага княства Літоўскага XV—XVIII стст. / за ред. А. М. Янушкевіч — 2014. — С. 60. — 508 с. — ISBN 978-985-7085-36-1
- ↑ Семянчук Г. М. Чарлёна — двор Сапегаў над Нёманам у XVI—XVII стст. // Магнацкі двор і сацыяльнае ўзаемадзеянне (XV—XVIII стст.): зборнік навуковых прац / Установа "Музей «Замкавы комплекс „Мір“»"; пад рэд. А. М. Янушкевіча. — Мінск: Медысонт, 2014 .- С. 372—394. — С. 375
Література Редагувати
- Сапеги // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш. ; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2007. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.)
- Сапега [ 21 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії Білорусі, т. 6. — Мінськ, 2001. С. 222—228.
- Насевич В. У складі Великого князівства Литовського // Пам'ять: Істор.-док. літопис Крупського району. — Мн., 1999. — С. 70–73.