Олекса́ндрівка — село в Хустській міській громаді у Закарпатській області в Україні. Колишня назва — Шандрово. Почесним жителем села є Петро Васильович Попович. Петро Васильович Попович є відмінником міністерства охорони здоров’я, заслуженим лікарем України, нагороджений відзнакою Верховної Ради, обласної Ради і Облдержадміністрації, а також Почесною відзнакою МНС України, почесною відзнакою Товариства Червоного Хреста України, французьким гуманітарним знаком Ротаріанського руху.
| село Олександрівка | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Закарпатська область |
| Район | Хустський район |
| Громада | Хустська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA21120250210062297 |
| Основні дані | |
| Населення | 2279 |
| Площа | 16 км² |
| Густота населення | 0 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 90444 |
| Телефонний код | +380 31-42 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°08′15″ пн. ш. 23°30′36″ сх. д. / 48.13750° пн. ш. 23.51000° сх. д.Координати: 48°08′15″ пн. ш. 23°30′36″ сх. д. / 48.13750° пн. ш. 23.51000° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 260 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 90444, с. Олександрівка, вул. Миру, 112 |
| Карта | |
Олександрівка | |
Олександрівка | |
| Мапа | |
| Олександрівка у Вікісховищі |
Історія ред.
Перша згадка у 1455-році як Sandorfalva (Bélay 189), 1465: Sandorfalva (Csánki 1: 452), 1550: Sandorfalva (KárolyiOkl. 3: 257), 1725: Sándorfalva (Revizki), 1773: Sándorfalva, Sandresty, Sandrova (LexLoc. 135), 1808: Sándorfalva, Sandresty, Ssándrova (Lipszky: Rep. 578), 1828: Sándorfalva, Sandrowo (Nagy 199), 1838: Sándorfalva (Schem. 62), 1851: Sándorfalva (Fényes 4: 8), 1877: Sándorfalva, Sándorovo (Hnt.), 1913: Ósándorfalva (Hnt.), 1925: Šandrovo (ComMarmUg. 13–4), 1944: Ósándorfalva, Шандрово (Hnt.), 1983: Олександрівка, Александровка (ZO).
Село було заселено угорськими поселенцями у верхній частині потоку Секленце на початку 15 століття та належало родині Росалія Куна. Пізніше його власниками ставали інші угорські дворяни з родин Кемені, Реті, Толді та Шолосі.
Слава села на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу — сильно солену воду, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад який утворився від сильної концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з'їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою. Одиноко стоїть криниця посеред села і чекає на своє відродження, адже соляної води — ропи там не поменшало.
Осойк
Осойк - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з селом Олександрівка рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967
Перша згадка у першій половині ХІХ століття.
Стінка
Стінка - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Обєднане з селом Олександрівка рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967
Перша згадка у першій половині ХІХ століття.
Церква святої Параскеви ред.
Окрасою села є дерев'яна церква св. Параскеви П'ятниці, збудована у XV ст. і перебудована 1753 року.
Церква св.Параскеви та дзвіниця
Дві дерев’яні будівлі – церква св. Параскеви (XV ст. – 1753 р.) і розташована на захід від неї дзвіниця (XIX ст.) – ефектно завершують високий мальовничий пагорб у центральній частині села, посилюючи виразність навколишніх гірських краєвидів.
Церква в своїй основі має три послідовно розташовані по осі захід-схід зруби: прямокутний, витягнутий у поперечному напрямку бабинець, рівношироку з ним наву квадратної в плані форми та витягнутий у поздовжньому напрямку прямокутний вівтар. Центральний та східний зруби перекриті коробовим склепінням, а західний – плоскою стелею, причому приміщення бабинця та вівтаря помітно поступаються наві за висотою. Ця традиційна для української дерев’яної церкви структура внутрішнього простору ускладнена ззовні влаштуванням високої каркасної вежі над бабинцем, а також перепадом рівнів двосхилого даху над навою та трисхилого – над вівтарем. Завдяки цьому загальна композиція храму набула підкреслено асиметричного характеру, а головний акцент у сприйнятті споруди перемістився на її західний фасад. Крім послідовного нарощування об’ємів у західному напрямку, це досягнуто влаштуванням перед головним входом ажурної аркади-галереї на різьблених стовпчиках, а над нею (в основі вежі) – ще однієї аркади, трохи менших розмірів. Обидва елементи вирізняються тонким моделюванням форми та вишуканими пропорціями, логічно завершуючись у пластичному вінчанні західної вежі з аркадою-галереєю, підсябиттям і стрімким готичним шпилем з чотирма декоративними маківками біля його основи.
Довершеність архітектурних форм пам’ятки доповнюється декоративно-пластичним вирішенням інтер’єру, у якому провідна роль належить настінним малюванням нави, виконаним у 1779 р. майстром “Стефаном, маляром Теребельським”, а також монументальному чотириярусному іконостасу 17 – 18 ст. Зазначені особливості пам’ятки та її ефектне розташування серед навколишньої забудови дають змогу вважати її одним з найкращих зразків дерев’яних храмів хустської групи.
У середині XIX ст. стіну церкви прорізали. Вівтар, перекритий коробовим склепінням, відгороджено чотирирядним іконостасом.
У 1751 р. так описано церкву: “Дерев’яна з вежею в дуже бідному стані, скоро розпадеться. Образами якось прикрашена… Свічник один дерев’яний… Книги літургічні всі належать церкві… Посвячена св. Параскевії”. Відомо, що церкву переносили в межах села.
Пам’ятку відреставровано архітектором І. Могитичем у 1969 р.
Дзвіниця розташована на захід від храму і відіграє роль важливого акценту в архітектурно-просторовій організації ансамблю і всієї навколишньої забудови Це двоярусна, квадратна в плані споруда каркасної конструкції. В її основі та завершенні влаштовано дві традиційні аркади-галереї на стовпчиках. Своєрідне вінчання дзвіниці з додатковим заломом, як і певний схематизм у вирішенні її окремих елементів, свідчать про більш пізнє походження цієї споруди, цінність якої визначається насамперед її містобудівним значенням.
Церква св. великомучениці Параскевії. 1934.
Дерев’яну церкву споруджено у манері, характерній для православних церков 1920-х – 1930-х років. Головне приміщення з крилосами утворює в плані грецький хрест. Невелика вежа на західному фасаді увінчана дещо масивною грушеподібною банею. Приміщення при вході добудували пізніше.
Галерея ред.
Відомі уродженці ред.
- Іван Колос (1911—1996) — український поет.
- Василь Ґабор (* 1959) — український письменник і літературознавець.
- Іван Герег (1944—2018) — український радянський футболіст.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олександрівка (Хустський район) |
- Церква в Олександрівці та її стінопис на сайті «Дерев'яні храми України»
- Інформація про село Олександрівка та церкву св. Параскеви
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |