Саморегуляція (від лат. regulare — приводити до порядку, налагоджувати) – це управління своїм психоемоційним станом, який досягається шляхом впливу людини на саму себе за допомогою слів, уявних образів, управління м’язовим тонусом і диханням.
У людини процеси саморегуляції відбуваються на різних за своєю складністю і змістом рівнях:
- Нижчий рівень – це біологічна саморегуляція. Вона властива переважній більшості живих організмів, і забезпечує успішну взаємодію людини з навколишнім середовищем.
- Вищий рівень – рівень психічної саморегуляції пов’язаний із підтриманням та мобілізацією психічної активності й полягає в здатності людини керувати власними діями й станами.
У сучасних дослідженнях виділяють більше 30 видів і рівнів саморегуляції: соціальну, біологічну, фізіологічну, нейрофізіологічну, психологічну, довільну і мимовільну, зовнішню й внутрішню, спонукальну, виконавчу, пізнавальну, особистісну, мотиваційну, інтелектуальну, емоційну, свідому і несвідому, рефлексивну, жорстку й гнучку
Варто зазначити, що саморегуляція – це процес впливу на власний фізіологічний і нервово-психічний стан, окрім того вона багато в чому залежить від бажання людини керувати власними емоціями, думками, переживаннями і поведінкою. Важливим є те, що здатність до саморегуляції не дається від народження, а виробляється за життя, тобто піддається формуванню й вдосконаленню.
Структура процесу саморегуляції
Функціональна структура процесу саморегуляції містить у собі такі елементи: прийнята суб’єктом мета діяльності, суб’єктивна модель значущих (істотних) умов діяльності, програма власне виконавських дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про результати, які реально отримані.
Виділяють рівні саморегуляції відповідно до рівнів життєдіяльності: 1) соціально-психологічний, який полягає в управлінні й регулюванні міжособистісних відносин; 2) особистісний — управління й регулювання поведінки особистості, зокрема її мотиви, самооцінку й рівень домагань; 3) рівень психічних процесів — особливості управління та регуляції діяльності; 4) психічних станів — управління і регулювання переживаннями; 5) рівень управління і регуляції функціональних станів
К. Ізард виділяє три типи саморегуляції емоцій:
- регуляція за допомогою іншої емоції;
- когнітивна регуляція;
- моторна регуляція
Перший тип полягає у використанні свідомих зусиль, спрямованих на активацію іншої емоції, протилежної тій, яку людина переживає і хоче усунути.
Другий – пов’язаний з використанням уваги і мислення для пригнічення небажаної емоції або встановлення контролю над нею. Це переключення свідомості на події чи діяльність, що викликають у людини цікавість та позитивні емоційні переживання.
Третій – передбачає використання фізичної активності як каналу розрядки емоційної напруги.
Методи та ефекти саморегуляції
В залежності від виду діяльності й умов її здійснення саморегуляція може реалізовуватися різними методами:
- Антистресове дихання
- Аутогенне тренування
- Медитація
- Йога
- Релаксація
- Візуалізація ресурсного стану
- Кінезіологічний комплекс
Основним завданням методів саморегуляції є 1) усунення стресових станів; 2) зменшення ступеня емоційної напруги; 3) підсилення мобілізації ресурсів.
Відповідно, можемо виділити такі ефекти саморгеуляції:
- ефект заспокоєння (усунення емоційної напруженості)
- ефект відновлення (ослаблення проявів втоми)
- ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності).
Примітки
- Козлов Н.І. (1998). Як ставитися до себе і до людей, або Практична психологія на кожен день. АСТ-ПРЕСС.
- Конопкин, Олександр (1980). Психологические механизмы регуляции деятельности (російською). Наука.
- Изард, Кэрол (2006). Психология эмоций (російською). Питер.