Євге́н Кири́лович Марчу́к (28 січня 1941, Долинівка, Гайворонський район, Одеська (нині Кіровоградська) область, УРСР — 5 серпня 2021, Київ) — український державний діяч, 4-й Прем'єр-міністр України (керував урядом: 6.03.1995 (до 8.06.1995 — в. о.) — 27.05.1996), генерал армії України, кандидат юридичних наук, Народний депутат II та III скликань.
| Євген Кирилович Марчук | |
|---|---|
| | |
| 6-й Міністр оборони України | |
| 25 червня 2003 — 23 вересня 2004 | |
| Президент | Леонід Кучма |
| Прем'єр-міністр | Віктор Янукович |
| Попередник | Володимир Шкідченко |
| Наступник | Олександр Кузьмук |
| 4-й Прем'єр-міністр України | |
| 6 березня 1995 (до 8 червня, в. о.) — 27 травня 1996 | |
| Президент | Леонід Кучма |
| Попередник | Віталій Масол |
| Наступник | Павло Лазаренко |
| 1-й Голова Служби безпеки України | |
| 6 листопада 1991 — 12 липня 1994 | |
| Президент | Леонід Кравчук |
| Попередник | Микола Голушко |
| Наступник | Валерій Маліков |
| Народився | 28 січня 1941 Долинівка, Гайворонський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 5 серпня 2021 (80 років) Київ, Україна |
| Похований | Байкове кладовище |
| Відомий як | політик |
| Громадянство | СРСР→ Україна |
| Національність | українець |
| Alma mater | Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка |
| Політична партія | СДПУ(О), Партія Свободи |
| У шлюбі з | Лариса Олексіївна Івшина |
| Діти | сини Тарас і Вадим |
| Звання | Генерал армії України |
| Нагороди | |
| Підпис | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Біографія Редагувати
Народився 28 січня 1941 року в с. Долинівка Гайворонського району Одеської області (нині Кіровоградська область) у селянській родині. 1963 року закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту за спеціальністю вчитель української мови і літератури та німецької мови.
З 1963 року працював у складі 1-го управління (зовнішня розвідка) Комітету державної безпеки УРСР. До середини 70-х років перебував на оперативних посадах за кордоном, у тому числі й Німеччині. Знав чотири іноземні мови (англійську, німецьку, іспанську та російську).
З кінця 70-тих років працював в Україні на посаді заступника керівника 5-го управління КДБ СРСР. Майже 4 роки очолював комісію по реабілітації жертв політичних репресій.
Станом на червень 1991 року — перший заступник керівника КДБ СРСР. Генерал армії України (звання присвоєно указом Президента України 23 березня 1994 року).
5 червня 1991 року на засіданні Верховної Ради УРСР Марчука призначили міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР.
За поданням Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука 6 листопада 1991 року Верховна Рада України призначила Марчука першим Головою Служби безпеки України (1991—1994).
Указом Президента Кравчука (№ 348/94) від 1 липня 1994 року (між першим і другим туром президентських виборів) Марчука призначили віцепрем'єр-міністром в Уряді Віталія Масола.
А восени того ж року, 31 жовтня, Указом новообраного президента Леоніда Кучми (№ 647/94) Марчука призначено першим віцепрем'єр-міністром України — головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. У зв'язку з тим, що прем'єр-міністр Масол подав у відставку з посади керівника уряду, президент Кучма указом від 3 березня 1995 року (№ 166/95) призначив Марчука виконувачем обов'язків прем'єр-міністра.
Під час підписання Конституційного договору між президентом і парламентом (08.06.1995. № 1к/95-ВР) указом президента Кучми (№ 433/95) перший віце-прем'єр-міністр Євген Марчук призначений прем'єр-міністром України.
На початку цих призначень, у «Народній газеті» вийшла замітка, підписана групою осіб, у якій ці особи висловили протест такому призначенню в самостійній Україні, зазначивши, що Євген Марчук здобув високу посаду генерала КДБ і переїхав з Полтави до Києва за те, що вони були передані до суду та ув'язнені з подачі Марчука. Ці особи в кав'ярні вели бесіди на тему незалежної України, а офіцер КДБ Марчук був відповідальний за їхнє прослуховування.
