Одеське театрально-художнє училище — універсальний навчальний заклад, розташований в Одесі (Україна).
Одеське театрально-художнє училище. Редагувати
Готує молодших спеціалістів з базовою вищою освітою спеціальностями: гримери художники; модельєри-художники театру і кіно; художники-постановники; художники-майстри театральної і кіноляльки; художники по світлу; звукорежисери; режисери народних театрів, театральних свят і обрядів; режисери — керівники аматорських кіно-фото-відеостудій. В училищі проводиться підготовка акторів для професійних театрів півдня України.
Історія Редагувати
Одеське театрально-художнє училище з'явилося на освітній карті півдня України в грудні 1920 року. Спочатку навчальний заклад існував на базі 1-ї Держстудії і мав всього два факультети: драматичний і балетний. Проте вже в той час училище могло похвалитися своїми традиціями і істотним творчим багажем, так як створено воно було на базі ОХТУ ім. М. Б. Грекова, ОТХТУ, ліквідованого ТУ №2 кіномеханіків і, почасти Державного училища культури, і цілком природно було б вважати його культурним спадкоємцем усіх цих навчальних закладів. Серед викладачів Одеського театрально-художнього училища можна назвати таких видатних особистостей, як В. Сосновський, Ю. Олексєєв, К. Стамеров — справжніх майстрів своєї справи.
Випускниками училища були багато найбільших акторів і режисерів України, Росії та колишнього СРСР: народний артист України Л. Осика, народний артист Росії Г. Губенко, народний артист СРСР В. Самойлов, народний артист Латвії А. Кац та інші. Училище також подарувало театральному світі прекрасних художників-постановників — заслуженого художника Росії, лауреата премії Ленінського комсомолу О. Шейнциса і заслуженого художника України Н. Вілкуна.
Одеське художнє училище Редагувати
Історія Одеського художнього училища починається задовго до жовтневого перевороту 1917 року і сходить до найперших зборів художників в Одесі — ще при царській Росії. Так, архівні документи свідчать, що 28 лютого 1865 року в Одесі було створено Товариство витончених мистецтв, в яке входили художники, вчителі малювання, фотографії, а також представники місцевої різночинної інтелігенції і навіть купці і аристократи. Першим президентом Товариства був князь С. М. Воронцов, потім після його смерті президентом став Великий князь Володимир Олександрович, ім'я якого і було присвоєно Товариству (а згодом — училищу) після його смерті у 1909 році. З самого початку Статут Товариства так визначав напрямок його діяльності: «розвивати смак і розуміння живопису у всіх верствах населення, а також заснувати в Одесі громадську картинну галерею, при ній школу для навчання живопису всіх видів, для ремісників — малювання і креслення, пристосованого до техніки». Для суспільства тих років це було воістину революційним починанням, свого роду спробою прищепити відчуття художнього смаку і краси широким верствам населення. Крім того, знаючи, наскільки багата Російська імперія на безіменні, прості, але унікальні таланти (досить згадати роботи анонімних кріпаків майстрів в царських і княжих резиденціях), суспільство бачило своє завдання ще й в тому, щоб виявляти подібні самородки і скільки можливо розвивати їхні здібності. Так як більшість таких людей були низького походження і не могли б оплатити навчання в художній школі, для талановитих вихідців з бідних сімей було передбачено безкоштовне навчання.
Вже 1 травня 1865 року була відкрита Художня школа, офіційно звана Школою креслення і малювання при Товаристві витончених мистецтв, і першим її директором і методистом був призначений художник Фрідріх Мальман. Викладачами Школи стали художники — члени Товариства витончених мистецтв, і більшість з них погодилися поділитися своїми знаннями і майстерністю безкоштовно. Це благородне починання дозволило багатьом талановитим, але на жаль, бідним талантам проявити себе і навчитися художній справі. Більшість студентів школи належали до робітничого і ремісничої класу, і приїжджали вони не тільки з Одеси або з південних губерній тодішньої імперії, а й з Санкт-Петербурга, Москви, Новгорода і навіть Варшави. Надходили в Школу люди різного різного віку — від 7 до 33 років.
З 1 вересня 1869-го навчальний рік в Художній школі розділили на два семестри, а 1876-го Школа «розширилася»: рішенням Одеської міської думи Школі було надано ділянку в центральній частині міста під будівництво спеціальної будівлі для навчання малюнку і живопису.
