Новосі́лки — село в Україні, у Луківській селищній громаді Ковельського району Волинської області. Населення становить 333 осіб. На даний час у нас є змога користуватися багатьма видами інформації в різних місцях. Цим можна гордитися, бо, завітавши до Інтернету, не лише ми, а й увесь світ прочитає певні пункти історії сіл та міст України. Знати минувщину свого краю — обов'язок кожного громадянина. Однак малі села Волині, їх стародавня й сучасна історія мало досліджуються. Дана робота теж не містить вичерпних даних, бракує достатнього наукового контролю над деякими фактами. Зібраний матеріал із багатьох джерел поданий із довірою до рукописів.
| село Новосілки | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Волинська область |
| Район | Ковельський район |
| Громада | Луківська селищна громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1570 |
| Населення | 333 |
| Площа | 1,608 км² |
| Густота населення | 207,09 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 44811 |
| Телефонний код | +380 3363 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°11′10″ пн. ш. 24°17′21″ сх. д. / 51.18611° пн. ш. 24.28917° сх. д.Координати: 51°11′10″ пн. ш. 24°17′21″ сх. д. / 51.18611° пн. ш. 24.28917° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 190 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 44811, Волинська обл.,Турійський р-н, с. Новосілки |
| Карта | |
Новосілки | |
Новосілки | |
| Мапа | |
| Новосілки у Вікісховищі |
Географія ред.
Знаходиться за 20 км на північний захід від Турійська і залізничної станції Турійськ, за 3 км на південь від міжнародної автомагістралі Київ — Ковель — Ягодин — Варшава, за 2 км від автомобільної дороги Турійськ — Луків, за 110 км від м. Луцьк, обласного центру, поблизу річки Плиски — притоки Прип′яті. Населення — 310 чоловік, територія села займає 166,6 га
Історія ред.
Давня історія цього поселення — це історія боротьби трудового народу за своє визволення. Як і вся Волинь, Новосілки входили до складу Київської держави, а після розпаду її — до Волинського князівства. Ще до виникнення його, на віддалі кілометра, на південь від нинішнього поселення було село Свиричів, або Сваричуб, засноване східнослов'янськими племенами — дулібами. Походження назви старого села і час його заснування невідомі. Дахи усіх будинків були покриті очеретом або соломою. Будівлі — курні, без димарів. У хатах печей не було. Хліб випікали всією громадою, у спеціально змурованих недалеко від поселення печах. Донині місце, де стояли колись печі, має назву «Печище». Окремих колодязів теж не було. Користувалися джерельною та річковою водою. Невеличка річечка внаслідок меліоративних робіт 70 років XX ст. обміліла, а згодом зникла.
Розоривши Київ, татаро-монгольські завойовники в 1241 році захопили територію Волині, населення якої вчинило їм відчайдушний опір.
Село Сваричів, як і багато інших населених пунктів, було спалене. Невелика група вцілілих сваричан, уникаючи повторної трагедії, відступили на північ і в більш безпечному місці заснували в XII столітті поселення, яке й назвали Новосілки [7]. Ця назва збереглась і до наших днів. З півночі поселення захищалось двома великими озерами (Соминське і Окунинське), із заходу — густим лісомта непрохідними грузькими болотами, а з півдня і сходу — густими чагарниками та лозами. Для зв'язку з іншими селами та зовнішнім світом жителі Новосілок побудували греблю з підйомним мостом та сторожовими баштами [7]. На місці старого села ще довго (десь до середини 30-х років XX століття) зберігалися два кургани-могильники. У 1935 році, за розпорядженням місцевого солтиса, частина землі з курганів була використана для вимощування доріг. Вивезення припинилося після виявлення в могильнику великої кількості людських кісток.
Перша письмова згадка про село відносяться до 1570 року, коли Новосілки, як і всю Волинь, захопила Польща. Починаючи з XVII століття, Новосілки перетворюються на центр великих володінь польського графа Ронікера [8]. У 1583 році частина Новосілок була в заставі у «жида Абрамовича», а інша частина належала Луцькому єпископу.
1617 року, відгороджене від світу темними нетрями і річкою Плискою, село Новосілки зазнало спустошливого нашестя жадібних до легкої наживи татар. Вони залишили після себе гори трупів і суцільне попелище. Лише невеликій жменьці поселенців вдалося врятуватися за непрохідними болотами. Уцілілі поховали на найближчому пагорбі своїх односельців. А згодом спорудили на цьому місці невеличку капличку, покриту очеретом. За наказом графа Ронікера на цвинтарі збудували храм на цегляному фундаменті. Кожна цеглина мала клеймо — латинську літеру «R». Храм було не лише поставлено на фундамент, а й розширено та покрито гонтою. У 1676 році записано в церковному реєстрі як «церква на кладовищі». Тепер тут уже стояла знаменита на всю округу дерев'яна церква [6], що уособлювала в собі революційний розвиток тодішньої храмової архітектури.(фото 1)
Коштом парафіян у 1886 було прибудовано дзвіницю й оновлено храм. Старожили пригадують, що імена тих, хто проводив ремонт, жертвував кошти записали та заклали у спеціальну капсулу, яку заховали в куполі. Новий дзвін скликав до церкви віруючих поліщуків, які трепетно несли сюди свою віру, надію і любов до Бога.
До 1795 року земельні угіддя Новосілок належали великим землевласникам Ронікерам. Природні умови села граф використовував для побудови свого маєтку. За його наказом населення переселили на південь від болота, а на пагорбі побудований великий палац, до якого примикали різні господарські будівлі: кухня, стайня, млин та інші споруди. За палацом було посаджено великий сад і парк. Вікові липи й клени — свідки сивої давнини. Весь маєток був обнесений кам'яними мурами і зубчатими баштами на краях. Навколо муру йшов глибокий рів шириною 10 метрів, наповнений водою. Через нього з воріт замку спускався підйомний міст, який після проїзду транспорту знову піднімався на ланцюгах [9]. Найкраща частина земель належала графу. Друга, що лежала далі від села, була передана у володіння селян, які стали умовними володарями земельних наділів. Селяни ж були повністю залежні від свого пана. На його користь відбували ряд повинностей. Особливого значення для панського господарства набувала панщина під час жнив. Урожай поміщика збирався раніше, ніж у селян. Збіжжя селяни мусили відвозити на панське подвір'я на своїх підводах, вони ж і молотили його. На роботу виходило все населення і працювало 5—6 днів на тиждень. Звичайних днів панщини не вистачало, і селяни працювали у панському господарстві ще й у додаткові дні. Це стало особливим тягарем для людей, бо позбавляло їх власне господарство робочих рук у гарячий час. Селяни пасли панську худобу, стригли овець, осушували панські землі, будували мости, рили рівчаки, вичищали озера, споруджували загорожі, будували господарські споруди, створювали і ремонтували потрібні в господарстві знаряддя виробництва. Крім панщини селяни повинні були також платити феодалам частину прибутків із власного господарства.
Для забезпечення свого господарства всім необхідним поміщик із загальної кількості селян забирав до свого помістя всіх ремісників, мельників, ткачів, ковалів. Пам'яткою розвитку цих ремесел є прізвища та прізвиська багатьох родин Новосілок (Бортнічук, Ткачук, Ткаченко, Ковальчук, Коваленко, Кухарук, Кухарський).
Ронікери торгували людьми, обмінювали їх на звичайних тварин, програвали в карти. Так сім'ї Нагорнюків, Ковденців, Спепашуків були куплені вельможами села Підгородно в обмін на породисту мисливську собаку з маєтку поміщика. Жителька села Новосілки Артишук Горпина (1849 року народження) розповідала, що селянин-кріпак навіть одружуватися за власним бажанням не мав права.
У результаті третього поділу Польщі 1795 року Волинь, у тім числі й Новосілки, визволені від багатовікової польсько-шляхетської окупації. Територія ввійшла до складу Російської імперії. Становище селян Новосілок з цього часу полегшало, однак тяжкий кріпосницький гніт великим тягарем, як і раніше, повсякчасно висів на їх плечах. Умови життя кріпаків були надзвичайно тяжкі. Вони жили в брудних будівлях разом із худобою. Щоб не платити «димного» податку, будували так звані курні хати, під час опалення яких увесь дим розходився приміщенням. Жорстокі методи гноблення, які існували в Російській імперії, були перенесені і на терени Волині, і вони не поступалися методам польських окупантів на українській землі. Що б не служити у царській армії 25 років, чимало молодих селян навмисно завдавали собі каліцтво. Так Панас Артишук і Петро Бортнічук відтяли собі сокирою пальці [10].
Реформа 1861 року не поліпшила становище селян. У Новосілках змогло викупитися лише 33 сім′ї, кожна з яких одержала так званий наділ або ґрунт [11]. Колишнім солдатам та ремісникам були дані тільки невеликі городи, від чого і стали їх називати городниками [11]. Недостача землі, тягар царських податків примушували селян орендувати в поміщиків поле, пасовище, сіножаті. За це вони мусили обробляти своїм реманентом поміщицькі землі. Це була стара кріпосницька панщина у новій формі. А лісові масиви аж до 1939 року залишалися власністю поміщиків.
Користуючись послабленням Росії в Кримській війні в 1863 р. польська шляхта виступила проти Росії. Однак царський уряд уклав угоду з Прусією, і всі сили кинув на придушення повсталої Польщі. За участь в повстанні поміщика Ронікера відправлено у Сибір на заслання. Маєток його протягом десятиліть був розкрадений і ослаблений. Згодом перейшов у володіння поміщиків Крижановського і Ледоховської, останній належало у 1907 році 1224 десятин довколишніх земель [1].
Уже в 1906 році в «Списку населених місць Волинської губернії» відмічено, що в Новосілках нараховується 91 будинок і 556 жителів. У XIX столітті в селі існувало волосне управління, яке пізніше перенесли в село Олеськ (тепер Любомльського району). Після 1921 року у Новосілках створена гміна. Отож, наприкінці XIX — на початку XX століття село входило до складу Олеської волості Володимир — Волинського повіту. У селі на той час було 82 будинки, 536 жителів, початкова школа, 2 вітряки і церква. Один з вітряків був у власності братів Данила і Дмитра Ковальчуків. Його збудував їх батько Павло (мій дід). Млин давав хороший дохід. Кожен брат по черзі працював 7 днів. Коли ж погода була безвітряною, млин простоював, роботи і доходу не було [12].
У період Першої світової війни чоловіче населення примусово мобілізовувалось у царську армію. А інші селяни із сім′ями, що мешкали у фронтовій зоні, за розпорядженням царського уряду організовано спеціальним залізничним транспортом переміщалися як біженці у східні райони Росії (Самарська губернія). У біженцях більшість новосільчан перебувала понад 10 років. Частина селян самостійно повернулися до своїх обійсть із залізничної станції Голоби. У 1915 році до села вступили австрійські війська. У перші дні спалено 3 будинки.
Селяни почали грабувати маєток Подлєвських. Австрійські офіцери вимагали повернути награбоване у пана. За невиконання наказу офіцери розпорядилися, щоб непокірних селян побили[5]. Після жорстоких побоїв їх підвішували за руки на дерева, де люди висіли до втрати свідомості.
Так були підвішені й побиті Лебідь Павло, Гринюк Грицько, Ковальчук Ілля, Лебідь Андрій, Гринюк Калістрат, Шумук Федір, Каліщук Роман та ін. Коли жителі Новосілок під час чергового наступу російської армії у серпні 1915 року покидали рідне село, то вони бачили, як палає с. Сомин [5]. У 1916 році на території села між російськими та австро-угорськими і німецькими військами відбувся великий бій, у результаті якого частина поселень була спалена. Населення, що не евакуювалось та територію Росії, переховувалося в лісах. Після закінчення боїв селяни поховали в братській могилі 16 убитих російських солдатів. Ця братська могила збереглася і до наших днів.
У серпні 1920 року в селі було створено ревком.[14]
Згідно з Ризьким договором 18 березня 1921 року Новосілки захопила Польща. Всі землі селян було передано поміщикові Адаму Подлевському. У володінні новосілківської поміщиці Марії Михайлівни Подлевської на початку ХХ століття знаходилося 1244 десятини землі [15], в оренді міщанина Віктора Полікарповича Рудницького перебувало 362 десятини новосілківської землі. Від маєтку останніх новосілківських поміщиків Подлевських у селі нині залишилися льохи, змуровані під землею. Глибина яких становить 2,5 метра, довжина — близько 25 метрів.
Селяни знову змушені користуватися неродючими окраїнами землі. Врожаї були надзвичайно низькі. Не маючи змоги прохарчувати свої сім'ї, значна частина селян емігрувала в Америку, багато з них загинуло ще по дорозі.
Першим успіхом активістів села було будівництво Народного дому (споруда сільського клубу до 70-их років XX ст.). За грошової підтримки односельців з Америки, зусиллями селян-активістів «Просвіти» заготовлено деревину для будівництва. За короткий термін у центрі села Новосілки закрасувався Народний дім, який під своїм дахом об′єднував людей (фото 9, 10). На сцені Народного дому самодіяльний сільський театр ставив п'єси, працювала бібліотека, яка нараховувала біля двох тисяч примірників літератури (фото 11-17).
17 вересня 1939 року на Волинь прийшла Червона Армія. Головою сільської ради обрали Василя Петровича Кухарука. Уже з перших днів органи влади Новосілок розподіляли між селянами поміщицьку землю і худобу.
Однак це мирне життя селян продовжувалась недовго. 1941 рік, 22 червня. Саме на цю дату були призначені збори жителів Новосілок недалеко біля церкви. Зазвичай, на сходи селяни приходили всією сім′єю, брали з собою дітей. Збори перервав гул літака. Він летів низько, грізно гудучи мотором, в очі кидався чорний хрест на фюзеляжі. Так почалася війна. Перший вибух — бомба падає на споруди в кінці села.
Радянські війська відступали, разом з ними пішли з села активісти, керівники колгоспу. Молодь добрались до Ростовської області, де працювали до зими. Згодом повернулись додому в Новосілки.
Уже 28 червня 1941 року німецькі загарбники окупували село Новосілки. Землі від селян були відібрані і віддані старим власникам. Було вбито 9 комуністів-активістів.
На фронтах Другої світової війни воювало більше 200 земляків, 99 загинуло.
17 липня 1944 року село зайняли радянські війська.
У 1947 році новосільчани поновили діяльність колгоспу (сільгоспартілі) ім. 17 Вересня. На той час не було ніякої техніки, крім селянських коней, возів, плугів, борін та простого сільськогосподарського реманенту. Держава надала допомогу технічному оснащенню колгоспу. У 1949 році організована тракторна бригада, яку обслуговувала Луківська МТС. І вже цього року на колгоспних ланах працювало 5 тракторів, 4 плуги, 6 сівалок, 1 лущильник [19].
Вільна праця трудящих відплачувала їм щедрим урожаєм. Виплекано справжніх майстрів сільського господарства, які почали вирощувати на запущених поліських землях небачені врожаї. У 1949 році за високий урожай озимих культур ланкову колгоспу ім. 17 Вересня Кушнірук Ганну Сергіївну було нагороджено орденом Леніна. У цьому ж році за одержання високого урожаю жита — 21.75 центнера з площі 1 га ланкова колгоспу Рашкевич Текля Савівна нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Медаллю «За трудову доблесть» нагороджені ланкові Музичук Марія Хомівна, Рудь Олена Іванівна, а також колгоспниці Лебідь І. М., Данилевська Ф. А., Троцюк Л. М. за одержання високих врожаїв озимих. Медаль «За трудову відзнаку» отримали колгоспниці Костик Н.І, Музичук З. М., Лебедюк А. В., Дмитрук Ф. Ф., Калинчук А. Я., Охрімович П. І., Охрімович Е. М.
У 1950 році проведено укрупнення колгоспу. Об'єднана сільгоспартіль стала іменуватися колгоспом ім. Леніна. Очолював господарство Мазурок П. Й.. У колгоспі було 3559 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1635 га ріллі, 55 га саду, 465 га сіножатей, 615 га випасу. У 1958 році на колгоспних ланах працювало 10 тракторів, 5 комбайнів, 10 плугів, 12 сівалок, 7 культиваторів та інша сільськосподарська техніка. У цьому ж році Головним комітетом Всесоюзної виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) у м. Москва за успіхи в розвитку виробництва колгосп нагороджується вантажним автомобілем ГАЗ-51.
У грудні 1958 року по взаємній згоді колгоспних господарств проведено об'єднання бригад с. Сомин, с. Відють, с. Луків. Укрупнення дало змогу ширше застосовувати потужну техніку, вести господарство на науковій основі. Дійовими факторами піднесення сільського господарства і надалі стає спеціалізація і концентрація виробництва. У користуванні колгоспу 6812 га землі, у тому числі орної — 2921 га. У господарство входить 6 населених пунктів (Комарів, Новосілки, Окунин, Сомин, Відють, Луків), у яких утворено 5 комплексних бригад, налічується 1433 члени колгоспу, з них працездатних — 814 чоловік, пенсіонерів — 588 чоловік.
У 1959 році за успіхи колгосп був нагороджений на ВДНГ шістьма медалями і премійований радіовузлом.
У березні 1960 року колгосп одержав назву «Маяк». У 1962 році за рішенням правління колгоспу розпочалось планове капітальне будівництво господарських споруд. Розпочався новий етап у житті селян.
Підсумовуючи першу частину роботи, хотілося б просто написати одне: «Любіть свою Батьківщину, її історію — трагічну та мирну». Пам'ятайте про своє коріння, і це поставить вас на вірний життєвий шлях. Ким би не були наші батьки, дідусі та бабусі, селяни чи багаті землевласники, ми зобов'язані їм своїм існуванням. Кожен із них вніс свою частку в становленні родини й країни. Будьмо гідними їх пам′яті.
Після ліквідації Турійського району 19 липня 2020 року село увійшло до Ковельського району.
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року, чисельність наявного населення села становила 350 осіб, з яких 157 чоловіків та 193 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 333 особи.
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| Українська | 99,70 % |
| Інші | 0,30 % |
Примітки ред.
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
Література ред.
- Новосі́лки // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747 с. — С. 711.
Посилання ред.
- Nowosiółki 12). powiat włodzimierski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 286. (пол.)
- Погода в селі Новосілки
| Це незавершена стаття з географії Волинської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |