Бори́с Олекса́ндрович Рома́нов (29 січня (10 лютого) 1889, Санкт-Петербург — 18 липня 1957, Ленінград) — радянський історик, професор ЛГУ.
| Романов Борис Олександрович | |
|---|---|
| Народився | 29 січня (10 лютого) 1889 Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Помер | 18 липня 1957 (68 років) Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Країна | Російська імперія СРСР |
| Діяльність | історик |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький університет |
| Галузь | історія |
| Заклад | Інститут історії матеріальної культури АН СРСР |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук |
| Вчителі | Пресняков Олександр Євгенович і Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович |
| Відомі учні | Boris Vasilyevich Ananyichd Rafail Ganelind Victor Paneyakhd Скринников Руслан Григорович Aleksandr Aleksandrovich Fursenkod |
| Аспіранти, докторанти | Скринников Руслан Григорович Boris Vasilyevich Ananyichd Rafail Ganelind Victor Paneyakhd Daniil Tumarkind |
Роботи у Вікіджерелах |
Родина ред.
Батько — Олександр Дементійович Романов, інженер, професор Інституту інженерів шляхів сполучення. Знав західноєвропейські і східні (у тому числі китайську) мови.
Мати — Марія Василівна, уроджена Шатова, шкільний лікар.
Освіта ред.
Закінчив історико-філогогіческій факультет Санкт-Петербурзького університету в 1912 році. Доктор історичних наук (1941, тема дисертації: «Нариси дипломатичної історії російсько-японської війни»), професор (1947). Належав до «петербурзької школи» істориків, своїм вчителем вважав О. Є. Преснякова.
Наукова та педагогічна діяльність ред.
Початок наукової діяльності ред.
В університеті спеціалізувався на історії Стародавньої Русі. Залишився при університеті для підготовки до професорського звання, одночасно, викладав в середніх навчальних закладах, займався написанням статей для словника Ф. А. Брокгауза та І. А. Єфрона і «Російської енциклопедії».
У 1918—1929 роках був співробітником Центрархіву: старший архівіст, завідувач економічної секцією. Під його керівництвом були зібрані фонди міністерств фінансів, торгівлі і промисловості, банків і акціонерних товариств. Це визначило його інтерес до історії економічної політики Росії на Далекому Сході, що призвело до написання низки статей, а потім виданню капітальної праці «Росія в Маньчжурії». Прийшов до висновку, що рушійною силою російської експансії на Далекому Сході було міністерство фінансів на чолі з С. Ю. Вітте. Поєднував вибір актуальної теми з ретельним джерелознавським аналізом, що було незвично для часу, коли в моді були ідеологізовані схеми, часто погано підкріплені фактами. Такий підхід зустрів нерозуміння з боку як «офіціозної» школи Покровського, так і традиційних представників «петербурзької школи» (останні вважали, що історик не повинен займатися актуальними для того часу темами).
Одночасно, в 1919—1927 рр. викладав у Петроградському (Ленінградському) університеті.
Арешт, в'язниця, табір ред.
13 січня 1930 р. був заарештований за «Академічною справою», засуджений до п'яти років позбавлення волі. Більше року провів у попередньому ув'язненні, потім на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу (1931—1933). За «заліком робочих днів» ув'язнення було скорочено на півтора року. При арешті у нього були вилучені всі зібрані за роки роботи наукові матеріали, які потім не були повернуті.
Відновлення праці ред.
Після звільнення з табору співпрацював з академічними науковими установами на договірній основі, займався технічною роботою: складав бібліографічні покажчики, писав картки для давньоруського словника. Готував внутрішні рецензії на історичні монографії, склав хрестоматію «Революція 1905 р. і західноєвропейська преса», підготував навчальний посібник для вивчення «Руської Правди».
У 1941—1944 рр. працював в Інституті історії матеріальної культури АН СРСР. У 1944—1950 — професор історичного факультету Ленінградського державного університету. З 1944 — науковий співробітник Ленінградського відділення Інституту історії АН СРСР (ЛВІІ). Під час Другої Світової війни перебував в евакуації в Ташкенті. Після війни випустив три великі праці — дві капітальні монографії («Люди і звичаї стародавньої Русі» та «Нариси дипломатичної історії російсько-японської війни», а також коментарі до «Руської Правди»).
«Люди і звичаї стародавньої Русі» ред.
Книга «Люди і звичаї стародавньої Русі» — свого роду колективний портрет людей і нариси моралі домонгольської Русі. В її основі скрупульозний аналіз того невеликого числа письмових джерел, які дійшли до нашого часу від XI — початку XIII ст.
У 1949 книга Б. А. Романова була піддана різкій критиці за «мізантропічний», хмурний характер, надмірну увагу до сексуальних, інтимних моментів. Автор був звинувачений в тому, що «об'єктивно опинився на помилкових позиціях», що знаходяться «в прямому протиріччі» із завданням виховувати «почуття національної гордості нашої великої Батьківщини, почуття радянського патріотизму». У результаті була скасована рекомендація експертної комісії про присудження його книзі «Нариси дипломатичної історії російсько-японської війни» Сталінської премії (і в цій праці були виявлені «об'єктивістські помилки»). Романов був звільнений з Ленінградського університету. Його відмовилися допускати до матеріалів Архіву зовнішньої політики Росії. В даний час книга «Люди і звичаї стародавньої Русі» вважається класичною.
