| Мішель Леріс | |
|---|---|
| Michel Leiris | |
| | |
| Народився | 20 квітня 1901 Париж |
| Помер | 30 вересня 1990 (89 років) Сент-Ілер ·інфаркт міокарда |
| Поховання | Пер-Лашез |
| Громадянство | Франція |
| Діяльність | письменник, етнолог, публіцист, редактор |
| Alma mater | ліцей Жансон-де-Саї |
| Мова творів | французька |
| Magnum opus | автобіографічна тетралогія «Правила гри» |
| Членство | Колеж патафізики |
| Родичі | Xavier Vilatód |
| Брати, сестри | Pierre Leirisd |
| У шлюбі з | Louise Leirisd |
| Нагороди | Grand prix national des Lettresd |
| | |
| Мішель Леріс у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Роботи у Вікіджерелах |
Мішель Леріс (фр. Michel Leiris, фр.: [lɛʁis], 20 квітня 1901, Париж — 30 вересня 1990, Сент-Ілер) — французький письменник і етнолог.
Біографія і творчість Редагувати
Племінник Р. Русселя. У 1920-1930-х був близьким до сюрреалістів, друкувався в журналі «Сюрреалістична революція», дружив з Максом Жакобом, Андре Массоном, Пікассо, Роже Каюа, Жоржем Батаєм і Карлом Ейнштейном, брав участь у виданні журналу «Докюман», в роботі Коллежа соціології. Брав участь у етнологічній експедиції Марселя Гріоля «Місія Дакар-Джибуті» (1931 — 1933). Після повернення прослухав курс Марселя Мосса в Інституті етнології, очолив відділ Африки в Етнографічному музеї Трокадеро (пізніше — Музей людини), опублікував щоденник з африканської поїздки «Примарна Африка» (1934). Основний предмет етнологічних інтересів Леріса — можливість і різноманітні форми сакрального в сучасному повсякденному житті.
У 1929 — 1935 роках пройшов курс психоаналізу, звернувся до автобіографічного жанру («Пора зрілості», 1939; тетралогія «Правила гри», 1948 — 1976). Після Другої світової війни зблизився з Сартром, активно брав участь в роботі його журналу «Тан модерн». У 1945 році разом з соціологом Жоржем Баланда заснував журнали «Презанс Африкен», виступив одним з найактивніших противників французького колоніалізму, підписав «Маніфест 121» (1960), який відстоював право алжирського народу на опір.
Залишив детальний і безсторонній «Щоденник» (+1992), есе про сучасних художників (Френсіс Бекон , Джакометті та ін), з багатьма з яких дружив.
Відомий портрет Леріса роботи Ф. Бекона (1976).
Твори Редагувати
- Simulacre (1925, вірші, ілюстрації А. Массона)
- Le Point cardinal (1927, вірші)
- L'Afrique fantôme (1934, етнологічний щоденник)
- Tauromachies (1937, вірші, ілюстрації А.Массона)
- Glossaire j'y serre mes gloses (1939, вірші, ілюстрації А.Массона)
- L'Âge d'homme (1939)
- Haut Mal (1943, вірші)
- Aurora (1946, роман)
- Biffures (1948, перша книга автобіографічної тетралогії «Правила гри»)
- La langue secrète des Dogons de Sanga (1948)
- Fourbis (1955, другий том «Правил гри»)
- La possession et ses aspects théatraux chez les Éthiopien de Gondar (1958)
- Vivantes cendres, innommées (1961, вірші, ілюстрації Джакометті)
- Nuits sans nuit et quelques jours sans jour (1961)
- Grande fuite de neige (1964)
- Fibrilles (1966, третій том «Правил гри»)
- Brisées (1966, есе)
- Afrique noire: la création plastique (1967)
- Cinq études d'ethnologie (1969)
- Mots sans Mémoire (1969, вибрані вірші)
- Wifredo Lam (1970)
- André Masson, «Massacres» et autres dessins (1971)
- Francis Bacon ou la vérité criante (1974)
- Frêle Bruit (1976, четвертий том «Правил гри»)
- Alberto Giacometti (1978, у співавторстві з Ж. Дюпеном)
- Au verso des images (1980, есе про художників)
- Langage tangage (1985, вірші)
- Francis Bacon (1987)
- Roussel l'ingénu (1987)
- À cor et à cri (1988)
- Bacon le hors-la-loi (1989)
- Zébrage (1992, есе)
- Journal 1922—1989 (1992, щоденник)
- Operratiques (1992, нотатки про оперу)
- Journal de Chine (1994)
- L'Homme sans honneur. Notes pour le sacré dans la vie quotidienne (1994)
- Miroir de l'Afrique (1996, етнографічні праці)
- Correspondance 1938—1958 (2002)
Література Редагувати
- Nadeau M. Michel Leiris et la quadrature du cercle. Paris: Julliard, 1963
- Chappuis P. Michel Leiris. Paris: Seghers, 1974
- Lejeune Ph. Lire Leiris. Autobiographie et langage. Paris: Klincksieck, 1975
- Juliet Ch. Pour Michel Leiris. Paris: Fourbis, 1988
- Masson C. L'autobiographie et ses aspects théâtraux chez Michel Leiris. Paris: L'Harmattan, 1995
- Poitry G. Michel Leiris, dualisme et totalité. Toulouse: Presses universitaires du Mirail, 1995
- Yvert L. Bibliographie des écrits de Michel Leiris, 1924 à 1995. Paris: J.M. Place, 1996
- Sermet J. de. Michel Leiris, poète surréaliste. Paris: PUF, 1997
- Barberger N. Michel Leiris, l'écriture du deuil. Villeneuve-d'Ascq: Presses universitaires du Septentrion, 1998
- Maïllis A. Michel Leiris, l'écrivain matador. Paris: L'Harmattan, 1998
- Fauchier V., Fauchier S. La tauromachie comme expérience dionysiaque chez Georges Bataille et Michel Leiris. Anglet: Atlantica, 2002
- Mercier J. Les traverses éthiopiennes de Michel Leiris: amour, possession, ethnographie. Montpellier: Archange minotaure, 2003
- Pibarot A. Michel Leiris: des premiers écrits à l'Âge d'homme. Nîmes: Théétète, 2004
- Albers I., Pfeiffer H. Michel Leiris: Szenen der Transgression. München: Fink, 2004
- Michel Leiris, ou, De l'autobiographie considérée comme un art. Nanterre: Université Paris X, 2004.
Примітки Редагувати
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Посилання Редагувати
- Сайт присвячений Лерісу [ 2 квітня 2016 у Wayback Machine.]