Руте́ни (лат. Ruteni, Rutheni) — у І столітті до н. е. кельтське плем'я в Галлії. Мешкали в районі сучасного Аверона, Південна Франція. Виробляли свинець. Згадуються в роботах Юлія Цезаря (середина 1 ст. до н. е.), Плінія Старшого (1 ст. н. е.), Страбона (початок 1 ст. н. е.), Птолемея (2 ст. н. е.).
З кінця XI ст., за ініціативи канцелярії Святого Престолу, назва рутенів поширилася на русинів (лат. Ruthenus), мешканців Русі (лат. Russia). Назва зниклого племені й русинів перегукувалися фонетично. Це ідеально відповідало орієнтації середньовічної географії на античну традицію, з якої обиралися схожі за звучанням назви країн та народів й прикладалося до нових реалій.
Примітки
- Commentarii de bello Gallico. Liber I [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.]:45, Liber VII [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]:7, 75.
- Naturalis Historia, Liber III [Архівовано 10 червня 2018 у Wayback Machine.]:37; Liber IV [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.]:109; Liber XIX [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]:II:8.
- Яковенко, 2009, с. 61.
Джерела
- Gaius Plinius Secundus. Naturalis Historia, Liber III [Архівовано 10 червня 2018 у Wayback Machine.]:37; Liber IV [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.]:109; Liber XIX [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]:II:8.
- Gaius Iulius Caesar. Commentarii de bello Gallico. Liber I [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.]:45, Liber VII [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]:5, 7, 64, 75, 90.
- Marcus Annaeus Lucanus. Pharsalia, Liber I [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]:400.
- Gregorius Turonensis. Historia Francorum, Liber X [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]:8.
- Яковенко, Н.М. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кін. XVI –кін. XVII ст.) [ 26 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Міжкультірний діалог. Т. 1: Ідентичність. — К.: Дух і літера, 2009. — С. 57-95.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рутени (кельти)