Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості.
— Вставай, сину, підемо. Протираю од сну очі. — Куди, мамо? — О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене. (С. Васильченко)
Пряма мова у драматичних творах:
а) пишеться після назви дійової особи та крапки (без лапок):
Невідомий. Здрастуйте вам. Роман. Здоров. Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки? Роман. Це. Невідомий. А де ж сам хазяїн? Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад. (І. Карпенко-Карий)
б) пишеться під назвою дійової особи в поетичних творах (без крапки або після двокрапки):
— Свічка — Меласю! Рідна! — Міланка — Любий! Ти живий?.. — О любий мій!.. Яка ж... тепер... я рада... — Свічка — Голубонько! Голубонько моя! (І. Кочерга).
В усіх випадках пряму мову починаємо з великої літери, але по-різному поєднуємо зі словами автора.
1. Якщо слова автора стоять:
а) перед прямою мовою — після них ставимо двокрапку, наприклад:
б) після прямої мови — перед ними ставимо тире, крапку замінюємо на кому (знак питання, знак оклику, три крапки залишаємо без змін), наприклад:
в) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома окремими реченнями, то після слів автора ставимо не кому, а крапку й тире, наприклад:
2. Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставимо тире, наприклад:
а) слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, починаються з малої літери;
Але зауважте: якщо слова автора, що стоять після прямої мови є окремим реченням, вони пишуться з великою літери. Наприклад:
б) слова автора та пряма мова завжди становлять окремі речення.
3. Якщо пряма мова, розірвана словами автора, є складним реченням із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад:
4. Якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга — другої, що йде після слів автора, то після першої частини розділові знаки ставимо за загальними правилами, а перед другою частиною — двокрапку й тире, наприклад:
а) не виділяємо лапками прямої мови, коли немає прямої вказівки на конкретного мовця, наприклад:
б) слова, що вказують на джерело повідомлення, виділяємо лише комами, наприклад:
в) якщо текст подається у вигляді авторської мови, однак стилістично наближається до прямої мови, зберігаючи лексичні й стилістичні особливості, інтонацію та емоційне забарвлення, — це невласне пряма мова, наприклад:
г) пряма мова входить до простого речення як непряма, текст подаємо без спеціальних розділових знаків, наприклад:
5. Не виділяється також непряма мова, що входить до складного речення його підрядною частиною та приєднується сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай, наприклад:
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Посилання Редагувати
- 407/mode/1up?view=theater Пряма мова; Слова автора // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 288; 407.
- Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |