Облога Сігетвара (тур. Zigetvar Kuşatması) — облога невеликої угорської фортеці Сігетвар армією Османської імперії на чолі з султаном Сулейманом I, що тривала з 6 серпня по 8 вересня 1566 року. Сігетвар знаходився на території Угорщини, що належала Габсбурзькій імперії, фортецю обороняли хорвати та угорці на чолі з баном Хорватії Міклошем Зріньї. Хоча османська армія перемогла і захопила місто, сам султан Сулейманом I помер під час облоги та внаслідок великих втрат протягом облоги бойовий дух османської армії суттєво впав.
| Облога Сігетвара | |
|---|---|
| Османські війни в Європі | |
| Координати: 46°03′03″ пн. ш. 17°47′49″ сх. д. / 46.050833333361111954° пн. ш. 17.79694444447222423° сх. д. | |
| Сторони | |
| Імперія Габсбургів Угорське королівство Хорватське королівство | Османська імперія Східно-Угорське королівство |
| Командувачі | |
| Міклош Зріньї † | Соколлу Мехмед-паша Сулейман I Пишний † |
| Військові сили | |
| 2300 воїнів, з яких близько 1600 хорвати, решта — угорці. | 80—100 тис. турків 12—15 тис. кримських татар 7000 молдован |
| Втрати | |
| Майже весь гарнізон; Семеро вижили. | 20-40 000 вбитими. |
Значущість облоги оцінювалася сучасниками дуже високо, кардинал Рішельє назвав її «Битвою, що врятувала цивілізацію».
Передумови ред.
На час проведення облоги 71-літній Сулейман І був досвідченим воєначальником, що взяв участь у 12 воєнних конфліктах, проте вже 11 років не командував армію. Через це він передав обов'язки головнокомандувача Соколлу Мехмед-паші.
Сам султан був не в змозі особисто керувати конем і був доставлений зі Стамбула на кінній повозці. Під час облоги він знаходився в наметі та отримував інформацію про стан на полі бою від візира.
Османська армія досягла Сігетварського замку 6 серпня 1566 року. Зріньї зібрав військо приблизно з 2300 воїнів ще до початку облоги. Воно складалося з його особистої армії, а також загонів друзів та союзників.
Облога ред.
Облога почалася в серпні 1566 року, захисники форту (в основному хорвати) відбивали атаки осман до вересня. Попри слабку комплектацію та явну перевагу армії Сулеймана в чисельності, підкріплення з Угорщини не надходило.
Офіційні дані стверджують, що султан Сулейман помер над ранок 7 вересня. Судячи з віку, смерть була природною, але стрес і втоми від важкої облоги, безумовно, зіграли свою роль. Великий візир Соколлу Мехмед-паша вирішив не повідомляти армії про смерть султана, щоб не послабити волю до перемоги в останні дні боротьби.
На наступний день після смерті Сулеймана відбулась остання битва. В першій половині 7 вересня османи почали вирішальний штурм, використовуючи всі засоби (у тому числі «грецький вогонь», канонаду, залповий вогонь і багато іншого). Врешті-решт остання хорватсько-угорська вежа в Сігетвару була спаленою.
Зріньї у шовковому вбранні та з золотим ключем на грудях разом з шістьма сотнями вояків рушив в щільні ряди османів. Шляхетний командир, який витримував облогу протягом 36 днів, упав, вражений трьома кулями. Османи взяли форт і виграли битву. Тільки семи захисникам вдалося пробитися через турецьке розташування військ.
Попри перемогу, турецькі втрати були дуже численними, бойовий дух османської армії суттєво впав.
Повернення до Стамбулу ред.
Облога затримала тогорічний напад Османської імперії на Відень. Те, що старий султан помер, значило, що будь-яке прийняття серйозних рішень (як напад на Відень) повинно було бути обговорено з новим султаном; для цього візир Мехмед-паша вирушив до Стамбула, де вже зустрівся з наступником Сулеймана султаном Селімом II.
Джерела ред.
- 1. Turnbull, Stephen. The Ottoman Empire 1326—1699. New York: Osprey, 2003. 57
- 2. Stephen Turnbull. The Ottoman Empire 1326—1699. New York: Osprey, 2003. 55
- 3. N. Sakaoğlu. Bu Mülkün Sultanları (Sultans of this Realm), Oğlak, 1999. p.140-141
- 4. N. Sakaoğlu, Bu Mülkün Sultanları (Sultans of this Realm), Oğlak, 1999 p.141
- 5. Turnbull, Stephen. The Ottoman Empire 1326—1699. New York: Osprey, 2003. 57