Мі́ст і́мені Євге́нії Бош — міст через Дніпро, що існував у 1925—1941 роках у Києві. Знищений радянськими військовими саперами у вересні 1941 при відступі Червоної Армії з України.
Міст імені Євгенії Бош | |
---|---|
Міст імені Євгенії Бош (фотографія 1930-х рр.) | |
50°26′32″ пн. ш. 30°33′52″ сх. д. / 50.442222222249775° пн. ш. 30.56452777780577890° сх. д.Координати: 50°26′32″ пн. ш. 30°33′52″ сх. д. / 50.442222222249775° пн. ш. 30.56452777780577890° сх. д. | |
Країна | Україна |
Розташування | Київ |
Перетинає | Дніпро |
Тип конструкції | підвісний балочний, шестипролітний |
Основний проліт | 143 м |
Загальна довжина | 776 м |
Ширина | 16 м |
Відкрито | 10 травня 1925 року |
Закрито | зруйнований 19 вересня 1941 року |
Міст імені Євгенії Бош Міст імені Євгенії Бош (Київ) | |
Міст імені Євгенії Бош у Вікісховищі |
Опис Редагувати
9 червня 1920 року відступаючими поляками була підірвана перша від правого берега опора Миколаївського ланцюгового мосту. Розірвані ланцюги потягнули за собою всю споруду.
У 1921 році Відновлювальний загін Народного комісаріату шляхів підірвав залишки ланцюгів, що заважали навігації. Вони потонули. Після цього Ланцюговий міст не був відновлений вже ніколи. У період 1921—1923 років розглядалися різні проекти відтворення моста: від відновлення в колишньому вигляді шляхом підйому і ремонту ланцюгів та відновлення підірваної опори до проекту з капітальної перебудовою пілонів.
Всі проекти відновлення за старою ланцюговою схемою були відкинуті, бо не було технічної можливості підняти з дна річки уламки моста.
До відбудови мосту вирішили повернутися наприкінці 1921 року, однак проект капітальної реконструкції (по суті, нової споруди) Є. О. Патон надав лише в січні 1924 року. До того часу мостобудівна наука довела, що ланцюгова конструкція погано пристосована для багатопрогонових мостів: сильно коливається під навантаженням і повністю руйнується при пошкодженні в будь-якому місці. Тому вирішили використати опори, що збереглися, але прийняли рішення будувати міст за балковою схемою. Новий міст, із судноплавним прольотом на 4,2 м вище від попереднього, побудували з двотаврових балок, що залишилися на берегах Дніпра після розбирання в 1919 році стратегічних шосейних мостів київського району. Нова конструкція забезпечувала більшу вантажопідйомність, ширину і кращу питому вагу мосту (відношення ваги витраченого металу до корисної вантажопідйомності моста).
Будівництво йшло 10 місяців. Новий міст був відкритий 10 травня 1925 року і був названий на честь революціонерки та учасниці Громадянської війни в Україні Є. Б. Бош, яка покінчила життя самогубством за кілька місяців до відкриття мосту. Одночасно з відкриттям мосту був відновлений рух бензотрамвая до Дарниці. 1 червня 1926 року трамвайну лінію на лівобережжя було електрифіковано.
Міст імені Євгенії Бош був замінований та підірваний останнім із знищенних радянськими військами мостів Києва — 18 вересня 1941 року о 14:40 спеціальним інженерно-саперними підрозділом 37-ї радянської Армії під командуванням полковника Олександра Голдовича при відступі Червоної армії з міста. Кадри зі зруйнованим мостом можна побачити у випуску № 578 [ 28 червня 2014 у Wayback Machine.] німецького кіножурналу Die Deutsche Wochenschau, присвяченому взяттю Києва, на кольоровій фотографії Й. Хеле (нім. Johannes Hähle), датованої початком вересня 1941 року, а також в словацькій кінохроніці [ 23 травня 2016 у Wayback Machine.] про візит до Києва Й. Тісо. Після Другої світової війни не відновлювався.
Після зруйнування Редагувати
Опори мосту збереглися до середини 1960-х років, деякий час вони використовувалися для лінії електропередачі, і були підірвані під час спорудження моста Метро, що був побудований дещо північніше.
Навесні 2010 року, внаслідок тимчасового зниження рівня води, можна було побачити залишки трьох опор старого моста.
Зображення Редагувати
Примітки Редагувати
- Олександр Гогун: Вандали-орденоносці [ 20 вересня 2021 у Wayback Machine.]. — Радіо Свобода, 19.09.2021
- . Архів оригіналу за 31 березня 2013. Процитовано 21 липня 2010.
- . Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 19 липня 2010.
Посилання Редагувати
- Вебенциклопедія Києва. Міст Євгенії Бош [ 7 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- // 486.livejournal.com. — 2009. — 11 березня. (рос.) [Архівовано з першоджерела 17 грудня 2013.]
- // 486.livejournal.com. — 2008. — 23 грудня. (рос.)
- Кальницький М. Микільська каплиця у Ланцюгового мосту [ 7 липня 2009 у Wayback Machine.] // mik-kiev.livejournal.com — 2009. — 28 червня. (рос.)
- Козлов К. Міст ім. Патона. Трамвай [ 13 квітня 2014 у Wayback Machine.] // urbantransport.kiev.ua
- // «Газета по-київськи». — 2006. — 25 червня. (рос.)
- Малишевський І. День народження мосту. 50 років тому в Києві був відкритий міст Патона[недоступне посилання з квітня 2019] // «Дзеркало тижня» № 42 (467). — 2003. —
1—7 листопада. - 19 вересня 1941 року. Знищення мостів через Дніпро [ 2 лютого 2018 у Wayback Machine.] // zalizyaka.livejournal.com. — 2007. — 19 вересня. (рос.)
- Залишки моста на німецькому аерофотознімку, 26 вересня 1943 року. [ 12 березня 2016 у Wayback Machine.] // www.wwii-photos-maps.com
Джерела Редагувати
- // «Кіевскій телеграфЪ» № 29 (72). — 2001. — 30 липня. (рос.)
- — Київ: Tabachuk Ltd, 1992. — с. 40. // www.oldkyiv.org.ua (рос.)
- Відкриття мосту імени Євгении Бош: Відкриття мосту було святом єднання правого берега Дніпра з лівим, робітництва з селянством, праці та науки // «Більшовик». — 1925. — 12 травня.
- Вибухи на Дніпрі: Учора перестала існувати друга опора колишнього моста імені Євгенії Бош // «Вечірній Київ». — 1960. — 19 жовтня.
- До відкриття Ланцюгового мосту: Сьогодні, о 1 год. дня, відкривається новий міст замісць колишнього Ланцюгового // «Більшовик». — 1925. — 10 травня.
- Електротранспорт України: Енциклопедичний путівник [ 3 вересня 2015 у Wayback Machine.] / Сергій Тархов, Кость Козлов, Ааре Оландер. — К.: Сидоренко В. Б., 2010. — 912 с.: іл., схеми. — ISBN 978-966-2321-11-1.
- Енциклопедичний довідник «Київ» / За ред. А. В. Кудрицького. — Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1982. — С. 332.
- Патон Є. О. Спогади. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1962. — С. 59—98. (рос.)