Дмитрій Петрович Невірівський (нар. 1 листопада 1771 — пом. 2 листопада 1813)— генерал-лейтенант, видатний полководець Франко-російської війни 1812. Представник роду Невірівських з Гетьманщини, (мало)російської або української, православної християнської, покозаченої гілки старовинного польсько-литовського шляхетського роду Невірівських (Неверовських), корені якого йдуть з 14-15 століть, з часів битви під Грюнвальдом, мав спільних родичів з Г.С.Сковородою.
| Невіровський Дмитро Петрович | |
|---|---|
| | |
| Народження | 1 листопада 1771 Прохорівка, Переяславський полк . Нині Черкаська область |
| Смерть | 2 листопада 1813 (42 роки) Галле |
| Поховання | Stadtgottesackerd :
|
| Країна | Російська імперія |
| Приналежність | Російська імператорська армія |
| Роки служби | 1786—1813 |
| Звання | генерал-лейтенант |
| Командування | 27-ма піхотна дивізія |
| Війни / битви | Battle of Smolenskd і Наполеонівські війни |
| Нагороди | |
| Невіровський Дмитро Петрович у Вікісховищі |
Родина ред.
Народився в селі Прохорівці, на території Переяславського полку. Глава сім'ї Петро Іванович тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: Прохорівка, Сушки та Бубнівська Слобідка. 1783-го року його обрали городничим Золотоноші, службу закінчив у чині надвірного радника.
Родина була багатодітною — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали латинську мову, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі.
Військова служба ред.
16 травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії Семенівського полку. Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, влучати у ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися у походах. Через рік став сержантом. Під час Російсько-турецької війни 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон. Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею. Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче, у тому ж році відзначився при узятті Тягині, за ратні вислуги отримав підвищення до капітана. Згодом брав участь у Російсько-польській війні 1792-го року, вже у складі Катеринославського егерського корпусу. В грудні 1797-го року, у званні майора, надано за героїзм під час узяття Праги (війна 1793—1794 року), Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804 р.) став шефом 3-го Морського полку, в 1809 р. — шефом Павловського гренадерського полку.
Під час Франко-російської війни ред.
У цей час Дмитро Невіровський був командувачем 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Червоним, Смоленськом, Бородіно, Тарутино, Малоярославцем.
Бій під Червоним (1812) ред.
Легендарним став двобій 2 (14) серпня 1812 під містечком Червоне (45 км від Смоленська), у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського (нещодавно сформоване переважно із новобранців) чинило впертий опір переважаючим силам Нея та кінноти Мюрата (за різними даними 15 — 22 тисячі), авангарду Великої армії, що зірвало план Наполеона відрізати війська Олександра I від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне каре й у такому порядку відступав до Смоленська. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Невіровського пройшла зо 12 верств. Лише увечері натиск супротивника послабшав. Дивізія ж відійшла до міста та взяла незабаром участь у його обороні. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».
Бородіно ред.
На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром. Після Бородіно 31 жовтня 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.
На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр.
Закордонний похід та загибель ред.
У кінці 1812 р. його дивізія, що зазнала найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і Лейпцигу.
Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал 1 листопада 1813 року під Лейпцигом, під час закордонного походу. Поховали його в м. Галле, за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.
Вшанування пам'яті ред.
Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»
Також пам'ятник Дмитру Невіровському встановлено у Золотоноші.
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2013.
Література ред.
- Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя» — Канів, 2003. — 77 с.
- Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край — земля Богдана і Тараса» — К., 2002. — С. 442—452.
- Бравада О. «Дмитро Неверовський — канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //«Прес-Центр» — 2008 від 30 квітня — С. 29.
Посилання ред.
- [[https://web.archive.org/web/20130929112729/http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович]
- Словник генералів (рос) [ 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Черкаський край — земля Богдана і Тараса (N20 у списку)
| Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |