Національний музей східного мистецтва (Рим) імені Джузеппе Туччі (італ. Museo nazionale d'arte orientale Giuseppe Tucci) — археологічні та мистецькі збірки мистецтва країн Азії, зосереджені в музеї імені Джузеппе Туччі в Римі.
Національний музей східного мистецтва (Рим) | |
---|---|
41°49′56″ пн. ш. 12°28′18″ сх. д. / 41.83246469447177418° пн. ш. 12.47167363891677638° сх. д.Координати: 41°49′56″ пн. ш. 12°28′18″ сх. д. / 41.83246469447177418° пн. ш. 12.47167363891677638° сх. д. | |
Тип | національний нерухомість археологічний і художня галерея |
Тема | Археологія Ближнього Сходуd і історія мистецтва Азіїd |
Назва на честь | Джузеппе Туччі |
Статус спадщини | національна спадщина Італіїd |
Країна | Італія |
Розташування | Італія Рим, Віа Мерулана, 248. |
Адреса | 00144 і 00185 piazza Guglielmo Marconi, 14 - Roma |
Засновано | 1957, відкритий у 1958 р. |
Відкрито | 1958 |
Фонд | 2000 документ |
Директор | Mariarosaria Barbera, 2010 р. |
Сайт | museorientale.beniculturali.it |
Національний музей східного мистецтва (Рим) (Італія) | |
Національний музей східного мистецтва у Вікісховищі |
Історія закладу Редагувати
Засновано у 1957 завдяки угоді між Міністерством освіти й Італійським Інститутом Близького та Далекого Сходу. Офіційно музей відкрили 16 червня 1958.
В основі колекції — археологічні знахідки в Тибеті Джузеппе Туччі, чиє ім'я носить музей, та додатки знахідок з експедицій Інституту в Ірані, в Газні (Афганістан), в Пакистані. Невелика кількість експонатів прийшла як дарунки прихильників музею та як придбання закупівельної комісії. В Італії це одна з досить повних колекцій мистецтва та археології Тибету та мистецтва Гандхари.
Приміщення Редагувати
На місці теперішнього музею колись був жіночий монастир з церквою. Пізніше будівлі придбала родина Бранкаччо, перебудувавши їх у палац. Ця родина відома тим, що дала Ватикану сім кардиналів.
У 20 ст. палац перетворили на багатоквартирний будинок. Після придбання приміщень державою, будівлі пристосували під вимоги музею.
Відділи Редагувати
- Експозиції — 14 залів (на 2010 р.)
- Тематична бібліотека
- Фондосховище
- Фотоархів тощо.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Il Museo Nazionale d'Arte Orientale a Palazzo Brancaccio, Livorno, Sillabe, 1997.
- C. Delvecchio, «Civiltà lontane al Museo Nazionale d'Arte Orientale», Lazio ieri e oggi, a. XLII, 4, 2006, pp. 124—127.
- Domenico Faccenna. «Museo Nazionale d'Arte Orientale» // Tutela e valorizzazione del patrimonio artistico di Roma e del Lazio, Roma 1964, pp. 27-34;
- Donatella Mazzeo. «La costruzione del Museo Nazionale d'Arte Orientale» \\ Architetti, capomastri, artigiani. Studi offerti a Domenico Faccenna nel suo ottantesimo compleanno, Roma, IsIAO, 2006, pp. 115—120;
- Maurizio Taddei, «Il Museo Nazionale d'Arte Orientale», Il Palatino, a. VIII, 1964, pp. 176—180.
Посилання Редагувати
- ↑ ISTAT Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2013.
- ↑ ISTAT https://www.istat.it/it/archivio/167566 — 2017.
- ↑ dati.beniculturali.it — 2014.