По́двиг, у класичному розумінні — спосіб життя чи окрема визначна дія подвижника[ru]. З часів античності найбільш відомими є подвиги Геракла.
У розумінні, яке надав Сталін, і яке стало невід'ємною частиною радянської і пострадянської ідеології, По́двиг — саможертовний, героїчний вчинок, який має важливе значення, скоєний у надзвичайно складних, небезпечних умовах з великим ризиком для власного життя. Подвиг викликає у людей повагу, гордість у самого себе, увагу з боку оточуючих.
У часи німецько-радянської війни це поняття було внесено до радянської ідеології, але лише у атеїстичному матеріалістичному значенні: як самовідданий, героїчний вчинок людини, спонукальним мотивом для якого є високе почуття обов'язку і любові до Батьківщини, сім'ї і просто дорогих людей, його готовність пожертвувати собою, яка затамовує в героєві почуття страху, болю і думки про смерть і штовхає на здійснення вчинку, не замислюючись при цьому про його наслідки.
Як правило, військові подвиги часів німецько-радянської війни були міфами, які вигадувалися партійними ідеологами щодо загиблих осіб, яких відносили до Героїв. Наприклад, відомий міф про Зою Космодем'янську, яка лікувалася у психіатричній лікарні, готувалася для диверсійних акцій проти російського населення на окупованих німцями територіях (у сучасних термінах виявилася терористкою). Фальш негайно виявлялася, коли хтось з цих намальованих Героїв виявлявся живим, наприклад, міф про 28 героїв панфіловців.
У військовій справі — подвиг, це вчинок, коли воїн опиняється в обстановці, коли він поставлений перед вибором — ризикуючи або навіть жертвуючи своїм життям врятувати інших, виконати поставлене завдання або ухилитися від цього.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
Література Редагувати
- В. Малахов. Подвиг // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 491. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.