Окремою і дуже яскравою сторінкою в історії Одеської художньої школи можна вважати той період, коли директором її був Олександр Андрійович Попов (1852 — 1919). Свого часу він закінчив Санкт-Петербурзьку Академію мистецтв з великою і малою золотими медалями, чотири роки стажувався у Франції і Італії. При Олександрі Попові Одеська художня школа була визнана одним з кращих художніх навчальних закладів імперії. Заслуговує на увагу відгук про Школу великого І. Рєпіна: «Одеська школа — єдина в Росії школа, яка вчить правильному розумінню і погляду на мистецтво». З плином часу Школа розвивалася, зростала викладацька майстерність метрів, розширювалися естетичні горизонти закладу і всіх, хто в ньому навчався. У 1885 р для підвищення рівня освіти і для залучення в Школу схильних до мистецтва людей, при Одеській художній школі було відкрито загальноосвітнє училище 1-го розряду, до якого могли надходити абітурієнти без обмежень за віком. Нове училище складалося з шести класів, з яких четвертий додатковий призначався для тих, хто поставив собі за мету вступити на архітектурне відділення Імператорської Академії мистецтв. Про те, наскільки високим був рівень викладання в Одеській художній школі і загальноосвітньому училище, свідчить крім іншого наступний факт. У 1886 році особам, які закінчили Школу і Училище, рескриптом августійшого Президента Імператорської Академії мистецтв Великого князя Володимира Олександровича було надано право вступу в Академію без конкурсного іспиту на живописне відділення і по контрольному випробуванню з фізики і математики — на архітектурне відділення.
У той час Художня школа мала два відділення — художньо-живописне і креслярсько-будівельне і складалася з таких класів:
- елементарний (малювання з дротяних моделей і геометричних тіл);
- орнаментних (моделювання з гіпсу);
- гіпсово-головний;
- гіпсово-фігурний;
- натурний, з паралельними класами для живописців: натюрморт (для учнів фігурного класу) і етюдного (для учнів натурного класу), художньої анатомії і перспективи (для учнів не раніше головного класу).
Радянський період Редагувати
Ще 1919 року Художнє училище, яке мало на той час ім'я Великого Князя Володимира Олександровича, було реорганізовано у Вище і Середнє художні училища, директором яких став академік Б. В. Едуардс. А з 1921 р. навчальний заклад (тепер — гордість радянської Росії) став називатися Академією образотворчого мистецтва, згодом і ця назва була перетворена, і навчальний заклад перетворився в Інститут образотворчих мистецтв, а пізніше в Технікум. У 1923-24 навчальному році Інститут образотворчих мистецтв у своєму розпорядженні трьома факультетами:
- архітектурним;
- живописно-скульптурним;
- факультетом прикладного мистецтва з майстерні декоративно-монументального (фрескового) живопису, театрально-декораційного майстерні, майстерні поліграфічного виробництва, керамічної майстерні і експериментальної майстерні з вивчення художніх фарб і матеріалів.
З 1924-го офіційна назва Одеського художнього училища — Одеський Політехнікум образотворчих мистецтв, офіційний статус — вищий навчальний заклад, що готує фахівців у галузі образотворчого мистецтва. Спектр спеціальностей, пропонованих політехнікуму, надзвичайно широкий: це і архітектори, і художники, і декоратори, і поліграфісти, і художники фрескового живопису, і скульптори, і художники станкового живопису.
З тих пір Одеське художнє училище кілька разів змінювало свою назву — від Одеського художнього інституту до Одеського художнього технікуму (у зв'язку з відкриттям художнього інституту в Києві).
Румунська окупація Редагувати
З 1941 по 1944 рр. Одеса перебувала під румунською окупацією. В цей час в приміщеннях Одеського художнього технікуму румунська влада організувала Академію витончених мистецтв, з румунською адміністрацією на чолі. Румунська адміністрація проводила фактичне розграбування фондів училища: були розграбовані запасники училища, студентські роботи вивозилися підводами; знищено рисунки; сильно постраждав музей Училища: були втрачені колекції порцеляни, скульптури, фаянсу, слонової кістки, збори бронзових медалей, присвячених пам'ятним подіям в історії Росії, гіпсові зліпки скульптур Парфенона і Пергама. Розграбована бібліотека — зокрема, вивезено близько 1000 найбільш цінних книг на іноземних мовах з історії живопису і мистецтва. У Румунію вивозилося обладнання класних кімнат.
