Оксана Трохимівна Павленко (12 лютого 1895, Валява — 21 квітня 1991, Москва) — українська художниця. Майстриня монументального та станкового живопису, художньої кераміки, рисунку. Досконало володіла техніками фрески, створювала жіночі портрети, монументальні розписи, а також українську ікону. Майстриня — авангардистка.
| Оксана Трохимівна Павленко | |
|---|---|
| | |
| Народження | 23 квітня 1896 Валява, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 21 квітня 1991 (94 роки) |
| Київ, Українська РСР, СРСР | |
| Країна | Україна |
| Діяльність | художниця |
| Вчитель | Красицький Фотій Степанович і Бойчук Михайло Львович |
| Сайт | csamm.archives.gov.ua |
| |
Біографія Редагувати
Народилась 12 лютого 1895 році в селі Валяві (нині Городищенської міської громади Черкаської області) у родині селянина Трохима Павленка, який працював «счетчиком» при панській економії у селі Свинарка. У 1914 році закінчила гімназію для дівчат у Черкасах. Протягом 1914–1917 років навчалася в Київському художньому училищі у Фотія Красицького, де тісно спілкувалася з А. Г. Петрицьким, Єлевою Костянтином та Падалкою Іваном..
У 1922 році закінчила Академію мистецтв. Учениця професора М. Бойчука.
Вона єдина з плеяди «бойчукістів» (школи українського монументалізму), кому вдалося пережити «сталіномор». Майже всі вони були репресовані, а їхні роботи знищені, попри ідеологічну підтримку Радянської влади. Коли почалося переслідування бойчукістів, у 1929 році Оксана Павленко отримала запит на викладацьку роботу в Москві. Це її й врятувало, вона залишилася єдиною не репресованою з усіх учнів і учениць Бойчука. Павленко зберегла і передала до музеїв заборонені радянською владою роботи своїх друзів-бойчукістів, які їй вдалося врятувати.
З 1925 року Оксана Павленко була членом «Асоціації революційного мистецтва України». Разом з Белою Уітцем керувала експериментальною майстернею фрески на будівництві Палацу Рад у Москві (1940–1949).
З 1929 року постійно мешкала в Москві де впроваджувала практики українських монументалістів.
Залишила спогади «Промовте — життя моє — і стримайте сльози».
| …Якби в людину не було закладено здатності до удосконалення, надії на краще – краще в ній самій. То який був би сенс в Існуванні людини? Подумайте, навіщо було б тоді народжуватися людині, а людству існувати?. За себе поручуся: без мистецтва я й дня прожити б не змогла… Працювати щодня, щогодини. Працювати, як чорний віл, тоді, може, і вийде щось. Не інакше… Оксана Павленко. |
Викладацька діяльність Редагувати
Мисткиня займалася викладацькою діяльністю в:
- Межигірському художньо-керамічному технікумі протягом 1922–1927 рр., директором якого на той час був В. Седляр
- У лютому 1929 року О.Павленко отримала офіційне запрошення на викладацьку роботу у ВХУТЕІНі;
- Інституті силікатів у Москві (1929–1931);
- Московському Поліграфічному інституті (1931–1933);
- Вела заняття з фрескового живопису в Московському вищому художньо-промисловому училищі (1950–1951).
Творчість Редагувати
У 1919 році студентку першокурсницю Оксану Павленко, разом з І. Падалкою та В. Седлярем, професор М. Бойчук запросив до участі в розписах Луцьких казарм у Києві. Також вона брала участь в експериментальних розписах на стінах аудиторій Інституту пластичних мистецтв (які знищено 1934 року після реорганізації інституту).
Художниця разом з угорським художником Белою Уітцем виїхали у Фрунзе (Киргизія), де разом займалися розписами урядових будівель. Оксана Павленко розробила ескізи та стала "автором проєкту герба Киргизької РСР.
У 1919 році брала участь в художньо-монументальному оформленні Київського оперного театру до Першого всеукраїнського з'їзду волвиконкомів, а у 1921 році театру у Харкові до 5-го Всеукраїнського з'їзду Рад, в роботі над ескізами оформлення Палацу уряду в місті Фрунзе (1936–1938), розписах на ВДНГ СРСР (1938–1940, 1951–1954).
У 1933–1935 роках художниця в Україні перебувала наїздами, брала участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові, де створила тричастинну композицію «Фізкультура і спорт».
| Я заготовила ескізи... — і поступово, їздячи з Москви, восени 1934 року закінчила свою фреску, — згадувала О.Павленко, — А будинок був ще не готовий, вікна не вставлені.., було дуже холодно і вогко, протяги дикі.., а ще й темно. Лампочка на тисячу ват, — от я очі свої там і лишила.... |
Продовж 1936–1938 років вона створила низку фресок в Урядовому палаці у Фрунзе та на Всесоюзних сільськогосподарських виставках у Москві (1938–1940, 1951–1954).
