Оно́пенко Васи́ль Васи́льович (нар. 10 квітня 1949, с. Великі Крушлинці, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — український політик та правник. Голова Верховного Суду України з 2 жовтня 2006 року по 29 вересня 2011 року.
| Василь Васильович Онопенко | |
|---|---|
| Онопенко Василь Васильович | |
| Голова Верховного Суду України | |
| 2 жовтня 2006 — 29 вересня 2011 | |
| Президент | Віктор Ющенко |
| Попередник | Василь Маляренко |
| Наступник | Петро Пилипчук |
| 3-й Міністр юстиції України | |
| 27 жовтня 1992 — 7 серпня 1995 | |
| Президент | Леонід Кучма |
| Попередник | Володимир Кампо |
| Наступник | Сергій Головатий |
| Народився | 10 квітня 1949 (74 роки) с. Великі Крушлинці, Вінницька область, Українська РСР, СРСР |
| Відомий як | суддя, політик, адвокат |
| Громадянство | СРСР→ Україна |
| Національність | українець |
| Alma mater | Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого |
| Політична партія | безпартійний |
| Нагороди | |
З 29 вересня 2011 року — суддя цивільної палати Верховного Суду України.
Життєпис Редагувати
Народився 10 квітня 1949 р. у Великих Крушлинцях (Вінницька область) у селянській сім'ї.
У 1969 закінчив Львівський електротехнікум зв'язку.
У 1975 — Харківський юридичний інститут. Кандидат юридичних наук. Кандидатська дисертація — «Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства суверенної України» (1994 р.).
Кар'єра Редагувати
У 1975–1976 роках стажувався у Вінницькому та Літинському районному судах.
У 1976 році обраний народним суддею, очолював Літинський районний суд.
У 1981–1985 роках працював заступником голови Чернівецького обласного суду, з 1985 року — суддя цивільної колегії Верховного Суду України.
У 1991 році призначений заступником міністра юстиції України з питань законодавства. У жовтні 1992 р. став міністром юстиції України.
У 1994 році очолив Партію прав людини. Після об'єднання ППЛ з СДПУ і Українською партією справедливості обраний головою Соціал-демократичної партії України, що з 1996 р. отримала назву Соціал-демократична партія України (об'єднана)
Звільнився з посади міністра юстиції у серпні 1995 року на знак протесту проти неналежного розслідування подій 18 липня 1995 р. на Софійській площі (побиття міліцією людей під час поховання патріарха УПЦ-КП Володимира).
Обраний до Верховної Ради за об'єднаних соціал-демократів (третє місце у списку після Леоніда Кравчука та Євгена Марчука). У жовтні 1998 року був позбавлений посади голови СДПУ(О) і разом з однодумцями створив Українську соціал-демократичну партію. У Верховній Раді перейшов до групи «Незалежні».
У 1999 році від імені УСДП балотувався на посаду президента. Здобув менше ніж 1 % голосів.
У грудні 1999 року приєднався до фракції «Батьківщина», став її уповноваженим представником. Напередодні парламентських виборів 2002 року УСДП увійшла до складу «Блоку Юлії Тимошенко», і Онопенко був обраний до Верховної Ради за списками БЮТ. Очолив парламентський комітет з питань правової політики. Втретє став народним депутатом знову за списком БЮТ у 2006 році.
З травня 2000 року був членом Вищої ради юстиції.
У 2002 році обраний суддею Верховного Суду України, а 2 жовтня 2006 року очолив Верховний Суд України.
На той момент він «за сумнівних обставин» суміщав статус судді з роботою депутатом від блоку Тимошенко.
Вважається, що головною причиною радикального зменшення повноважень Верховного суду, яке відбулося у 2010 році, було бажання позбавити представника опозиційної політсили Василя Онопенка повноважень щодо контролю над судовою системою.
У лютому 2011 року порушувалася кримінальна справа проти дочки Онопенка, Ірини.
Проте, 11 березня 2011 року Пленум Верховного Суду України провалив пропозицію щодо висловлення недовіри Василю Онопенку (17 з 46 присутніх суддів).
29 вересня 2011 р. термін перебування Онопенка на посаді Голови ВСУ збіг.
На виборах до Верховної ради 2012 року кандидат у народні депутати у окрузі № 14.
Відзнаки Редагувати
За особисті заслуги у здійсненні правосуддя, значний внесок у забезпечення захисту прав громадян Указом Президента України присвоєно почесне звання Заслужений юрист України (2005).
Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (23 червня 2009).
Родина Редагувати
Дружина — Лариса Григорівна, дочки Лада й Ірина. Зять — Корнійчук Євген Володимирович.
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- Онопенко // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
Примітки Редагувати
- Останній «головний біль» Банкової / УП, 26 вересня 2011, 13:11
- Янукович повертає значимість Верховному Суду. Бо повноваження Онопенка скінчилися? / УП, 10 листопада 2011, 15:08
- Тимошенко: «Онопенку поставили вимогу піти з посади» / Радіо Свобода, 04.02.2011
- Онопенка залишили на посаді голови ВСУ / Kyiv Post, 11 марта 2011, 12:53[недоступне посилання з липня 2019]
- . Архів оригіналу за 26 серпня 2012. Процитовано 19 серпня 2012.
- . Архів оригіналу за 28 січня 2014. Процитовано 19 квітня 2013.
| Попередник: | 3-й Міністр юстиції України 27 жовтня 1992- 7 серпня 1995 | Наступник: |
| Кампо Володимир Михайлович | Головатий Сергій Петрович |
| Попередник: | Голова Верховного Суду України 2 жовтня 2006 — 29 вересня 2011 | Наступник: |
Маляренко Василь Тимофійович | Пилипчук Петро Пилипович |