Ру́ська Мо́кра — село в Україні, в Тячівському районі Закарпатській області.
| село Руська Мокра | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Закарпатська область |
| Район | Тячівський район |
| Рада | Усть-Чорнянська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1760 |
| Населення | 2016 |
| Площа | 24 км² |
| Густота населення | 84 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 90521 |
| Телефонний код | +380 3134 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°20′54″ пн. ш. 23°54′03″ сх. д. / 48.34833° пн. ш. 23.90083° сх. д.Координати: 48°20′54″ пн. ш. 23°54′03″ сх. д. / 48.34833° пн. ш. 23.90083° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 557 м |
| Водойми | р. Мокрянка |
| Найближча залізнична станція | Тересва |
| Відстань до залізничної станції | 52 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 90521, с. Руська Мокра, вул. Миру, 225 |
| Карта | |
Руська Мокра | |
Руська Мокра | |
| Мапа | |
| Руська Мокра у Вікісховищі |
Населення становить 1490 мешканців, нараховується 592 домогосподарства. Село розташоване в горах, за 55 км від автотраси Мукачеве — Івано-Франківськ і за 65 км від райцентру (Тячів). За 8 км вище лежить село Німецька Мокра. Площа села — 24 км².
Географія ред.
Село Руська Мокра розташоване на берегах річки Мокрянка, на висоті 600 м над рівнем моря. Село простягається від південного сходу до північного заходу. Межею Руської Мокрої з Німецькою Мокрою є урочище «Церковний звур», а зі сторони Усть-Чорної — урочище «Заньово». На заході височіють гори Гропа і Ружа, які продовжуються полонинами Кичера і Красна, що височать над селом з південної сторони. Від Усть-Чорної на захід простяглася полонина Діл на південно-східну сторону до урочища «Яновець», а з півночі розташована полонина Прибуй. Найвища вершина — гора Стримба (понад 1600 м над р. м.).
На північно-західній околиці села струмок Климовець впадає у річку Мокрянку.
Клімат ред.
Через специфіку розташування населеного пункту серед гірських хребтів — Красна, Привододільні Ґорґани, Свидовець, у селі Руська Мокра сніг лежить у середньому 162 дні на рік. Найдовше зберігався 178 діб. Гори затіняють територію від прямих сонячних променів. Тому, в селі часто випадають опади і зберігається похмура погода.
Походження назви села ред.
Через те що літо супроводжувалося частими опадами, корінні жителі, русини, назвали село Руська Мокра, а прилеглу річку — Мокрянка.
Історія ред.
Селище заселене дворянською родиною Довгаї, і вперше згадується в статуті в 1638 році. Пізніше знову згадується у переписі 1715-1720 рр.
Поширені прізвища в селі на кшталт Горкавчук, Країло, Магаль, Менджул, Міцура, Попина, Ігнатюк, Лазур, Ферима, свідчать про те, що їхні предки були опришками. Основне заняття перших поселенців — полювання на диких звірів, чию шкуру обмінювали на харчі та інші потреби. Також розводили овець, яких випасали потім на полонинах.
Згодом у 1775 році до русинського населення додалися німці.
У 1922 році чеський уряд зініціював прокладання вздовж села вузькоколійки, яка ще 18 км простягалася за межі сусіднього села Німецька Мокра. Ліс та інші матеріали вивозили аж до Тересви.
З 1942 рік — початок підготовчих робіт по спорудженню оборонної лінії з назвою «Лінія Арпада». Одна з таких ліній проходить між селами Усть-Чорна — Руська Мокра та Усть-Чорна — Брустури.
Жовтень 1944 року — село відібрали від німецько-угорських окупантів інші окупанти.
1946 рік — в селі Руська Мокра створено першу сільську раду. Через укрупнення сільських рад у 60-х роках, об'єднали села Німецька Мокра, Брустури та Руську Мокру, а сільська рада розміщувалася в селі Усть-Чорна.
1992 рік — в селі Руська Мокра знову відкрили власну сільську раду.
У 50-ті роки молоді спеціалісти, які приїхали в село, започаткували колгосп «Комсомолець», який згодом перейменований в «Молоду гвардію».
У 1998 та 2001 роках у селах Руська Мокра та Німецька Мокра повінь знесла 28 будинків та пошкодила 42 домогосподарства, а також дамби, вулиці, мости.
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1374 особи, з яких 650 чоловіків та 724 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1357 осіб.
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,26 % |
| російська | 0,44 % |
| німецька | 0,22 % |
| єврейська | 0,07 % |
Освіта ред.
1947 рік — заснування руськомокрянської школи (чотири початкові класи у пристосованих хатах вибулих німців).