Згідно з тодішнім законодавством (1995 р.) Марчук, бувши державним службовцем, мав право балотуватися до Верховної Ради. У грудні 1995 року на довиборах до Верховної Ради по Миргородському виборчому округу (№ 324) Марчука у першому турі обрали народним депутатом, а відтак у парламенті —— до Комітету з питань оборони і державної безпеки. У жовтні 1996 року він очолив фракцію «Соціально-ринковий вибір».
Розбіжності у поглядах із президентом і його оточенням на подальший розвиток держави все більше давалися взнаки і Кучма своїм указом від 27 травня 1996 року (№ 378/96) звільнив Євгена Марчука «з посади прем'єр-міністра України у зв'язку з виконанням ним функцій і повноважень народного депутата України на постійній основі». Пояснення Адміністрацією Президента Кучми такого рішення в публічному дискурсі набуло фольклорного виразу: «за створення власного політичного іміджу».
У березні 1998 року на виборах до ВРУ, не вступаючи до партії СДПУ(о), увійшов під № 2 до її списку, очолюваного Леонідом Кравчуком (1991—1994). Ставши народним депутатом, обраний керівником фракції СДПУ(о) (квітень — грудень 1998), а згодом очолив Комітет з питань соціальної політики та праці (липень 1998 — лютий 2000). Через те, що СДПУ(о) ухвалила рішення підтримати Кучму на президентських виборах 1999 року, Марчук у грудні 1998 року склав із себе повноваження керівника фракції цієї партії в парламенті, а невдовзі взагалі вийшов з її складу і приєднався до депутатської групи «Незалежні».
Брав участь у виборах президента України 1999 року, де у першому турі набрав 2 138 356 голосів (8,13 %), посівши 5 місце з 13 претендентів.
Указом президента Кучми від 10 листопада 1999 року (№ 1453/99) Марчук був призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.
З червня 2003 року до вересня 2004 року — Міністр оборони України. За час перебування на цій посаді брав участь у врегулюванні конфлікту щодо острова Тузла.
19 травня 2008 призначений радником (поза штатом) президента Ющенка.
10 грудня 2014 року очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО. За словами Валентина Наливайченка, Євген Марчук мав представляти й координувати всю діяльність міжнародної співпраці в питаннях безпеки у форматі Україна — НАТО, Україна — ЄС.
З травня 2015 року — представник України у підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах щодо ОРДЛО.
З 21 листопада 2018 року розпорядженням Президента Порошенка уповноважений представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання Російсько-української війни в ОРДЛО замість Леоніда Кучми. Марчук здійснював цю діяльність на громадських засадах. Залишив посаду 19 травня 2019 року.
Помер 5 серпня 2021 року. Коронавірусна хвороба загострила захворювання, що спровокувало гостру серцево-легеневу недостатність. Був похований 7 серпня 2021 року на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 42а).
Родина Редагувати
- Дружина Лариса Івшина, головний редактор газети «День»
- двоє синів від першого шлюбу: Тарас і Вадим
- кілька онуків
Відзнаки та нагороди Редагувати
- Орден Свободи (23 серпня 2021, посмертно) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 30-ї річниці незалежності України
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (27 січня 2001) — за визначні заслуги у зміцненні національної безпеки України, плідну державну і політичну діяльність
- Відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя» (29 січня 1996)
- орден Трудового червоного прапора
- Командорський хрест із зіркою за заслуги перед Польщею
- 7 медалей
- Лауреат української премії ім. Сковороди (1997)
- Кандидат юридичних наук
Публікації Редагувати
- Україні буде складно аргументувати введення миротворців ООН: потрібно визнати або війну з РФ, або громадянський конфлікт [ 27 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Гордон, blog, 25 серпня 2017 16.37
- Марчук Є. К. Виступи. Інтерв'ю. Статті. 1, 2 книги — К., Знання, 1998. — 463 с.