Після Другої світової війни Редагувати
На перший план в образотворчому мистецтві Одеси вийшли випускники та вихованці училища Л. Мучник, К. Філатов, А. Ацманчук, В. Басанець, В. Токарев, Н. Зайцев, Д. Фруміна і інші. До столітнього ювілею закладу йому було присвоєно ім'я одного з найвидатніших випускників училища, М. Б. Грекова. Так в Одесі з'явилася Грековка — знаменита своїми талантами, добрими традиціями і високою якістю освіти, а відтепер і точним ім'ям.
Період незалежної України Редагувати
У 1997 році рішенням Уряду на базі Художнього училища та театрально-художнього створено Одеське театрально-художнє училище ім. М. Б. Грекова.
І зрештою 2007 року в Одесі організовано Одеське театрально-художнє училище, яке і сьогодні приймає абітурієнтів, навчає талановитих студентів і готує справжніх фахівців такого тонкого художнього напряму.
Спеціалізації і відділення Редагувати
В даний час Одеське театрально-художнє училище навчає студентів за дев'ятьма спеціальностями:
- Гримерне мистецтво;
- Костюмерне оформлення вистав та кіно;
- Художнє оформлення вистав;
- Бутафорське мистецтво;
- Акторська майстерність;
- Світлотехнічне забезпечення видовищних заходів;
- Звукорежисура;
- Режисура масових видовищних заходів;
- Кіно-фото-відео справа;
на двох відділеннях:
- театрально-художнє;
- народної художньої творчості.
Видатні викладачі Редагувати
В різний час в Одеському театрально-художньому училищі викладали В. Василько, В. Сосновський, Борис Лоренцо, Киріак Костанді, Геннадій Ладиженський, Л. Іоріні, А. Красовський, Вільє де Ліль Адани, брати Цезар і П'єро Боні та інші.
Відомі випускники Редагувати
- Анисфельд Борис Ізраїлевич (1878 — 1973) — російський і американський художник, сценограф.
- Бондаревський М.
- Браз Йосип Еммануїлович (1873 — 1936)
- Бродський Ісаак Ізраїльович (1883 — 1939) — російський радянський живописець і графік.
- Буковецький Євген Йосипович (1866 — 1948)
- Бурлюк Давид Давидович (1882 — 1967) — російський поет, художник, один з основоположників російського футуризму.
- Винник Павло Борисович (1925 — 2011) — радянський і російський актор, народний артист Росії.
- Греков Митрофан Борисович (1882 — 1934) — радянський художник-баталіст.
- Данько Микола Іванович (нар. 1956) — український театральний художник. Головний художник Київського державного академічного театру ляльок
- Йофан Борис Михайлович (1891 — 1976) — радянський архітектор, автор нездійсненого проекту палацу Рад.
- Кандинський Василь Васильович (1866 — 1944) — російський живописець, графік і теоретик образотворчого мистецтва, один з основоположників абстракціонізму.
- Кравцова Катерина Едуардівна (нар. 1974) — російська художниця.
- Константинов Костянтин Тимофійович (1915 — 2003) — молдавський і радянський актор театру і кіно. Народний артист Молдавської РСР.
- Лепетіч Н.
- Наумов Анатолій Михайлович — художник-постановник Одеської кіностудії.
- Пастернак Леонід Осипович (1862 — 1945) — російський живописець і графік.
- Резніков Віктор Олександрович (нар. 1937) — радянський і український художник-графік.
- Рубо Франц Олексійович (1856 — 1928) — російський художник-панорамістів, академік і керівник батальної майстерні Академії мистецтв.
- Савко Олександр Андрійович (нар. 1957) — російський художник.
- Сова Андрій Корнійович (1912 — 1994) — радянський і український комедійний актор, Народний артист УРСР, випускник училища 1938 року.
- Шульга Іван Миколайович (1889 — 1956) — російський і радянський живописець, графік.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- станом на січень 2014 р. Відділення «Звукорежисури» на ліцензоване.