Сальніков Дмитро Миколайович (рос. Сальников Дмитрий Николаевич; *9 (21) жовтня 1882, Шяуляй, Російська імперія — †18 травня 1945, Харбін, Маньчжоу-го) — білий генерал, учасник 1-го Кубаньського, Сибірського та Хабаровського походів Білої армії, активний діяч російської еміграції на Далекому Сході.
Дмитро Миколайович Сальніков | ||
---|---|---|
Дмитрий Николаевич Сальников | ||
Народження | 9 (21) жовтня 1882 Шяуляй (Російська імперія) | |
Смерть | 18 травня 1945 (62 роки) Харбін (Маньчжурія) | |
Поховання | Q61715413? | |
Країна | Литва | |
Приналежність | Російська імперія Білий рух; | |
Освіта | Одеське військове училище | |
Звання | генерал-майор | |
Війни / битви | Російсько-японська війна Перша світова війна Громадянська війна в Росії | |
Нагороди | Відзнака «За Великий Сибирской Поход» |
Життєпис ред.
Народився 9 (21 за новим стилем) жовтня 1882 року у місті Шяуляй Ковенської губернії Російської імперії (територія сучасної Литви). Закінчив Псковську гімназію, Холмську духовну семінарію, Одеське військове училище (1903) та Академію Генерального штабу (1912).
Підпоручиком брав участь у Російсько-японський війні, був поранений під Мукденом. Під час Першої світової війни в чині підполковника служив штаб-офіцером з доручень при штабі 13-го армійського корпусу. Був нагороджений орденом святого Георгія.
З початком громадянської війни служив у Добровольчеській армії. За участь у «льодовому» поході взимку 1918, був нагороджений однією з найшанованіших у Білому русі нагород — «Знак отличия Первого Кубанского похода».
Улітку 1918 року перебував у складі Донської армії в чині полковника, а восени 1918, на посаді генерал-квартирмейстера штабу Добровольчеської армії, керував організацією розвідки армії. З 27 листопада 1918 року по березнь 1919 командувач 1-го Офіцерського (Марковського) полку. Деякий час очолював 5-ту Донську кінну бригаду. Згадується у романі Михаїла Шолохова «Тихий Дон».
В березні 1919 року полковника Сальнікова відрядили до ставки адмірала О. В. Колчака. З червня по вересень 1919 обіймав посаду керівника штабу Східного фронту.
14 березня 1920 року отримав звання генерал-майор. За участь у Сибірському поході був нагороджений відзнакою «За Великий Сибирской Поход» (17 червня 1920 р.). У червні — жовтні 1920 очолював особливий відділ (розвідку) Далекосхідної армії.
В 1921 році працював генералом з доручень з військових питань при Тимчасовому Приамурському уряді. Брав участь у Хабаровському поході Білої армії.
З 1922 року, після поразки Білого руху на Далекому Сході, жив в еміграції у Китаї. Працював техніком шляхів залізничного сполучення та вчителем. Брав активну участь в роботі емігрантських об'єднань — обіймав посади керівника штабу Далекосхідного відділку Корпуса Імператорської армії та флоту, а також штабу Далекосхідної Спілки військових. З 1 листопада 1935 року — помічник керівника 7-го відділу Бюро у справах російських емігрантів, — антикомуністичної, напіввійскової організації, що була створена на теренах Маньчжурії за підтримки уряду Японії.
Помер 18 травня 1945 у місті Харбін, Маньчжурська держава.
Посилання ред.
- . Архів оригіналу за 4 грудня 2007. Процитовано 6 лютого 2008.
- Архів оригіналу за 12 вересня 2014. Процитовано 5 лютого 2008.
- Оприц И. Н. Лейб-гвардии казачий Е. В. полк в годы революции и гражданской войны 1917—1920. Париж, 1939.
- Михаил Шолохов.Тихий Дон. [ 24 січня 2008 у Wayback Machine.]
- Бушин А. Ю. Прошедший два Ледяных похода: К биографии генерал-майора Д. Н. Сальникова. // История белой Сибири: Материалы 5-й международной научной конференции. Кемерово, 2003. С. 222—224.
- Волков Е. В., Егоров Н. Д., Купцов И. В. Белые генералы Восточного фронта Гражданской войны, Биографический справочник. М., Русский путь, 2003. 240 с.
- Аблова Н. Е. КВЖД и российская эмиграция в Китае: международные и политические аспекты истории (первая половина XX в.). — М.: НП ИД «Русская панорама», 2004. — 432 с.