Примітки Редагувати
- Munzinger Personen
- Постанова Верховної Ради України від 2 березня 2000 року № 1506-III «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Марчука Є.К.»
- . ZAXID.NET. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
- Прищепа, Ярослав (6 серпня 2021). . Суспільне | Новини. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
- (uk-UA). Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021.
- Указ Президента України від 23 березня 1994 року № 111/94 «Про присвоєння Є. Марчуку військового звання»
- Постанова Верховної Ради УРСР від 5 червня 1991 року № 1148-XII «Про призначення Державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій Української РСР»
- . РБК-Україна. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
- Постанова Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1794-XII «Про призначення Голови Служби національної безпеки України»
- Указ Президента України від 1 липня 1994 року № 348/94 «Про призначення Є. Марчука Віце-прем'єр-міністром України»
- Указ Президента України від 31 жовтня 1994 року № 647/94 «Про призначення Є. Марчука Першим віце-Прем'єр-міністром України - Головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю»
- Указ Президента України від 3 березня 1995 року № 166/95 «Про покладення на Є. Марчука виконання обов'язків Прем'єр-міністра України»
- Указ Президента України від 8 червня 1995 року № 433/95 «Про призначення Є. Марчука Прем'єр-міністром України»
- Указ Президента України від 27 травня 1996 року № 378/96 «Про увільнення Є. Марчука з посади Прем'єр-міністра України»
- . Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
- Указ Президента України від 10 листопада 1999 року № 1453/99 «Про призначення Є. Марчука Секретарем Ради національної безпеки і оборони України»
- Указ Президента України від 25 червня 2003 року № 550/2003 «Про призначення Є. Марчука Міністром оборони України»
- Указ Президента України від 23 вересня 2004 року № 1114/2004 «Про звільнення Є. Марчука з посади Міністра оборони України»
- УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 455/2008 Про призначення Є.Марчука Радником Президента України
- Марчук очолив секретаріат із координації співпраці з НАТО — глава СБУ [ 10 лютого 2015 у Wayback Machine.] // interfax, 13:47 10.12.2014
- . Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
- ↑ . Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 22 листопада 2018.
- . Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 3 червня 2019.
- . Українська правда. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
- . SSU. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
- . РБК-Україна. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
- . Архів оригіналу за 8 серпня 2021. Процитовано 8 серпня 2021.
- . 24 Канал. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
- . LIGA. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
- . Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 25 серпня 2021.
- Указ Президента України від 27 січня 2001 року № 59/2001 «Про нагородження Є. Марчука орденом князя Ярослава Мудрого»
- Оружие от президента. Полный список владельцев именных пистолетов [ 10 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Александр Хорольский, Денис Иванеско / ІнА «Українські Новини», 8 грудня 2016 р. (рос.)
Джерела та література Редагувати
- Помер Євген Марчук [ 5 серпня 2021 у Wayback Machine.]// Укрінформ, 05.06.2021
- В. В. Головко. Марчук Євген Кирилович [ 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 541. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- І. Г. Оніщенко. Марчук Євген Кирилович [ 27 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Л. В. Губерський. Марчук Євген Кирилович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4
- В. В. Головко. Марчук Євген Кирилович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. 428 ISBN 978-966-611-818-2
Посилання Редагувати
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С» [ 17 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Марчук Євген Кирилович — Парадокси сучасного українського війська «Воєнна історія» № 4—6 за 2004 рік [ 11 вересня 2007 у Wayback Machine.]
| Попередник: | Міністри оборони України 25 червня 2003 — 23 вересня 2004 | Наступник: |
| Шкідченко Володимир Петрович 12 листопада 2001 — 25 червня 2003 | Кузьмук Олександр Іванович 24 вересня 2004 — 3 лютого 2005 |
| Попередник: | 1-й Голова Служби безпеки України 6 листопада 1991 — 12 липня 1994 | Наступник: |
| Голушко Микола Михайлович | Маліков Валерій Васильович |
| Попередник: | Прем'єр-міністр України 6 березня 1995 — 27 травня 1996 | Наступник: |
| Масол Віталій Андрійович | Лазаренко Павло Іванович |