Посійдоній (дав.-гр. Ποσειδώνιος) (бл. 135 до н. е., Апамея, держава Селевкідів — 51 до н. е., острів Родос) — давньогрецький філософ, впливовий мислитель середньої Стої, керівник заснованої Панецієм у Родосі школи, де його слухали Цицерон і Помпеї; вважається, що він був універсальним для свого часу вченим.
| Посідоній | |
|---|---|
| дав.-гр. Ποσειδώνιος | |
| Західна філософія | |
| Бюст із Неаполітанського археологічного музею | |
| Народження | пр. 135 до Р.Х. Апамея, Ес-Сукейлябія (район), Хама, Сирія |
| Смерть | пр. 51 до Р.Х. Родос або Рим |
| Знання мов | |
| Діяльність | |
| Основні інтереси | астрономія, географія, історія, математика, метеорологія, філософія, фізика |
| Вплинув | Цицерон, Клеомед, Діодор Сицилійський, Тіт Лівій, Плутарх, Сенека, Страбон |
| Літературний напрям | стоїцизм |
| Зазнав впливу | |
| Вчителі | Панетій |
| Відомі студенти | Athenodoros Cananitesd і Jason of Nysad |
| Історичний період | Антична філософія |
| Родичі | Menecratesd і Jason of Nysad |
| | |
| Посідоній у Вікісховищі |
Посідоній вважається яскравим представником римського стоїцизму. Він продовжив розпочатий Панецієм процес елінізації стоїцизму, тільки доповнював його ідеями Платона. Поступово лінія стоїцизму Посідонія трансформувалася у неоплатонізм (самостійну філософську течію).
З погляду Посідонія світ становить собою вогненну «пневму», яка є не що інше, як видозміна єдиного бога, вона поділяється на світ ідей та світ чисел. З пневми виникають «сім'яні логоси» — зародки всіх речей. Душа людини також є «вогненним диханням». Після смерті людини вона підіймається у надмісячний світ (своєрідне чистилище), а потім рухається ще далі, у найвищі сфери, де благоденствує. Чергова світова пожежа знову розподіляє світ на сфери, а душа набуває нового тіла.
Поєднання богів зі світом людей відбувається опосередковано. Опосередковуюча ланка описується у демонології Посідонія, в якій йдеться про демонів як істот, здатних спілкуватися безпосередньо і з богами, і з людьми. Люди колись були близькі з богами, тоді вони не чинили злочинів, не знали нестатків. Але сталося так, що люди почали уподібнювати себе богам, вони створили ремесла, науки, завдяки яким змінювали створені богом речі на створені людьми. Людство пішло шляхом прогресу — створювало все нові та нові людські предмети, залишаючи все менше місця божественному світові. Цей рух вперед призвів до падіння моралі. Тому мета філософії — повернути людину до демонічного стану, тобто повернути й до бога. Це можливо тільки через виховання у дусі поваги до законів, держави, релігії.
Твори Посідонія зберігаються в «Poseidonius», v. l, Cambridge, 1972.
Примітки Редагувати
- Любкер Ф. Posidonius // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1095.
- Любкер Ф. Panaetius // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 978–979.
Джерела Редагувати
- В. Ф. Асмус. Античная философия. — М., «Высшая школа», 1976, с.484 — 489. (рос.)
- Посидоний. [ 8 листопада 2011 у Wayback Machine.] А. Ф. Лосев. История античной эстетики. Ранний эллинизм. Часть Четвертая. От индивидуализма к универсализму.(рос.)