Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський

Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський (англ. Richard of Shrewsbury, 1st Duke of York; 17 серпня 1473 — після 1483) — другий син англійського короля Едуарда IV і його дружини Єлизавети Вудвіл.

Річард Шрюсбері, 1-й герцог Йоркський
Народився	17 серпня 1473 Шрусбері, Шропшир, Англія
Помер	26 червня 1483(1483-06-26) (9 років) Лондон, Королівство Англія
Поховання	Вестмінстерське абатство
Країна	Велика Британія
Діяльність	аристократ
Знання мов	англійська
Титул	Герцог Норфолк^d і Герцог Йоркський
Посада	Lord Lieutenant of Ireland^d і Герцог Йоркський
Рід	династія Йорків
Батько	Едуард IV
Мати	Єлизавета Вудвіл
Брати, сестри	Cecily of York^d, Марія Йоркська, Anne of York^d, Bridget of York^d, Margaret of York^d, Єлизавета Йоркська, Catherine of York^d, Едуард V, George Plantagenet, 1st Duke of Bedford^d, Thomas Grey, 1st Marquess of Dorset^d, Richard Grey^d і Артур Плантагенет, 1-й віконт Лайл
У шлюбі з	Anne Mowbray, 8th Countess of Norfolk^d
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Попри юний вік, Річард був одружений: шлюб з Енн Моубрей приніс маленькому принцу кілька титулів, а її смерть — багаті маєтки. Після смерті батька Річард Шрюсбері став передбачуваним спадкоємцем престолу при своєму старшому братові-королі Едуарда V. Однак обидвох принців, як і інших дітей Едуарда IV, визнав незаконнонародженими їх дядько Річард Глостер. Невдовзі після проголошення Річарда Глостера королем, обидва хлопчики таємниче зникли з Тауера.

Біографія

Принц Річард народився в Шрусбері й був другим сином і шостим з десяти дітей короля Едуарда IV і його дружини, Єлизавети Вудвіл. У травні наступного року хлопчик був названий герцогом Йоркським; саме з нього почалася традиція, за якою цей титул отримували другі сини або ж наступні брати королів. У 1476 році Річард також був проголошений графом-маршалом, який відповідав за утримання коней і підтримання порядку в палацових службах.

Весілля Річарда і Анни.
Джеймс Норкот, XIX століття.

15 січня 1478 року в капелі Св. Стефана^[en] Вестмінстерського палацу чотирирічний Річард одружився з п'ятирічною Енн Моубрей, дочкою і спадкоємицею Джона Моубрея, герцога Норфолка. Оскільки герцогство тестя Річарда вже згасло до моменту його смерті, Анна не змогла успадкувати його, і титул був відтворений заново: Річард став графом Норфолком і графом Уореном 7 лютого 1477. За рік до того, 12 червня 1476, герцог Йоркський також отримав титул графа Ноттінгема. Коли маленька дружина принца померла в листопаді 1481, великі володіння, що дісталися їй від батька, мали відійти Вільяму, віконту Берклі^[en] і Джону Говарду, але парламентський акт від січня 1483 року передавав спадок Анни Річарду і його нащадкам, якби такі були. Обох співспадкоємців було позбавлено прав на спадщину: віконт Берклі мав фінансові труднощі, його борги погасив король Едуард IV і сам віконт відмовився від спадщини. Лорд Говард залишився ні з чим .

Передбачуваний спадкоємець

9 квітня 1483 року несподівано помер батько Річарда і новим королем став його старший брат Едуард, а сам герцог Йоркський став передбачуваним спадкоємцем. Їх дядько Річард, герцог Глостерський, був призначений регентом і лордом-протектором своїх племінників. Невдовзі після смерті брата, Глостер став вживати заходів, щоб ізолювати племінників від Вудвілів і наказав заарештувати Ентоні Вудвіла і Річарда Грея, дядька і єдиноутробного брата хлопчиків. Молодого короля перевезли в Лондонський Тауер в очікуванні коронації під захист герцога Глостера. Річард разом з матір'ю і сестрами сховався в притулку. Пізніше Глостер умовив Єлизавету Вудвіл відіслати сина в башту до короля для компанії.

Два місяці по тому, 22 червня 1483 року, шлюб Едуарда IV з Єлизаветою Вудвіл визнано незаконним, оскільки Едуард на момент укладення шлюбу з Єлизаветою вже був пов'язаний обіцянкою з іншою жінкою . Річарда, як і інших дітей покійного короля, оголошено незаконнонародженим, а також позбавлено прав на престол і всіх титулів. 25 червня 1483 Річард наказав стратити раніше заарештованих брата і дядька Річарда в замку Понтефракт, Йоркшир. Глостера оголошено королем 6 липня 1483 року.

Коментарі

1. Надалі ця традиція порушувалася лише одного разу, коли королева Вікторія в 1892 році дарувала цей титул своєму онукові Георгу.
2. У парламентському акті, Titulus Regius (1 Ric. III), лорд-протектор герцог Глостерський заявив, що діти його старшого брата разом з Єлизаветою Вудвіл незаконні на тій підставі, що його брат був заручений з вдовою леді Елеонор Батлер, що в ті часи вважалося юридично обов'язковим до виконання договором, і внаслідок чого будь-які інші шлюбні договори ставали недійсними. Бургундський хроніст Філіп де Коммін говорив, що Роберт Стіллінгтон, єпископ Бату і Уельсу, стверджував, що провів церемонію заручення між Едуардом IV і леді Елеанор.

Примітки

1. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
   d:Track:Q47757534d:Track:Q2826570
2. The Complete Peerage, XII (part 2). Tracton to Zouche — 1959. — С. 910–913.
   d:Track:Q90903190
3. Lundy D. R. The Peerage
   d:Track:Q67129259d:Track:Q21401824
4. Kindred Britain
   d:Track:Q75653886
5. Baldwin, 2011, с. 54.
6. Weir (I), 2011, с. 139.
7. Fisher, 1832, с. 605.
8. Ross, 1983, с. 37.
9. (англ.). The dean and chapter of Westminster. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 12 січня 2015. 
10. Chalmers, 1817, с. 353.
11. Rhodes, D.E. The Princes in the Tower and Their Doctor // The English Historical Review. — Oxford University Press, 1962. — No. 77 (303). — P. 304—306. — DOI:10.1093/ehr/lxxvii.ccciii.304..
12. Hancock, 2009, с. 33, 191—194.
13. Commynes, de Roye, 1855, с. 396—397.
14. Weir, 2011, с. 222.
15. Weir, 2011, с. 222—223.