Оголошення війни

Оголошення війни — юридична, дипломатична процедура в міжнародному праві та міжнародній політиці, яка полягає в офіційному, в установленому порядку повідомленні однією державою іншої про припинення між ними миру та перехід у стан війни.

Процедура

У відповідності з Гаазькою конвенцією про початок військових дій 1907 року (Україна є її учасником), початок військових дій між державами не повинен починатися без попереднього і недвозначного попередження у вигляді мотивованого оголошення війни або у формі ультиматуму з умовним оголошенням війни.

Оголошення війни, відповідно до міжнародного права, відбувається:

• шляхом звернення до власного народу;
• шляхом звернення до народу або уряду держави-супротивника;
• шляхом звернення до світової спільноти.

Ультиматум, як особливий спосіб оголошення війни, — категорична вимога одного уряду до іншого, яка не допускає ніяких подальших спорів і заперечень, з погрозою, що у разі невиконання цієї вимоги до спливу певного строку уряд, що пред'явив ультиматум, вживе відповідних заходів. Фактично ультиматум є загрозою війни.

Про стан війни необхідно одразу повідомити нейтральним державам.

Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується власне воєнними діями, означає початок юридичного стану війни.

Оголошення війни й агресія

Положення Гаазької конвенції не втратило своєї чинності. Проте, згідно з визначенням агресії, прийнятим на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., оголошення війни, що не є актом самозахисту, відповідно до статті 51 Статуту ООН, не може вважатися фактом, що перетворює незаконну війну на правомірну. Початок агресивної війни без її оголошення є обставиною, що обтяжує та підвищує відповідальність агресора.

В статті 3, яка дає визначення агресії, написано, що актом прямої агресії, незалежно від того, чи була оголошена війна, чи ні, є:

• вторгнення або напад збройних сил держави на територію інших держав, або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка із застосуванням сили анексія території іншої держави або частини її;
• бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
• блокада портів або узбережжя держави збройними силами іншої держави;
• напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили або морські і повітряні флоти іншої держави;
• застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з державою, що їх приймає, з порушенням умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їхнього перебування на такій території після припинення дії угоди тощо.

Правові наслідки

У більшості держав світу, глава держави, який є одночасно Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил, має повноваження оголошувати стан війни з іншою країною, з подальшим схваленням такого рішення парламентом.

Оголошення війни, навіть без початку військових дій, означає у державі початок юридичного стану війни і має певні правові наслідки для усіх воюючих сторін:

• припиняються дипломатичні і консульські зносини між державами, відкликається персонал посольств і консульств (дипломатам надається право безперешкодно залишити територію супротивника);
• припиняють чинність політичні договори (про ненапад, нейтралітет, про воєнний союз, економічні та культурні угоди між воюючими державами). Деякі багатосторонні договори припиняють свою дію у відносинах між державами, які беруть участь у війні;
• починають діяти міжнародні норми, прийняті спеціально для періоду збройного конфлікту (союзні договори, договори про взаємну і військову допомогу, договори стосовно правил ведення війни, причому останні не можуть бути денонсовані тощо);
• майно, що є власністю ворожої держави (за винятком майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації;
• торгові судна воюючих, що знаходилися до початку війни у ворожих портах, повинні залишити порт супротивника (для цього встановлюється розумний термін для вільного виходу з територіальних вод держави-супротивника — індульт, після закінчення якого такі судна підлягають реквізиції і затриманню до закінчення війни незалежно від їхньої приналежності (державі, приватним компаніям або окремим особам); військові кораблі підлягають обов'язковій реквізиції;
• до громадян країни-противника може застосовуватися спеціальний режим: їх право на вибір місця проживання обмежується; вони можуть бути інтерновані або примусово поселені в певному місці (статті 41, 42 «Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни» 1949 р.).
• власні громадяни кожної з воюючих держав поділяються на мирне населення і збройні сили.

Історія

У стародавньому світі знаходили різні пояснення для виправдання насильницьких дій щодо території іншої країни. Ймовірно, першим звичаєм ведення війни і першою вимогою справедливої війни було її обов'язкове оголошення. У Стародавній Греції напад без офіційного проголошення війни вважався дикістю.

У Законах Ману Стародавньої Індії війна розглядалася як крайній засіб вирішення суперечок. Тому перед оголошенням війни потрібно було висунути ультиматум іншій стороні з висловленням конкретних вимог.

У Стародавньому Римі процедура оголошення війни набула досконалості. Римський політик і філософ Марк Туллій Цицерон визнавав існування права, що регулює введення війни. Законною і справедливою вважалася війна не тільки з поважної причини (наприклад, самооборона), але і та, яка оголошена після виконання процедур. Спочатку проводилася складна процедура висловлення претензій, якщо вони не були задоволені, то через 33 дні вони повторювалися в більш категоричній формі. Далі сенат відкритим голосуванням вирішував питання про оголошення війни. Рішення сенату затверджувалося Народними зборами. за 3 дні до виступу кидався закривавлений спис у бік ворога на кордоні з ним.

Мусульманські традиції ведення війни, які сформувалися в ході арабських походів VII–X ст. і частково спиралися на заповіді Корану, вимагали не починати війну без її оголошення.

У Середні віки правила оголошення війни спочатку не використовувалися. Проте у XII ст. оголошення війни стало обов'язковим скрізь. Італійські міста-комуни, посилаючи ворогові рукавичку, стали першими в Європі, хто суворо дотримувався цього правила. До XVI ст. оголошенням війни був якийсь формальний, навіть урочистий акт. Надалі цим стало чисто дипломатичне повідомлення, інколи навіть без висунення конкретних претензій.

Див. також

• Неоголошена війна
• Стан війни
• Воєнний стан

Примітки

1. Кириченко С. О., Лобко М. М., Семененко В. М. Щодо питання правового режиму воєнного стану і стану війни // Наука і оборона : журнал. — 2019. — № 2. — С. 9—16.

Джерела

• Бескоровайний С. Я. Види збройних конфліктів та їх правове регулювання // Юридична наука. — 2014. — № 3. — С. 116—126.
• Денисенко В. В. Поняття справедливої війни та правова регламентація та її оголошення у стародавньому Римі // Вісник Запорізького національного університету : збірник наукових праць. — Запоріжжя, 2009. — № 2. — С.15-21.
• Міжнародне право : навч. посібник / за ред. М. В. Буроменського — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 336 с. — ISBN 966-667-174-3.
• Пронюк Н. В. Сучасне міжнародне право : навч. посібник. — 2-е вид., змін. та доп. — К. : КНТ, 2010. — 344 с.
• Репецький В. М., Лисик В. М. Поняття та ознаки воєнних злочинів // Альманах міжнародного права . — 2009. — Вип. 1. — С. 120—125.
• Теліпко В. Е., Овчаренко А. С. Міжнародне публічне право : навч. посібник / за заг. ред. В. Е. Теліпко. — К. : Центр учбової літератури, 2010. — 608 c. — ISBN 978-611-01-0077-9.
• Тимченко Л. Д., Кононенко В. П. Міжнародне право : підручник. — К. : Знання, 2012. — 631 с.

Література

• Ржевська В. С. Війни оголошення // Українська дипломатична енциклопедія : у 2-х т. / редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К : Знання України, 2004 — Т. 1 — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
• Оголошення війни // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.