Ніколае Ґолеску (рум. Nicolae Golescu, 1810, Кимпулунг, Румунія — 1877, Бухарест) — румунський державний діяч, революціонер, один з лідерів революції 1848 в Волощині і Трансильванії. Міністр внутрішніх справ Волощини. Міністр закордонних справ Князівства Румунії (1 травня — 15 листопада 1868). Прем'єр-міністр Князівства Румунії (12 березня по липень 1868)
| Ніколае Ґолеску Nicolae Golescu | |
| Народження: | 1810 Кимпулунг, Muscel Countyd |
|---|---|
| Смерть: | 1878 Бухарест, Румунія |
| Країна: | Румунія |
| Партія: | Національна ліберальна партія (Румунія) |
| Батько: | Dinicu Golescud |
| Мати: | Zoe Golescud |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Член боярської сім'ї Ґолеску з Волощини. Син літератора Дініку Ґолеску. Освіту здобув в Генуї і Швейцарії, де навчався разом з трьома своїми братами Штефаном, Александру і Раду.
Після повернення на батьківщину в вступив до армії в 1830, в 1834 отримав звання майора. Зблизився з масонами. У 1840 звинувачувався владою в участі в змові М. Філіпеску. Пізніше обіймав посаду міністра внутрішніх справ Волощини.
У 1842, коли Волощина перебувала під протекторатом Російської імперії, безуспішно намагався отримати у імператора Миколи I згоду на заняття княжого трону Волощини. Був залишений до 1848 на колишньому посту міністра внутрішніх справ.
Брав участь в зборах різного роду революційних товариств і груп. Приєднався до групи радикальних лібералів. Брав участь в русі за об'єднання і незалежність Волощини і Молдови.
Коли в Волощині спалахнула революція 1848, разом з Ніколае Белческу, Йоном Ґікою, братом Александру і іншими увійшов до складу революційного комітету.
Зайняв провідне місце і протягом декількох місяців зосередив у своїх руках керівництво всіма справами князівства.
Заарештований після заняття Волощини російсько-турецькими військами, втік до Парижу. Вигнання його скінчилося лише з укладенням в 1856 Паризького мирного договору.
Під час правління князя Александру Кузи, який став першим правителем об'єднаної Румунії, був міністром закордонних справ і військового відомства.
У 1861 приєднався до опозиції. У 1866 став на чолі змови, повалив Кузу і став главою тимчасового уряду.
Джерела Редагувати
- Голеско, Николай // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
Примітки Редагувати
- Deutsche Nationalbibliothek Record #130484873 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Sapere.it — De Agostini Editore, 2001.
Посилання Редагувати
- Idealul fraților Golești [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.], 5 decembrie 2005, Mira Balan, Jurnalul Național
- CTITORI AI ROMĂNIEI / 150 de ani de la Unirea Principatelor Române[недоступне посилання з грудня 2021], 13 ianuarie 2009, Jurnalul Național