Поль-Франсуа́-Жан-Ніколя́ Барра́с (фр. Paul François Jean Nicolas, vicomte de Barras; 1755—1829) — французький політичний діяч, віконт, учасник великої французької революції, член французької Директорії. Відіграв важливу роль у сходженні Наполеона до влади.
| Поль-Франсуа-Жан-Ніколя Баррас | |
|---|---|
| фр. Paul François Jean Nicolas, vicomte de Barras фр. Paul Barras | |
| | |
| Член французької Директорії | |
| 31 жовтня 1795 — 9 листопада 1799 | |
| Народився | 30 червня 1755 Фокс-Амфу, Вар |
| Помер | 29 січня 1829 (73 роки) Париж, Франція |
| Похований | Пер-Лашез і Grave of Barrasd :
|
| Відомий як | політик, господиня літературного салону, суддя |
| Громадянство | Французьке |
| Політична партія | клуб якобінців і Монтаньяри |
| Професія | Політик |
| Релігія | Католицизм |
| Підпис | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Біографія Редагувати
Ранні роки життя Редагувати
Поль Баррас походив з однієї з древніх родин Провансу на півдні Франції, народився 30 червня 1755 року. у 16-річному віці поступив на військову службу кадетом. Служив у Франції і згодом у 1776 р. в Індії.
Після поразки французьких військ в Індії повернувся до Франції, після чого знову брав участь в індійських експедиціях у 1782—1783 рр. Після невдалих походів, згодом залишив армійську службу і присвятив себе світському життю і поселився в Парижі.
Французька революція Редагувати
З початком Французької революції у 1789 р. став цікавитися політикою, брав участь у революційних подіях в Парижі, приєднався до клубу якобінців. Після перемоги революції брав участь у революційних війнах, був призначений делегатом до Національного конвенту від департаменту Вар. Відносився до фракції «болота». У січні 1793 р. разом з іншими депутатами голосував за страту короля Людовика XVI.
У 1793 р. брав участь у військових діях на півдні Франції, в Італії і Сардинії. При облозі Тулону вперше зустрівся з Наполеоном Бонапартом, якому довірив керівництво артилерією. Після вдалої операції, у тому числі за рекомендацією Барраса Наполеона підвищили до генерала і поставили на чолі армії в Італії.
В Парижі Баррас приєднався до опозиції, яка скинула Робесп'єра під час термідоріанського перевороту 27 липня 1794 р. Після цих подій починається пік кар'єри Барраса — його призначено головою Національної гвардії Парижу. Під час вандем'єрського повстання роялістів 5 жовтня 1795 р. знову призначив Наполеона керівником артилерії, що гарантувало перемогу. З встановленням режиму Директорії, став одним з п'яти міністрів-керівників уряду Французької республіки.
Директорія Редагувати
З усіх членів Директорії Баррас залишався при владі найдовше. За його правління в країні відновився спокій, почалося відродження промисловості та суспільного життя, була прийнята нова конституція. Повноваження полководця згодом з себе склав і зосередився на політиці. В цей час також познайомився з Жозефіною Богарне, яка певний час була його коханкою. Пізніше він сам допоміг шлюбові між нею і Наполеоном, якого пізніше, знову відрядили на чолі армії до Італії.
Після перемог Наполеона в Італії, побоюючись дедалі впливового генарала, відрядив його до Єгипту. Після раптового повернення Наполеона до Франції у 1799 р. був усунутий від влади в результаті перевороту 18 брюмера (9 листопада 1799 р.), під час якого до влади прийшов Консулат на чолі з Наполеоном.
Останні роки життя Редагувати
Після перевороту 18 брюмера потрапив у немилість до Наполеона. За його наказом жив у одному з своїх маєтків. Пізніше виїхав до Бельгії та Італії — йому було заборонено жити у Франції. Повернувся тільки після падіння Наполеона, відійшов від політики, писав мемуари. Помер 29 січня 1829 р. у передмісті Парижа, похований на цвинтарі Пер-Лашез.
Література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Поль Баррас — Біографічний портал (англ.)
- Поль Франсуа Жан Ніколя де Баррас на peoples.ru (рос.)
Посилання Редагувати
- Баррас // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| Це незавершена стаття про політичного діяча. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- A. Henry Le Père Lachaise historique, monumental et biographique — Paris: chez l'auteur, 1852. — P. 76. — 116 с.