Нова́ Гу́та — село в Україні, у Середино-Будській міській громаді Шосткинського району Сумської області. До 2020 орган місцевого самоврядування — Старогутська сільська рада.
| село Нова Гута | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Сумська область |
| Район | Шосткинський район |
| Громада | Середино-Будська міська громада |
| Облікова картка | Нова Гута |
| Основні дані | |
| Населення | 98 |
| Поштовий індекс | 41030 |
| Телефонний код | +380 5451 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 52°16′24″ пн. ш. 33°50′49″ сх. д. / 52.27333° пн. ш. 33.84694° сх. д.Координати: 52°16′24″ пн. ш. 33°50′49″ сх. д. / 52.27333° пн. ш. 33.84694° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 161 м |
| Водойми | р. Уличка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 41030, с. Стара Гута |
| Карта | |
Нова Гута | |
Нова Гута | |
| Мапа | |
| Нова Гута у Вікісховищі |
Після ліквідації Середино-Будського району 19 липня 2020 року село увійшло до Шосткинського району.
Населення становить 98 осіб.
Географія ред.
Село Нова Гута знаходиться на березі річки Уличка, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Гаврилова Слобода, нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Стара Гута. Село оточене великим лісовим масивом (сосна, береза).
Історія ред.
За припущенням А. М. Лазаревського, Нова Гута була заснована полтавським полковником Василем Васильовичем Кочубеєм близько середини XVIII століття.
Василь Кочубей доводився старшим сином засновнику Старої Гути Василю Леонтійовичу Кочубею. Близько сорока років свого життя він провів на службі в Малоросійському війську, брав участь у багатьох військових походах, був знатним військовим товаришем (1708–1718), бунчуковим товаришем і полтавським полковником (1727–1743). Після смерті свого молодшого брата Федора, яка настала наприкінці 1729 р., він успадкував Стару Гуту і між 1729 і 1743 рр. поселив поблизу неї Нову Гуту і побудував в ній скляний завод.
21 серпня 1743 В. В. Кочубей помер. Після його смерті Нова Гута зі скляним заводом перейшла у спадок до його сина, Глухівського підкоморія і предводителя дворянства Глухівського повіту Василя Васильовича Кочубея. На момент проведення Румянцевим опису Малоросії 1765–1768 рр. за ним в селі числилося 50 дворів і 26 бездворових хат. У 13 з них проживали ремісники, а в 45 — винокури. Винокури були заможними людьми і мали у власності від трьох до шести винокурних котлів. Найбільш багатими серед них були Карпенки, батько і син, які мали по чотири найманих працівника і мали по шість винокурних котлів, по шість коней і по 20 свиней. Великими були господарства і у селян Полошкіних, Сави і Григорія, які мали по три винокурних котла і на них працювало по два найманих працівника. Вироблений на винокурнях спирт вони відвозили для продажу в Городище, Миргород, Гадяч та інші населені пункти України. Однак не всі жителі Нової Гути були заможними людьми. Багато з них жили на власницькій землі, користувалася невеликими садибними ділянками і змушені були працювати за найм на винокурнях своїх сусідів або в навколишніх селах.
Після смерті В. В. Кочубея, яка настала до 1792 р., Нова Гута перейшла у спадок до його сина — предводителя дворянства Глухівського повіту Василя Васильовича Кочубея (бл. 1750 — 03.1800), а від нього до його дружини Олени Василівни Туманської (1762 — 23.12.1836) і трьом синам: Олександру, Дем'яну і Аркадію.
Навесні 1826 Кочубеї розділили між собою успадковані маєтки і закріпили Нову Гуту за молодшим сином спадкодавця дійсним таємним радником Аркадієм Васильовичем Кочубеєм, а після смерті Є. В. Туманської затвердили вказаний розділ через Глухівський земський суд.
У володінні А. В. Кочубея Нова Гута перебувала до його смерті, яка настала 4 березня 1878 р., після чого перейшла у спадок до його сина — таємного радника і голови імператорського Російського технічного товариства Петра Аркадійовича Кочубея (17.06.1825 — 15.12.1892), а від нього — до його сина, предводителя дворянства Глухівського повіту Василя Петровича Кочубея. У цей час в селі працювали 1 лавка, 1 вітряк і 1 крупорушка.
На момент проведення Румянцевим опису Малоросії (1765–1768 рр.) у Новій Гуті вже діяла дерев'яна Захаріє-Єлисаветинська церква, при якій працювали церковно-приходська школа і госпіталь. Церква була побудована предками Аркадія Кочубея і двічі перебудовувалася в 1848 і в 1905 рр. Прихід Захаріє-Єлисаветинської церкви був великим і в 1887 році налічував 1015 парафіян. За церквою був закріплений житловий будинок та 5 десятин землі.
Богослужіння у церкві тривали до кінця 20-их — початку 30-их років ХХ століття, після чого її закрили і передали місцевому колгоспу під склади. У 1942 році склади були зруйновані, і від колишньої церкви нічого не залишилося.
Напередодні скасування кріпацтва, 1859 року у власницькому селі Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії мешкало 637 осіб (317 чоловічої статі та 320 — жіночої), налічувалось 144 дворових господарства, існувала православна церква
У 1870 р. (за іншими даними в 1871 р.) році в селі була відкрита земська школа, у якій в 1901 році навчалося 55 хлопчиків і 23 дівчинки. Школа знаходилася в громадському будинку і утримувалася за рахунок коштів земства і сільського товариства.
Станом на 1886 у колишньому власницькому селі Протопопівської волості мешкало 945 осіб налічувалось 146 дворових господарств, існували православна церква, школа, лавка, вітряний млини, крупорушка, відбувався щорічний ярмарок.
За даними на 1893 рік у поселенні мешкало 1213 осіб (558 чоловічої статі та 550 — жіночої), налічувалось 187 дворових господарства.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1102 осіб (563 чоловічої статі та 539 — жіночої), з яких всі — православної віри.
Примітки ред.
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 2237)
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 104. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Календарь Черниговской губерніи на 1893 годъ. Изданіе Черниговскаго Губернскаго Статистического Комитета. Годъ пятнадцатый. Черниговъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1892, (стор. 133), (код 1595)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-262)
Посилання ред.
- Погода в селі Нова Гута [ 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]