| Ця стаття містить перелік посилань, але походження окремих тверджень залишається незрозумілим через брак внутрішньотекстових джерел-виносок. (лютий 2017) |
Обертова бомба, також стрибуча бомба (англ. Bouncing bomb) — спеціальна глибинна авіабомба, розроблена британським інженером Барнсом Воллісом[en] для руйнування гребель в Рурському регіоні Німеччини. Характерною рисою бомби є здатність здійснювати, перед кінцевим зануренням, декілька стрибків по водній поверхні. Це, разом з попередньою розкруткою, дозволяє бомбі впритул наблизитись до греблі, захищенної сталевими тенетами, з напірного боку. Потім, занурившись на відповідну глибину вибухнути, створюючи ефект землетрусу тим самим збільшуючи ефект від детонації. У легкостисливому середовищі, такому як повітря, ефект від вибуху швидко зникає з відстанню.
| Vickers Type 464 кодова назва: Upkeep store | |
|---|---|
| Макет бомби у військовому музеї в Даксфорді | |
| Тип | глибинна бомба |
| Походження | Велика Британія |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 16/17 травня 1943 (Операція «Кара»[en]) |
| Оператори | No. 617 Squadron RAF |
| Війни | Друга світова війна |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Барнс Волліс[en] |
| Розроблено | квітень 1942 |
| Виробник | Vickers-Armstrongs |
| Виготовлення | лютий 1943 |
| Виготовлена кількість | 19 |
| Характеристики | |
| Вага | 4195 |
| Довжина | 152 см |
| Ширина | 142 см |
| | |
| Дульна швидкість | 386—402 км/год |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 365—457 м |
| Наповнення | торпекс |
| Вага наповнення | 2990 кг |
Механізм детонації | гідростатичний запал (глибина 10 м) |
| | |
| Обертова бомба у Вікісховищі |
Історія створення ред.
У вересні 1939, після розділу Польщі, в Європі почалась Друга світова війна. Англійський інженер Барнс Волліс бачив можливість якнайшвидшого закінчення війни у знищенні промислового потенціалу супротивника шляхом стратегічних бомбардувань. Особливо важливою ціллю Волліс вважав водосховища в Рурському регіоні, вони постачали електроенергію та воду для важкої та металургійної промисловості регіону. Свої погляди він виклав у листі до Міністерства оборони: A Note on a Method of Attacking the Axis Powers. Для атаки гребель він пропонував використовувати сейсмічні бомби[en] — надважкі бомби здатні створити ефект локального землетрусу. Однак технічних засобів для доставки таких бомб у той час не існувало і проект був відхилений. Торпеди для атаки не підходили — у водосховищах стояли протиторпедні тенета. Подальші роздуми привели Волліса до ідеї використання для атаки гребель обертової бомби.
Доставка і використання бомби ред.
Для доставки бомби використовувались переобладнані Avro Lancaster зі спеціально тренованими екіпажами. Переобладнання вимагалось через великі розміри бомби і особливості її використання. При цьому льотні властивості літака значно змінювались через істотне погіршення аеродинамічних характеристик. Доробка стандартного бомбардувальника крім іншого передбачала такі пристрої:
- Кронштейни під черевом, що дозволяли підвісити бомбу, яка мала форму великого гладкого циліндра, віссю поперек напрямку польоту.
- Пристрій розкрутки бомби.
- Два прожектори, один з яких був встановлений на носі літака і світив вертикально вниз, другий на його хвості під кутом до вертикалі. Промені прожекторів дотикалися на відстані 18,5 м. Пілот мав вести літак так, щоб плями від прожекторів на поверхні води зливалися, це була необхідна для скидання бомби висота.
- Простий далекомір, що становив собою фанерний трикутник, в одній з вершин якого було вічко, а в двох інших вбиті цвяхи з таким розрахунком, щоб при погляді через вічко башти, розміщені на гребні греблі, і цвяхи збігалися якраз в тому місці, де треба було скинути бомбу. Відстань між баштами була вирахована за допомогою аерофотозйомки.
Атаки проводилися вночі групами літаків з боку водосховища. Ще на підльоті вмикався мотор який розкручував бомбу приблизно до 500 обертів на хвилину. Скидання бомби вимагало високої точності по висоті, дальності і швидкості. Екіпаж бомбардувальника, що наближався до цілі, витримуючи потрібну швикість, виходив на необхідну висоту за збігом бліків на водній поверхні, а дальність визначалась за допомогою далекоміра. Скинута розкручена бомба, витримуючи вісь обертання через гіроскопічний ефект, робила декілька стрибків по воді, потім за рахунок эфекту Бернуллі притягувалася до тіла греблі та пірнала донизу уздовж стінки. Висадник спрацьовував через тиск води. Таким чином мали бути нанесені максимальні пошкодження, гребля могла бути знесена, в тому числі і завдяки напору води. Якщо щось йшло не так, то бомба могла відскочити від греблі, не долетіти до неї, перескочити її.
Див. також ред.
- Сейсмічна бомба[en]
- «Руйнівники гребель» — британський воєнний фільм 1955 року режисера Майкла Андерсона.
Примітки ред.
- Campaign Diary. Royal Air Force Bomber Command 60th Anniversary. UK Crown. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 24 травня 2007.
- Обертання було направлено так, щоб при дотику до води бомба котилась проти напрямку руху літака-носія. За рахунок цього вдавалось понизити швидкість лінійного руху бомби, що призводило до відставання бомби від літака, убезпечуючи його, і гарантуючи, що у випадку вильоту бомби на парапет греблі, вона скотиться на її напірний бік.
Посилання ред.
- Test film of both Upkeep and Highball обертові бомби і US A-26 Invader тестові скидання
- The bouncing bombs — Історія, картинки та відео.
| Це незавершена стаття про зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |