Печорське море — море Північного Льодовитого океану, є південно-східною частиною Баренцового моря, між островами Колгуєв і Вайгач. Термін «Печорське море», згідно з Постановою ЦВК СРСР від 28.11.1935, застосовується до акваторії південно-східної частини Баренцового моря, розташованої на схід від межі по лінії мис Чорний (Нова Земля, південний вхід в губу Костін Шар) — північний край о. Колгуєв і потім південний край о. Колгуєв (Плоскі Кошки) — мис Святий Ніс Тіманський. При цьому протоки Карські Ворота і Югорський Шар до Печорського моря не належать. Всі береги, омивані морем, відносяться до Росії (материковий берег, о-ви Колгуєв і Вайгач — Ненецький автономний округ, архіпелаг Нова Земля — Архангельська область).
| Печорське море | |
| 69°46′44″ пн. ш. 54°26′54″ сх. д. / 69.77889° пн. ш. 54.44833° сх. д.Координати: 69°46′44″ пн. ш. 54°26′54″ сх. д. / 69.77889° пн. ш. 54.44833° сх. д. | |
| Область | Північно-східна Європа |
|---|---|
| Розташування | Росія Архангельська область Ненецький автономний округ |
| Довжина | 300 км |
| Ширина | 180 км |
| Площа | 81 263 км² |
| Найбільша глибина | 210 м |
| Середня глибина | 6 м |
| Об'єм | 4 380 км³ |
| Впадаючі річки | Печора |
| Печорське море у Вікісховищі |
Розміри Печорського моря: в широтному напрямку — від о. Колгуєв до протоки Карські Ворота — близько 300 км і в меридіональному напрямку — від мису Руський Заворот до Нової Землі — близько 180 км. Площа акваторії моря становить 81263 км², об'єм вод 4380 км³.
У межах Печорського моря є кілька заток (губ): Раменка, Колоколкова, Хайпудирська, Печорська (найбільша). З річок, що впадають у море, найбільшою є Печора.
Море мілководне з поступовим збільшенням глибини в меридіональному напрямку від материкового берега. Вздовж південного узбережжя архіпелагу Нова Земля розташовується глибоководний жолоб з глибинами понад 150 м.
Полярна ніч триває тут з кінця листопада до середини січня, а полярний день — з середини травня до кінця липня. Льодовий покрив, що має тут сезонний характер, утворюється у вересні-жовтні і зберігається до липня.
Максимальний прогрів вод у поверхневих шарах відзначається в серпні (10-12 °С), а у глибинних шарах — у вересні-жовтні. У найхолоднішому місяці — травні — значення температури води негативні від поверхні до дна.
Солоність води в Печерському море змінюється протягом року і в різних місцях акваторії. У льодовий період відзначаються морські солоні води (солоність 32-35 ‰.). У літньо-осінній період в районі сильно виражений розпрісняючий вплив материкового прісного стоку (в першу чергу річки Печора). У шарі 0-10 м утворюються зони солонуватих (солоність до 25 ‰.), розпріснених морських (солоність 25-30 ‰.) і солоних морських (солоність понад 30 ‰.). Максимум розвитку цих зон відзначається в липні. Скорочення зон солонуватих і розпрісненних морських вод відбувається в серпні-жовтні і закінчується в листопаді до початку льодоутворення повним зникненням в Печерському море солонуватих вод.
У Печерське море проходять гілки теплої Колгуєво-Печорської течії, холодної течії Литке і стічних (влітку теплих і холодних взимку) Біломорської і Печорської течій.
У Печерському морі припливи півдобові мілководні, лише на вході в Печорську губу і в її вершині вони неправильні півдобові. Середня величина сизигійного припливу (селище Варандей) становить 1,1 м.
Промисел тріски, білухи, тюленя. На 2009 р. в Печерському море готуються для промислового видобутку нафти родовища «Приразломне», «Долгинське», «Мединський-море», «Варандей-море» тощо. У районі сел. Варандей діє морський нафтоналивний термінал з берегових родовищ.
Клімат Редагувати
Акваторія моря лежить в субарктичному кліматичному поясі. Влітку переважають помірні повітряні маси, взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря. Прохолодне сире літо з частими туманами; досить вітряна волога зима.
Біологія Редагувати
Акваторія моря відноситься до морського екорегіону Північне й східне Баренцове море арктичної зоогеографічної провінції. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу до глибини 200 м відноситься до арктичної циркумполярної області арктичної зони.
Примітки Редагувати
- Атлас. Географія. Материки і океани. 7 клас / ред. І. О. Європіна, Н. О. Крижова, О. Ю. Король. — К. : ДНВП «Картографія», 2020. — 48 с. — ISBN 978-966-946-305-0.
- (рос.) Физико-географический атлас мира / под ред. акад. И. П. Герасимова. — М. : Академия наук СССР и ГУГГК ГГК СССР, 1964. — 298 с. — 20 тис. прим.
- (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
Література Редагувати
- (рос.) Воскресенский С. С., Леонтьев О. К., Спиридонов А. И. и др. Геоморфологическое районирование СССР и прилегающих морей : Учебное пособие. — М. : Высшая школа, 1980. — 343 с.
- (рос.) Геоморфология СССР. Дальний Восток и берега морей, омывающих территорию СССР / Под ред. А. А. Асеева, С. С. Коржуева. — М. : Наука, 1982. — 277 с.
- (рос.) Геоэкология шельфа и берегов морей России / Под ред. Н. А. Айбулатова. — М. : Ноосфера, 2001. — 427 с.
- (рос.) Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Моря СССР. — М. : Изд-во МГУ, 1982.
- (рос.) Зенкевич Л. А. Биология морей СССР. — М. : Изд-во АН СССР, 1963. — 739 с.
- (рос.) Кондрин А. Т., Косарев А. Н., Полякова А. В. Экологическое состояние морей России. — М. : Изд-во МГУ, 1993.
- (рос.) Леонов А. К. Региональная океанография. — Л. : Гидрометеоиздат, 1960.
- (рос.) Обзор экологического состояния морей СССР и отдельных районов Мирового океана за 1989 г. — Л. : Гидрометеоиздат, 1990. — 174 с.
- (рос.) Печорское море. Системные исследования. — М. : Научный мир, 2003. — 486 с.
- (рос.) Шамраев Ю. И., Шишкина Л. А. Океанология. — Л. : Гидрометеоиздат, 1980.
Посилання Редагувати
- Печорське море // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Вадим Старков. // Очерки истории освоения Арктики. Том II. Россия и Северо-Восточный проход. Мангазейский морской ход [ 20 березня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)