1955 рік — запровадження семирічної школи на зміну старій, яка у 1962 році стала восьмирічною.
У 1972—1975 роках — зведення корпусу нової школи.
За часи незалежності восьмирічну школу реорганізовали в загальноосвітню школу І-ІІ ступенів.
У 1946 році відкрито сільську бібліотеку у будівлі сільської ради, де організовувались громадські організації, клубно-бібліотечні ради, тощо.
Релігія та храми ред.
В селі є три конфесії: православна, греко-католицька та Християн Віри Євангельської.
Церква Успіння пр. богородиці (1935 рік) ред.
У 1801 р. згадують дерев’яну церкву, що розпадалася і не підлягала ремонту. Того ж року уряд подав проект і кошторис на будівництво нової церкви.
Дерев’яна церква, споруджена в 1826 p., належала до невеликої групи церков верхів’я Тересви, збудованих під впливом будівельних традицій місцевих німців-колоністів.
Церква згоріла 1971 р. У 1972 р. у подібному стилі спорудили дерев’яну православну церкву.
Комуністичне керівництво закрило на це очі, домовившись, що споруда буде без вежі. Вежу збудували аж у 1989 р. До 1998 р. зберігалася каркасна дерев’яна дзвіниця, що стояла коло старої церкви.
На початку 1990-х років місцеві греко-католики перебрали колишню римо-католицьку церкву, перетворену за радянської влади на клуб.
Упродовж 1998 – 1999 років вірники відремонтували приміщення, пофарбували церкву в інтер’єрі, перекрили дахи. Різьбярську роботу виконав Юрій Бурса, малювання ікон та настінних композицій забезпечив Василь Романів з Хуста, гіпсову ліпнину в інтер’єрі зробив Вадим Мордвінов, а два майстри з Вонігова збудували за планом священика нову вежу. Все це стало можливим завдяки великій організаційній роботі пароха Петра Креніцкого. Відновлений храм Успіння пр. Богородиці освятив 7 листопада 1999 р. єпископ Іван Маргітич у присутності священиків Янка Лемеша та Івана Чейпеша.
Церква Вознесіння Господнього (1973 рік) ред.
Будувати дерев’яну церкву Успіння православна громада почала в 1928 p., але до кінця 1930-х років споруду не було повністю завершено.
З приходом радянської влади будівлю зняли з обліку в 1953 році і розібрали. Стара дерев’яна греко-католицька церква, збудована під впливом архітектурних традицій місцевих німців, служила православній громаді, але в 1971 р. згоріла.
У 1972 р. місцеві майстри Михайло Іванишин та Іван Менджул збудували подібної форми нову дерев’яну церкву. Комуністичне керівництво якось прогледіло цей нечуваний крок і в 1973 р. вимушене було дати дозвіл на спорудження молитовного будинку, але заборонило ставити вежу, яку збудували аж у 1989 р.
У 1991 р. зовнішні стіни поштукатурили, а потім поставили ще кілька цибулястих куполів. Просту каркасну дзвіницю, що залишилася від старої церкви, замінили на нову в 1998 р.
Рекреація і туризм ред.
На території села є 5 мінеральних джерел з корисними для здоров'я людей властивостями, а також три туристичні комплекси: «Діана», «Ялинка» та «Карпати».
Найбільш дощовий населений пункт Карпат з річним показником опадів 2238 мм.
У травні 2008 року на території села розпочав свою діяльність гостинний двір "BergWind". В гостинному дворі частими гостями є люди з України, Австрії, Німеччини, Чехії, Польщі,а також з Нідерландів, Білорусі, Словаччини, Литви, Естонії, Франції, Фінляндії.
Видатні люди села ред.
- Михайло Федорович Країло — делегат Першого з'їзду народних комітетів Закарпаття, перший голова села;
- Михайло Іванович Менджул — професор, доктор біологічних наук;
- Василь Михайлович Країло — начальник військового госпіталю, доктор медичних наук;
- Михайло Іванович Країло — голова Тячівської районної ради, голова Закарпатської обласної ради і облвиконкому, Представник Президента України в Закарпатській області.
Фотогалерея ред.
Відео ред.
Примітки ред.
- ↑ Данилюк, М.В. (2012). Тячівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українською). Київ: Карпати. с. 268–270.
- Русин, Сніжана. . Газета.юа (українською). Архів оригіналу за 25 жовтня 2016.
- Подоляк, Лариса (2012). . http://zakarpattya.net.ua (українською). Архів оригіналу за 25 жовтня 2016.
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- . Пресс-релизы (рос.). Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 16 серпня 2017.
Джерела ред.
- Данилюк, М. В. (2012). Тячівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українська). Київ: Карпати. с. 268—270.