Останні роки ред.
На початку 1950-х займався виданням Судебника 1550 року — пам'ятника російській юридичної думки. У 1953 ЛВІІ АН СРСР, в якому працював Романов, було ліквідоване, але історик залишився працювати у Відділі древніх рукописів і актів. Через два роки інститут був відновлений. В останні роки життя працював над новим, істотно розширеним виданням «Нарисів дипломатичної історії російсько-японської війни».
Б. О. Романов про киян та новгородців у «Руській Правді» ред.
| Все це записано було в Києві про «русина», жителя півдня з полян, що втягувався в побут князівсько-дружинної верхівки. Розчерком пера за Ярослава в 1016 р. до цього права були долучені й новгородські «словенин» та «ізгой», людина неясного, може бути і племінного, походження, що укорінився в «словенській» столиці (тобто Новгороді). |
Головні праці ред.
Статті ред.
- Смердий конь и смерд: (В летописи и Русской Правде) // Известия ОРЯС. СПб, 1908. Т. XII, кн. 3.
- Витте и концессия на р. Ялу: Документальный комментарий к «Воспоминаниям» гр. С. Ю. Витте // Сборник статей по русской истории, посвящённых С. Ф. Платонову. Пг., 1922.
- Концессия на Ялу. К характеристике личной политики Николая II // Русское прошлое. Т. 1. Пг, 1923.
- «Лихунчангский фонд»: Из истории русской империалистической политики на Дальнем Востоке // Борьба классов. 1924. № 1-2.
Монографії ред.
- Россия в Маньчжурии (1892—1906). Очерки по истории внешней политики самодержавия в эпоху империализма / Под ред. В. Ю. Визе и Р. Л. Самойловича. — Л.: Изд.-во Ленинградского Восточного Института имени А. С. Енукидзе, 1928.
- Очерки дипломатической истории русско-японской войны, 1895—1907. 2-е изд. М.-Л., 1955 (первое издание — 1947).
- Люди и нравы древней Руси. Л.: Издательство Ленинградского Государственного Ордена Ленина университета, 1947 (второе издание: М.-Л., 1966, с подзаголовком «Историко-бытовые очерки XI—XIII вв.»; 3-е издание: М., 2002).
Комментарі ред.
- Комментарии к «Русской Правде» // Правда Русская, т. 2. М.-Л., 1947.
Література ред.
- Романов Борис Александрович // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
- Борис Александрович Романов: [некролог] // Вопросы истории. 1957. № 12. С. 213—214;
- Валк С. Н. Борис Александрович Романов // Исторические записки. 1958. Т. 62. С. 269—282;
- Лихачёв Д. С. Борис Александрович Романов и его книга «Люди и нравы Древней Руси» // ТОДРЛ. 1958. Т. 15. С. 486—495 (то же: Лихачёв Д. С. Прошлое — будущему: статьи и очерки. Л., 1985. С. 469—485);
- Никифоров В. Н. Борис Александрович Романов. К 80-летию со дня рождения // Народы Азии и Африки. 1969. № 3. С. 208—209;
- Исследования по социально-политической истории России: сборник статей памяти Б. А. Романова / отв. ред Н. Е. Носов. Л., 1971;
- Проблемы социально-экономической истории России: к 100-летию со дня рождения Б. А. Романова / отв. ред. А. А. Фурсенко. СПб., 1991.
- Панеях В. М. Борис Александрович Романов (1889—1957): трудная судьба учёного // Новая и новейшая история. 1993. № 1. С. 171—194;
- Каган М. Д. Романов Борис Александрович // Энциклопедия «Слова о полку Игореве». Т. 4. М., 1995;
- Панеях В. М. Борис Александрович Романов. // Портреты историков. Время и судьбы. Т. 1 (Отечественная история). М. — Иерусалим, 2000.
- Панеях В. М. Творчество и судьба историка: Борис Александрович Романов; СПб., 2000. Рец.: Ростовцев Е. А. // Нестор. № 4. СПб., 2004. С. 336—342.;
- Ананьич Б. В., Панеях В. М. Б. А. Романов и его труды по дальневосточной политике России // Санкт-Петербург — Китай. Три века контактов. СПб., 2006. С. 230—252;
- Екатерина Николаевна Кушева — Борис Александрович Романов: переписка 1940—1957 гг. / сост. В. М. Панеях. СПб., 2010;
- Б. А. Романов. К 120-летию со дня рождения: библиографический указатель / сост. А. С. Крымская; отв. ред. В. М. Панеях. СПб, 2011;
- Ігор Роздобудько. Чому нас вчать найвидатніші історики Росії, або Як побороти комплекс меншовартості. // Науковий вісник Українського університету. Москва, 2001 р. Стор. 30-37.
Примітки ред.
- ↑ Романов Борис Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Б. А. Романов. Люди и нравы Древней Руси. М-Л, 1966. (рос.)