У Черкаському художньому музеї зберігається біля сотні її робіт.
У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігається особовий фонд О. Т. Павленко (№356), який налічує 424 одиниць зберігання архівних документів за 1900-1991 рр.
Роботи Редагувати
Картини Редагувати
- «Марійка» (1920);
- «Жниця» (1920);
- «Тіпає Коноплі» (1920);
- «Дівчина з яблуками» (початок 1920- х рр.);
- «Вулична перекупка» (початок 1920- х рр.);
- «Мітинг у селі Нові Петрівці. Зарисовки з натури»(1922);
- «Ескіз керамічного посуду» (1920-ті роки);
- «Пишуть гасло» (початок 1930- х рр.);
- «У хаті» (1920-ті рр.);
- «Під яблунею» (1920-ті рр.);
- «Делегатки» (1920-ті рр.);
- «Комсомолка» (1927);
- «Збори делегаток» (1933);
- «Хай живе 8 березня!» (1930–1931 рр.);
- «На березі»(1950-ті роки);
Станкові темперні роботи 1922–1928 років Редагувати
- «Ліплять пиріжки» (1918);
- «Дівчина з Деренківців» (1920);
- «Петрівчанська мадонна» (1922);
- «Дівчина з відром» (1923);
- «Автопортрет» (1925);
- «Марійка» (1928).
У даних роботах О.Павленко дотримується принципів українського монументалізму. У центрі уваги художниці — сільська жінка, сповнена щирості й тепла.
Малюнки Редагувати
Малюнки:
- «В консультації» (1928);
- «Відпочинок на маневрах» (1928);
- «Селянка з дитиною»;
- «Ескіз керамічного посуду». (1920-ті роки)
Монументальні розписи Редагувати
- «Фізкультура і спорт в СРСР»
- Фреска «Війна» (1944);
- Фреска «Мир» (19449).
Твори повоєнних років
- «Ляся. Портрет художниці» (1943);
- «Автопортрет» (1968).
Портрети Редагувати
Портрети:
- «Майстер-кераміст Межигір'я»(1924);
- «Задумався»(1930);
- «За читанням. Скульптор Жозефіна Діндо» (1928);
- «Чоловічий портет» (1929);
- «Н. В. Яворська» (1930);
- «Бела Уітц» (1930-ті роки);
- «М. Кашихін з книжками» (1927);
- «Манасчі-співець киргизького народного епосу про Манаса» (1936).
- Виставкова діяльність
З 1921 року Оксана Павленко брала участь в академічних, республіканських, всесоюзних та закордонних виставках.
У 1991–1992 роках, вже після смерті художниці, в Києві та Львові відбулася перша персональна виставка творів Оксани Павленко.
Бібліографія Редагувати
- Ковальчук О. Михаил Бойчук и его школа // «Великие художники» Eaglemoss International Ltd. — 2005.
- Кашуба-Вольвач О., Сторчай О. Майстерня монументального живопису М.Бойчука у першоджерелах. Спогади Оксани Павленко і Василя Седляра//Образотворче мистецтво — 2008. — № 4. — С. 40-42; 2009. — № 2. — С. 24-29; 2009. — № 3. — С. 132 −135.
- Лебедева В. Оксана Павленко. Москва, Советский художник, 1986.
- Оксана Павленко. Образи часу. Каталог виставки творів. Київ, 1988.
- Оксана Павленко «Промовте життя моє- і стримайте сльози…»// Наука і культура: Україна: Щорічник/Гол. К..: Т-во «Знання», Вип.21.-1987- С.360-384.
Посилання Редагувати
- who-is-who.com.ua[недоступне посилання з квітня 2019]
- hohlopedia.org.ua [ 28 березня 2015 у Wayback Machine.]
- Прес-центр[недоступне посилання з квітня 2019]
Примітки Редагувати
- ↑ Українська Радянська Енциклопедія в 12 т / гол. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1982. — Т. 8. — С. 116.
- Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 228. — ISBN 978-966-577-225-5.
- . https://femart.livejournal.com. Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 4 жовтня 2019 року.(рос.)
- . http://uartlib.org. Архів оригіналу за 4 жовтня 2019. Процитовано 4 жовтня 2019 року.
- ↑ Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 231. — ISBN 978-966-577-225-5.
- ↑ . https://day.kyiv.ua. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 4 жовтня 2019 року.
- Ярослав КРАВЧЕНКО. Остання з когорти «бойчукістів» // День. — Вип. №35.-20015.
- Наука і культура:Україна: Щорічник / Гол.ред. О.Сенгієнко. — Київ : Т-во "Знання"1966, 1987.-Вип.21. — С. 366-382.